уже зі старту відчувається, що історія ох яка буде повільна.. і чесно кажучи хочеться закрити.. але дам шанс в 1 годину читання.. читаючи далі скажу так.. нудне до неймовірності. чисто щоб не злитися перечитувала відгуки там де писали що вона чудова. 40 хвилин читати 1 розділ.. це потужно... ні, я здаюсь. я намагалася навіть сторінки перестрибувати, але все рівно воно не йде.. пів книги пролистала... можливо через якусь кількість років і ок буде.. поки антидинаміка вводе в нечитун.. для тих хто людить динаміку, цей твір не підійде геть

Книга вразила своєю глибиною та тонким психологізмом. Це історія про вікторіанську епоху, де за красивими декораціями ховається складна боротьба жінки за право бути собою. Дуже атмосферно, вишукано і з акцентом на деталі, які хочеться розглядати, як на полотнах прерафаелітів. ​Якщо ви шукаєте не просто сюжет, а справжню інтелектуальну насолоду — щиро рекомендую!

Психологічно напружений роман про життя жінок у вікторіанській Англії. Через історію Еллі авторка показує боротьбу за любов, визнання та особисту свободу у світі суворих соціальних і релігійних норм. Книга поєднує історичний контекст, феміністичні мотиви та психологічний портрет героїні, залишаючи сильне враження та змушуючи замислитися про ціну самовизначення і людського страждання.

Це не просто роман про Вікторіанську Англію. Це — занурення в тіло й свідомість дівчини, яка з дитинства вчиться любити тих, хто її не чує, не бачить, не визнає. Її мати — релігійна праведниця, що рятує світ, але руйнує власну доньку. Її батько — добрий, але безхребетний. Її світ — це строгість, тиша, голод і довге, болюче дорослішання. Мосс змальовує жіноче життя у Вікторіанську епоху з хірургічною точністю. Ножі, настоянка опіуму, сходи, з яких страшно впасти, і вікна, з яких хочеться вистрибнути — усе це не просто образи, а симптоми емоційної травми, перетворені на щоденну реальність. Мосс не романтизує депресію. Вона показує її в натуральному світлі — як тінь, що росте від світла любові, якої не було. Алетея — не героїня-феміністка, яка бореться з системою з піднятими плакатами. Вона — жінка, яка щодня пробує не зникнути. І саме в цій тендітній боротьбі — справжня сила.

Еллі — донька легковажного художника та суворої релігійної фанатички, яка переймається тим, як нагодувати бідних і врятувати повій. Навіть коли Еллі стає однією з перших жінок-студенток у Лондоні, матері цього недостатньо. Єдине, що може втамувати страх перед матірʼю, — це біль, який Еллі завдає собі знову і знову. «Мама сказала Еллі, що хоче, аби Еллі довела собі і їй, що вона здатна витримати біль, без нарікань і без істерик. Мама взяла зі столу свічку й запалила її від вогню». У книзі чудово переданий антураж і описи картин.Мені сподобався не дуже динамічний стиль авторки та вдало прописані персонажі. Роман довго розкручується, і комусь він може здатися нудним, але я раджу дочитати його до кінця, адже історія Еллі місцями шокує. Події в житті героїні дійсно жахливі. Дівчина терпить постійні нападки матері, намагається стати кращою, сумлінно вчиться та сильно втомлюється. Через це страждає її психіка та самооцінка. Багато чого в розповіді відгукується і зараз: ставлення багатих до бідних, проблеми батьків і дітей, самопошкодження, панічні атаки, намагання бути кращими, ніж ми є насправді, проституція та ставлення до жінок як до товару. І хоча книга не вразила так сильно, як я сподівалася, вона все одно залишилася чудовим чтивом, я жодного разу не пошкодувала, що познайомилася з нею. Мені здається, ця книга ідеально підійде для осінніх читань. Вона дуже неспішна, чуттєва та атмосферна, з великою кількістю рефлексій, роздумів про життя, людей, медицину та майбутнє.

