Шін Ґьонсук

Ви уже сьогодні мамі дзвонили?

Говорили про здоров'я, погоду, справи. Трохи жартів, трохи пліток. Така правда, що не ранити, не змусити зайво хвилюватися. Але мама є мама, вона завжди хвилюється.

А діти виростають. Люблять маму. Цінують її важку працю, допомогу, підтримку. Але чи достатньо часу виділяють на спілкування?

Цей роман починається з біди: "ми загубили маму". Старша жінка загубилася у великому місті. Діти дають оголошення, друкують листівки - шукають. І разом з тим згадують. Якою була мама, коли вони росли. Якою була, коли виросли.

Попри насичений корейський колорит - будівлі, одяг, їжа - ця книжка має щось невловимо близьке. Скільки таких жінок по всьому світу, які працюють усе життя на городі і по господарству з метою вивести дітей у люди? Неосвічені, спрацьовані, з підірваним здоров'ям, які відмовляються йти до лікаря...

І мама - не лише мама. Окрім виховання дітей, вона має інші стосунки з людьми. З чоловіком, його ріднею. З друзями. Як багато кожен з нас знає про маму як про окрему людину? Якою вона була у дитинстві, у юності? Не завжди ж була мамою...

Роман має незвичну стилістику - різні частини оповідають про стосунки мами з різними людьми, але щоразу використовується інша особа звертання. Оригінально, але сприйняття не ускладнює.

Хороший роман про стосунки, що змусить кожного задуматися.

Відкриваю для себе атмосферу корейської літератури. Дуже цікаво, хоч і незвично.

Сюжет цієї історії -у Сеулі губиться жінка похилого віку, яка просто не встигла сісти у метро зі своїм чоловіком. Її діти намагаються знайти, але то ,як виявилося, не так легко.

Роман захоплює з самого початку. Адже кожен із дітей починає розповідати про маму, згадує різні моменти із дитинства та всі розуміють, як же вони віддалились одне від одного.І доньки, і сини занурилися у власне життя,свої проблеми і про батьків не дуже і згадують. Та й взагалі мало знають, які мама і тато,чим займаються, що їм болить. Все сприймають,як належне. І згадують про маму, коли від неї щось потрібно.

Поступово розкривається історія жінки, яка всю себе віддала чоловікові та дітям, а її життя нікого не цікавило, все було звичним. Ніхто не знав, що її цікавить, чим жінка займається у вільний час. І від цього страшно, бо авторка змушує подумати про власні стосунки з мамою , чи такі вони близькі, чи часто ми знаємо, що ховається в серці чи болить. І іноді можна виділити 5 хв і просто подзвонити. Бо книжка нагадує про цінності і те, що дійсно важливо.

«ПРОШУ, ОБЕРІГАЙ МАМУ!», Шін ГЬОНСУК

Не з першої спроби Південна Корея почала розкривати літературні таланти. В обох випадках це книжки письменниць, перекладені українками і наскільки невдалим виявився перший тандем авторки і перекладачки, настільки ж другий дует (Шін Гьонсук і Ханна Кузьменко) справив позитивне враження. Я не впевнений, що колись познайомлюся з Південною Кореєю в якості туриста, та книжка завжди стає в пригоді, коли бажання пізнавати світ не співпадає з можливостями банальними і тривіальними.

Менше з тим, озброєний знанням деяких особливостей корейської культури, менталітету, і звичаїв, я підставляв отримані знання в підтекст твору «Прошу, оберігай маму». Завдяки цій, а також першій книжці, назву якої не стану розкривати, склалося враження про країну, в якій на тлі стрімкого економічного росту, великою мірою зберігаються консервативні соціальні установки. Тож, величина прірви між чоловіками і жінками (в Кореї), умовно кажучи, мала би бути помітною з космосу неозброєним оком, тоді як у нас характеристики такої різниці, швидше за все, порівняні з канавкою для води на городі. Можливо (я припускаю), Шін Гьонсук писала свій твір про маму, усвідомлюючи, що подібної історії з татом неможливо навіть припустити. Нас би здивувала традиційна поведінка кореянки, яка народила доньку, коли вона просить вибачення у всіх родичів свого чоловіка за народження дитини не тієї статі. Не хлопчика. В Південній Кореї подібний етикет є нормою. Чоловік у них наче як втілене божество, якому дістаються суттєві преференції, навіть якщо він є простим офісним працівником. Нехай там які розумні співробітниці в його оточенні, він – чоловік, а тому матиме переваги в кар’єрі. Але я вже повторюю те, що вразило мене в тій першій, не названій книжці. В цій не йдеться про звичаї на кшталт згаданих мною. Про що ж вона?

Розділи, написані від імені різних людей – членів однієї сім’ї, сума переживань і спогадів, які виникли через дивне, майже трагічне зникнення їхньої матері (дружини). Як могло статися, щоби в центрі сучасного Сеулу загубилася жінка, та ще й не переміщаючись мегаполісом сама, а слідуючи за своїм чоловіком? Спантеличені діти протягом кількох місяців безуспішно намагаються зробити те, перед чим виявилася безсилою поліція – відшукати сліди своєї матері. Тільки в такій безрадісній ситуації кожен із них, осмислюючи минуле, доходить висновку про неминучість її втрати. Адже вона, поклавши життя на служіння родині: благовірному і трьом дітям, не відчувала аж такої взаємності з їхнього боку. Прямуючи кудись, чоловік мав звичку не помічати, як його слабша половина не встигала за ним, іноді подаючи голос: куди ти так летиш? Можна сказати: ну от і долітався. Та, читаючи сповіді того чи іншого члена родини, стає зрозумілою ідея авторки.

Вона не звинувачує самого лиш чоловіка, хоч, власне, його неуважність стала причиною всіх перипетій. В книжці мають місце алюзії, коли авторка вводить доволі не другорядний образ скульптури матері Ісуса Христа з мертвим Сином на руках. Якщо вам доведеться читати «Прошу, оберігай маму», подумайте над темою самопожертви, винесеній авторкою на читацький суд і сенсом такої алюзії, яка рефреном з’являється в тілі твору декілька разів. Такий глибоко психологічний роман є вершиною сучасної південно-корейської прози.

Це історія про те, що забування — це майже те саме, що і зникання. 

⭐️ За сюжетом зникає Мама. Її діти та чоловік починають шукати жінку. Але вже на етапі створення оголошення про зникнення, вони розуміють, що не мають її свіжої світлини. Далі історія веде нас крізь спогади всіх членів родини і періодично ми повертаємося до пошуків самої мами.

Перші три розділи — це розповідь про доньку, синів і батька. Тут ще важливо також сказати, що книга починається зі звернення до героїв "Минув тиждень, як ви загубили маму". У цих розділах немає першої особи. Це розділи докору і пам'яті про маму. Далі історію веде Мама. 

Авторка спробувала розповісти читачеві правду про роль матері в житті, неоціненну працю та жертву. Авторка докоряє, що читач забув свою маму, але водночас каже, що є ще час, щоб пізнати її. 

«А мама в моїй свідомості ніби з народження була мамою» —  ця цитата найкраще скаже про настрій, біль та сюжет книги.

Оцінка: 10/10. Однозначна рекомендація від мене! Читається легко і швидко.

🍜 А ще тут неймовірно класно переданий колорит корейського села у 1970-ті, плюс мінус 20 років. Їжа, одяг, культура. Деталі є важливими в сюжеті, особливо їжа. Це супер допомагає зрозуміти настрій та атмосферу.