Прочитала я книгу "Таємне життя бджіл" і мені настільки важко вона йшла, що я вже думала її кидати на половині. Важко в сенсі дуже скучно, рівно та відверто нудно. Книга про дівчинку 14 років, яка тікає разом зі своєю темношкірою нянею Розалін від батька-тирана, зустрічає милу та добру жінку-пасічницю (яка навчає її всім тонкощам догляду за бджолами та збиранням меду). Дія відбувається в 1964, коли було підписано Закон про громадянські права в США, який забороняє дискримінацію за ознакою раси та шкіри і от половина книги присвячена саме цій проблематиці. Були описані жорстокі сцени знущання над темношкірим населенням і читати було дуже важко і я співпереживала Розалін, але в той же час мені це було так не цікаво, бо таких історій я читала багато (якщо вже читати на цю тему, то краще вже купити "Прислуга" Кетрін Стокетт. Читала рік тому, але я після неї мала тільки гарні враження. Можливо, тому що там більше персонажів та подій, тому була книга більш жива та динамічна). Та і мені не дуже то близьке, тому якось не сильно зачепило. Було багато релігії, що мені теж не подобається читати. І я навіть не знаю чи було хоч щось мені цікаве в цій історії (напевно ні). Хоча написано це гарно, описи природи були дуже емоційні та атмосферні. Та і сама історія така з ноткою меланхолії, серпневої спеки та запаху меду. Але просто не моя історія