«Діти — не безформна глина, з якої можна ліпити за примхою скульптора, і не однакові ляльки, які терпляче чекають, поки їх вдягнуть у роль, яка, на чиюсь думку, пасує їм найліпше. Дайте десятьом дітям коробку з іграшками — й побачите, як кожне дитя обере десять різних іграшок, незалежно від статі, релігії чи очікувань батьків. У дітей є власні вподобання. Небезпека зʼявляється тоді, коли їм, як і будь-кому, занадто довго відмовляють у цих вподобаннях». Це друга книга серії і її історія повертає нас у часі — це більш детальна історія близнючок Джек і Джилл, з якими ми вже зустрічалися в першій книзі. Сестри є прикладом того, як виховання впливає на дітей, їхню психологію, поведінку та життя. Ми дізнаємося, яким було їхнє життя у світі, що вайбує історіями Дракули та Франкенштайна. Там їм доведеться робити вибір і дорослішати, а світ, що їх оточує, темний, жорстокий і розділяє сестер. Одна з дівчат опиняється в замку Господаря, вампіра, який править навколишньою місцевістю, а інша – в будинку Доктора, божевільного вченого та експериментатора. Їхнє життя в цьому світі діаметрально протилежне їх попередньому, що дозволяє нам спостерігати за їхньою трансформацією, розвитком та впливом їхнього минулого на сьогодення. Загалом, ця книга, як і попередня, вигадлива, має унікальну атмосферу і сповнена складних стосунків та рішень. Оскільки ми повертаємося в минуле, ми знаємо, чим закінчиться історія, тому це трохи розряджає напругу. Можливо, їх краще читати у зворотному порядку, але оскільки в серії багато книг, то, мабуть, тому перша була тією, де ми зустрічаємо всіх персонажів, а потім дізнаємося їхні індивідуальні історії. Я чудово провела час, читаючи цю специфічну похмуру книгу. Захопливо. Я відчула її моторошну, таємничу, важку, задушливу атмосферу Вересових пустищ і персонаж вампір додав нотку загрози до всього цього. Було цікаво досліджувати світ, у якому опинилися Жаклін і Джилліан, та мати можливість зрозуміти їх та їхню історію. Неочікувано, але мені подобається, що я не знаю, куди рухається ця серія. Чи кожна частина розповідатиме історію іншої дитини та світу, в якому вона опиняється, чи це буде більш цілісна історія? Я не знаю, але мені дуже цікаво дізнатися :) На мою думку, це чудова фентезійна історія. Цікава, нетрадиційна, більше схожа на темну казку, ніж на фентезі. Гарна ідея, унікальні персонажі та пригоди. Ковток свіжого повітря! ❤️

Книга про дітей, але не для дітей ;) Книга розповідає історію дітей, які шукаючи спосіб уникнути своїх турбот, знаходять зачаровані двері до чарівних світів, що ідеально відповідають їхнім особистостям; представляючи відкинутих особистостей на різних етапах прийняття або відмови від прийняття своєї долі. Дітей, які повернулися додому після своїх пригод, але чи це все ще їхній дім, чи вони краще б залишалися там, у іншому світі? Саме тому Елеанор керує школою-інтернатом, дозволяючи цим молодим людям сумувати та створюючи сприятливе середовище для тих, хто почувається незрозумілим. І, отже, маємо історію про цю школу для заблукалих дітей: Ненсі відвідала Зали Мерців та Володаря Мерців і відчайдушно хоче повернутися, а близнючки Джек і Джилл — Вересові пустища, після чого вже ніколи не будуть такими, як раніше… Мені сподобалося. Захопливо. Ця книга стала для мене справжнім сюрпризом. Я хвилювалася, що це буде занадто дитяча література. Виявилося, що це щось зовсім інше. Я навіть не впевнена, що це для молоді. Мені здається, що це казка, написана для дорослої аудиторії. Схоже на Алісу в Країні Див з додаванням темного та жорстокого. Незважаючи на те, що тема подорожей крізь портали вже не є новою у фентезі, авторка створила щось справді неповторне. Мені сподобався стиль написання цієї книги (не той абсолютно прозорий, простий стиль, який часто можна побачити в перекладених англомовних романах для молоді) та унікальна атмосфера — казкова в поєднанні з темрявою, часом з жорстокістю та огидним присмаком. Мені також подобається вибір авторкою героїв — з проблемами, що відповідають їхньому віку. Цікаво, що Ненсі — асексуальний персонаж, і хоча в сучасній літературі не бракує гомосексуальних персонажів, ця меншість справді рідкісна. Я також оцінила тонкий підхід, у який вона порушує проблеми, що хвилюють молодих людей. Авторка пронесла між рядків послання про виклики дорослішання, про прийняття батьками своїх дітей, про дозвіл їм йти власним шляхом, замість того, щоб прокладати шлях для дитини, про те, як важко знайти своє місце у світі, особливо якщо ти трохи відрізняється від усіх інших тощо. Водночас вона також торкається тем ідентичності та приналежності та запитує читача: що таке дім насправді? «Кожне серце — двері», здається, не здобула великої популярності, що шкода, бо я вважаю, що це історія, яка може сподобатися багатьом людям. Вона похмура, атмосферна, меланхолійна, досліджує цікаві теми, а також креативна та сповнена дії. Тож, якщо ви шукаєте це у фентезі, я не думаю, що ви будете розчаровані цією книгою. Я отримала задоволення від читання і однозначно спробую наступну книгу, щоб похмурими (або будь-якими іншими) вечорами вирватися крізь двері в інший світ.

