Сара Мосс

Це не просто роман про Вікторіанську Англію. Це — занурення в тіло й свідомість дівчини, яка з дитинства вчиться любити тих, хто її не чує, не бачить, не визнає. Її мати — релігійна праведниця, що рятує світ, але руйнує власну доньку. Її батько — добрий, але безхребетний. Її світ — це строгість, тиша, голод і довге, болюче дорослішання. Мосс змальовує жіноче життя у Вікторіанську епоху з хірургічною точністю. Ножі, настоянка опіуму, сходи, з яких страшно впасти, і вікна, з яких хочеться вистрибнути — усе це не просто образи, а симптоми емоційної травми, перетворені на щоденну реальність. Мосс не романтизує депресію. Вона показує її в натуральному світлі — як тінь, що росте від світла любові, якої не було. Алетея — не героїня-феміністка, яка бореться з системою з піднятими плакатами. Вона — жінка, яка щодня пробує не зникнути. І саме в цій тендітній боротьбі — справжня сила.

Анонім

Еллі — донька легковажного художника та суворої релігійної фанатички, яка переймається тим, як нагодувати бідних і врятувати повій. Навіть коли Еллі стає однією з перших жінок-студенток у Лондоні, матері цього недостатньо. Єдине, що може втамувати страх перед матірʼю, — це біль, який Еллі завдає собі знову і знову. «Мама сказала Еллі, що хоче, аби Еллі довела собі і їй, що вона здатна витримати біль, без нарікань і без істерик. Мама взяла зі столу свічку й запалила її від вогню». У книзі чудово переданий антураж і описи картин.Мені сподобався не дуже динамічний стиль авторки та вдало прописані персонажі. Роман довго розкручується, і комусь він може здатися нудним, але я раджу дочитати його до кінця, адже історія Еллі місцями шокує. Події в житті героїні дійсно жахливі. Дівчина терпить постійні нападки матері, намагається стати кращою, сумлінно вчиться та сильно втомлюється. Через це страждає її психіка та самооцінка. Багато чого в розповіді відгукується і зараз: ставлення багатих до бідних, проблеми батьків і дітей, самопошкодження, панічні атаки, намагання бути кращими, ніж ми є насправді, проституція та ставлення до жінок як до товару. І хоча книга не вразила так сильно, як я сподівалася, вона все одно залишилася чудовим чтивом, я жодного разу не пошкодувала, що познайомилася з нею. Мені здається, ця книга ідеально підійде для осінніх читань. Вона дуже неспішна, чуттєва та атмосферна, з великою кількістю рефлексій, роздумів про життя, людей, медицину та майбутнє.

Анонім

Читається легко, а сприймається важко, надто вже клінічна картинка психічних розладів з покоління у покоління. Ніколи не думала, що допомога бідним може бути настільки неприглядною з іншої сторони. По-моєму, дуже хороший роман для книжкових клубів, бо є про що подискутувати і позасуджувати))

Анонім