Ця книга — спроба зазирнути в душу людини, яка після виходу «Хрещеного батька» отримала все: приголомшливий успіх, владу та визнання. Здавалося б, на такому піку можна спочивати на лаврах. Але режисер і сценарист Френсіс Коппола — не про спокій. Сем Вассон показує майстра, який замість комфорту обрав шлях творчого самоспалення. Чесно попереджаю: спочатку доведеться продиратися крізь хаос. У тексті стільки імен, акторів та голлівудських босів, що хочеться здатися. Але якщо не зациклюватися на цьому гаморі, за довгим списком дійових осіб проступає те, що по-справжньому болить. Я побачила в цій історії дев’ятирічного хлопчика. Того самого, який через поліомієліт на цілий рік залишився в ізоляції. Дитину, що вважала себе некрасивою і бездарною, але всередині якої вже тоді росла коштовна перлина. Увесь дорослий фасад геніального сценариста — «Оскари», мільйони, власна студія Zoetrope — здався мені відчайдушною спробою нарешті змусити батька пишатися сином. Це шлях митця, який не мав корисних зв’язків, але володів титанічною впертістю. Мене вразило, як Френсіс «хворів» своїми ідеями. Зйомки «Апокаліпсиса сьогодні» на Філіппінах, куди Френсіс забрав усю родину, стали для нього чимось більшим за кіно. Це було тотальне занурення у хаос, де межа між роботою та самознищенням просто зникла. Тайфун, інфаркт головного актора, борги, марихуана як спосіб вгамувати мозок… Коппола закладав останню сорочку й виноградники, аби добудувати свій «Рай» — утопічну комуну для вільних митців. Він вимагав від акторів не грати, а буквально ставати персонажами, проживаючи їхній моральний розпад. І поруч із цим вогнем завжди була Елеанор. Дружина, яка тихо знімала документальне кіно про те, як руйнується світ її чоловіка. Вона чула плітки про романи, бачила, як сім’я балансує на лезі ножа, але залишалася єдиним надійним якорем. Елеанор кохала Френсіса справжнім, а не тим блискучим генієм з обкладинок. Було сумно читати про дружбу з Джорджем Лукасом, майбутнім творцем «Зоряних воєн». Коппола допоміг йому стати режисером, навчив літати, а потім «молодший брат» пішов будувати власну успішну імперію, залишивши наставника на самоті з його мріями. Ця книга залишила сильний післясмак. Вона трагічна, бо показує справжню ціну обдарованості. Вона щира, бо не приховує недоліків і слабкостей. Після останньої сторінки виникає бажання створювати щось своє, навіть якщо весь світ переконує, що ти — лише піщинка в морі талантів. Якщо наважитеся читати — просто стежте за серцебиттям головного героя. Воно там дуже гучне💞