Це було неймовірно готично, химерно і дуже в стилі Тіма Бертона! "Серед гілок і кісток" нарешті дає нам повну історію сестер-близнючок Джек та Джилл, і це справжнє занурення в атмосферу горору. Світ Пустки, куди потрапляють дівчата, — це місце, де панує логіка класичних фільмів жахів: блискавки, замки, божевільні вчені та вампіри. Мені дуже сподобалося, як Магвайр показує різницю між сестрами: одна обирає науку і холодний розум, інша — емоції та темну велич. Це історія про те, як виховання та очікування батьків можуть зламати дитину ще до того, як вона знайде власні "двері". Книга невелика, але дуже насичена. Вона просякнута запахом вологої землі та хімікатів. Якщо перші частини були більше про сум, то ця — про вибір і те, як далеко можна зайти заради своєї мети. Це було стильно, лякаюче і дуже круто!

Це було як солодкий сон, що поступово перетворюється на сюрреалістичне жахіття! "Під цукровим небом" — це, мабуть, найбільш божевільна і яскрава частина серії. Якщо в першій книзі ми лише чули про "кондитерські" світи, то тут ми нарешті потрапляємо в Країну Ласощів. Але не дайте себе обманути цукровою ватою та шоколадними ріками — тут все набагато серйозніше. Поява Кори, яка буквально звалилася з неба, запускає таку динамічну і дивну пригоду, що я не могла відірватися. Мені дуже сподобалося, як Магвайр грається з темою часу, долі та того, що відбувається, коли магія починає "псуватися". Це історія про те, на що ми готові піти, щоб повернути тих, кого любимо, і про те, що навіть у найсолодшому світі є місце для трагедії та самопожертви. Це було дивно, естетично і дуже щемко. Після прочитання хочеться і солодкого, і плакати водночас.

Я просто приголомшена! "Кожне серце — двері" — це зовсім не та мила казка про чарівні світи, на яку я очікувала. Це книга про "дітей-поверненців", тих, хто побував у своїх власних Нарніях чи Країнах Див, а потім був викинутий назад у наш сірий світ. Шонін Магвайр написала неймовірно щемку історію про те, як важко бути чужим усюди. Школа-інтернат Елеонори Вест — це місце, де діти не просто чекають, вони хворіють надією, що їхні Двері відчиняться знову. Детективна лінія з убивствами додала сюжету гостроти, але головне тут — це відчуття самотності та пошуку свого місця. Це дуже коротка, але максимально концентрована історія. Вона про те, що дім — це не там, де ти народився, а там, де твоя душа почувається на своєму місці. Однозначно читатиму продовження, бо це було магічно і боляче водночас.

Дуже сподобалося! У школі Елеонор Вест навчаються саме такі діти — ті, хто повернувся зі світів, де не діють звичні закони реальності. Там, по інший бік дверей, вони знайшли себе, дім і сенс — та з якихось причин були змушені повернутися. Тепер вони живуть із болем втрати і мрією знову потрапити туди, де були насправді собою. Прибуття Ненсі все змінює. Вона щойно повернулася з Темносвіту. Та невдовзі в школі стається трагедія. Разом із новими друзями Ненсі має розкрити моторошну таємницю — і дістатися істини, що ховається між світами.