Читається легко, а сприймається важко, надто вже клінічна картинка психічних розладів з покоління у покоління. Ніколи не думала, що допомога бідним може бути настільки неприглядною з іншої сторони. По-моєму, дуже хороший роман для книжкових клубів, бо є про що подискутувати і позасуджувати))

Перше моє знайомство з творчістю автора Книга розглядає декілька важливих питань - рух сурфажисток (перший початок фемінізму) - відносини між батьками та дітьми / сестрами / собою / релігією / оточенням / чоловіками та жінками - перші кроки жінок у медицину та важкість - винесення психологічних проблем та боротьбу з ними •в книжці ми спостерігаємо за гг Еллі Моберлі. Книга нас проводить від її народження, до її емоційного звільнення та спокою душі Ми спостерігаємо, як Еллі виховувала мати. Мама — Елізабет є релігійною-нарцисичною-сурфажискою. Яка виховувала своїх дітей через карання, страждання та біль від Бога. Еллі була першою дитиною в сім’ї тому на неї покладали не тільки сподівання та надії, а ще всю хмару жорстокості та презирства від матері (карання опіками, голодуванням, закриттям у холодному приміщенні, покладання великих обов’язків та хатніх потреб) Наша гг одна з перших жінок, що отримала освіту у патріархальному суспільстві. Та це лише верхівка айсберга. Оскільки потрібно було пройти великі нервові зриви, поїздку з дому, втрату сестри, презирство та кару від матері, та смерті жінок Еллі отримала від такого виховання покірність, низьку самооцінку, нервові зриви, страх, невіру в себе, та бажання отримати схвалення В кінці книжки ми бачимо, що мати не підтримала її навіть коли Еллі виконала її мрію. Але завдяки коханню чоловіка, підтримці тітки та друзів, вона почала створювати віру в себе та відчувати спокій Оскільки вона зрозуміла, що її мати була психологічно хвора • мені окремо сподобалося, що авторка провела порівняння між поколіннями дітей. Оскільки зародок цієї родини була бабуся, у якої були дві різні дочки Мері (тітка Еллі), яка пішла іншою дорогою та бачила проблему виховання. Та Елізабет (мама Еллі) у якої також було дві різні дочки за характером та поглядами на життя Ми можемо побачити, як складаються життя дітей з однаковим вихованням та сильними характерами молодших дітей, і покірністю старших • перші жінки в медицині проходили в 5 разів важчий шлях ніж хлопці, для яких були відкриті усі шляхи Одна помилка жінки була програшем та вигнанням, а помилка чоловіка лише помилкою • психологічні проблеми направляли відразу людей до психлікарень (і здебільшого там були лише жінки), які могли втратити все своє життя, якщо чоловіку лікарю вони здалися божевільними • саме у Гг почали з’являтися ПА, на фоні стресу та важкого навантаження. І боротьба в неї була не легка, та завдяки цьому вона зрозуміла своє призначення для жінок та важливість виховання дітей. Оскільки мати лікувала Еллі опіками на тілі, для психологічного нагадування, Еллі обрала шлях у психіатрії

Еллі — донька легковажного художника та суворої релігійної фанатички, яка переймається тим, як нагодувати бідних і врятувати повій. Навіть коли Еллі стає однією з перших жінок-студенток у Лондоні, матері цього недостатньо. Єдине, що може втамувати страх перед матірʼю, — це біль, який Еллі завдає собі знову і знову. «Мама сказала Еллі, що хоче, аби Еллі довела собі й ій, що вона здатна витримати біль, без нарікань і без істерик. Мама взяла зі столу свічку й запалила її від вогню». У книзі чудово переданий антураж і описи картин. Мені сподобався не дуже динамічний стиль авторки та вдало прописані персонажі. Роман довго розкручується, і комусь він може здатися нудним, але я раджу дочитати його до кінця, адже історія Еллі місцями шокує. Події в житті героїні дійсно жахливі. Дівчина терпить постійні нападки матері, намагається стати кращою, сумлінно вчиться та сильно втомлюється. Через це страждає її психіка та самооцінка. Багато чого в розповіді відгукується і зараз: ставлення багатих до бідних, проблеми батьків і дітей, самопошкодження, панічні атаки, намагання бути кращими, ніж ми є насправді, проституція та ставлення до жінок як до товару. І хоча книга не вразила так сильно, як я сподівалася, вона все одно залишилася чудовим чтивом, я жодного разу не пошкодувала, що познайомилася з нею. Мені здається, ця книга ідеально підійде для осінніх читань. Вона дуже неспішна, чуттєва та атмосферна, з великою кількістю рефлексій, роздумів про життя, людей, медицину та майбутнє.