Боже, пробач їм,
бо я не пробачу ніколи (с)
Сім місяців Маалі Алмейди - історія життя, смерті і післясмерті військового фотографа, гравця і наволочі (саме такий евфемізм перекладачі обрали для більш влучного слова slut) Маалі Алмейди.
І хоча деякі люди читають цю книгу задля детективної складової, де головний грой шукає хто його вбив, для мене ж саме детективна лінія була абсолютно другорядною (хоча для розв'язки зіграла гарно). Цей роман - не детектив в класичному розумінні цього жанру. Увесь "антураж" тут використовується прямолінійно для того, щоб розкрити/підняти ряд проблем та питань, що мав на думці автор: як от історію жорстокої громадянської війни та політичної боротьби на Шрі-Ланці (всі ж думали, що це тропічний рай, звідки чай по світу розвозять?), моральні дилеми, батьківство, травматичні стосунки та життя травмованих людей.
А ще про одностатеві стосунки, так. Але не спішіть ліпити сюди клеймо "адженда" (ну хіба манюсеньке).
Отже, головний герой по смерті постає перед класичним вибором між умовним добром і злом, втіленими у персонажах вбитої лікарки, яка пропонує Маалі забуття і переродження, та мертвого комуніста (таак, вони і тут теж), який спонукає героя до пошуку помсти за свою смерть. Шлях вибору між цими двома дорогами проходить через усю книгу.
Не дивлячись на похмурі тематики, книга містить немало влучного гумору і сатири. Перша її частина доволі повно змальовує навколишні події та обставини, знайомить читача з основними і другорядними угрупованнями та героями, а також із особистістю головного героя (яка під кінець історії проходить певну зміну і переосмислення).
Тут легко заплутатись у персонажах та сторонах конфліктів (не дивлячись на те, що автор лишає читачеві певну "шпаргалку"), і навіть не через незвичні для нас імена, а більше через брак знань щодо контексту. Описана в книзі громадянська війна відгукнеться кожному українцю через спільні болі будь-якої війни, проте варто розуміти, що це зовсім інакша історія. Трохи актуальнішим стане питання щодо тих же воєнних фотографів: де лежить межа між наживанням на стражданнях інших людей і необхідністю висвітлення подій? Чи дійсно найкращий журналіст той, хто не обирає сторону?
- Я отримую стільки, скільки не отримує жоден мільйонер.
- І скільки це?
- Достатньо. (с)
Що сподобалось найбільше - це постійна дискусія з текстом на різні теми, а також розкриття самого Маалі Алмейди в першій половині книги, те, як саме автор це зробив. Справа в тому, що автору вдалось показати шлях травмування головного героя, не говорячи прямо про те, що особистість Маалі і поведінка виросли з цього шляху. Ви і так розумієте це з контексту, бо побачите людину, яка вважає, що з нею все в порядку, хоча це не так. Ви побачите, як людина ця ранить себе і оточуючих, марнує життя, не рефлексуючи причини цього.
Досить природньо змалював автор і гомосексуальність головного героя, його самосприйняття (хоча під кінець все ж трохи перегинів є, тим паче, що як і в японських яоях, ледь не кожен перший персонаж біля Маалі - теж гей). Орієнтація гг має велике значення в контексті історії, проте в більшості випадків зчитується більше як частина природи окремої людини.
Не легке чтиво на вечір, але й загрузнути вам не дасть.