Сара Мосс

Читається легко, а сприймається важко, надто вже клінічна картинка психічних розладів з покоління у покоління. Ніколи не думала, що допомога бідним може бути настільки неприглядною з іншої сторони. По-моєму, дуже хороший роман для книжкових клубів, бо є про що подискутувати і позасуджувати))

Анонім

Перше моє знайомство з творчістю автора Книга розглядає декілька важливих питань - рух сурфажисток (перший початок фемінізму) - відносини між батьками та дітьми / сестрами / собою / релігією / оточенням / чоловіками та жінками - перші кроки жінок у медицину та важкість - винесення психологічних проблем та боротьбу з ними •в книжці ми спостерігаємо за гг Еллі Моберлі. Книга нас проводить від її народження, до її емоційного звільнення та спокою душі Ми спостерігаємо, як Еллі виховувала мати. Мама — Елізабет є релігійною-нарцисичною-сурфажискою. Яка виховувала своїх дітей через карання, страждання та біль від Бога. Еллі була першою дитиною в сім’ї тому на неї покладали не тільки сподівання та надії, а ще всю хмару жорстокості та презирства від матері (карання опіками, голодуванням, закриттям у холодному приміщенні, покладання великих обов’язків та хатніх потреб) Наша гг одна з перших жінок, що отримала освіту у патріархальному суспільстві. Та це лише верхівка айсберга. Оскільки потрібно було пройти великі нервові зриви, поїздку з дому, втрату сестри, презирство та кару від матері, та смерті жінок Еллі отримала від такого виховання покірність, низьку самооцінку, нервові зриви, страх, невіру в себе, та бажання отримати схвалення В кінці книжки ми бачимо, що мати не підтримала її навіть коли Еллі виконала її мрію. Але завдяки коханню чоловіка, підтримці тітки та друзів, вона почала створювати віру в себе та відчувати спокій Оскільки вона зрозуміла, що її мати була психологічно хвора • мені окремо сподобалося, що авторка провела порівняння між поколіннями дітей. Оскільки зародок цієї родини була бабуся, у якої були дві різні дочки Мері (тітка Еллі), яка пішла іншою дорогою та бачила проблему виховання. Та Елізабет (мама Еллі) у якої також було дві різні дочки за характером та поглядами на життя Ми можемо побачити, як складаються життя дітей з однаковим вихованням та сильними характерами молодших дітей, і покірністю старших • перші жінки в медицині проходили в 5 разів важчий шлях ніж хлопці, для яких були відкриті усі шляхи Одна помилка жінки була програшем та вигнанням, а помилка чоловіка лише помилкою • психологічні проблеми направляли відразу людей до психлікарень (і здебільшого там були лише жінки), які могли втратити все своє життя, якщо чоловіку лікарю вони здалися божевільними • саме у Гг почали з’являтися ПА, на фоні стресу та важкого навантаження. І боротьба в неї була не легка, та завдяки цьому вона зрозуміла своє призначення для жінок та важливість виховання дітей. Оскільки мати лікувала Еллі опіками на тілі, для психологічного нагадування, Еллі обрала шлях у психіатрії

Анонім

Еллі — донька легковажного художника та суворої релігійної фанатички, яка переймається тим, як нагодувати бідних і врятувати повій. Навіть коли Еллі стає однією з перших жінок-студенток у Лондоні, матері цього недостатньо. Єдине, що може втамувати страх перед матірʼю, — це біль, який Еллі завдає собі знову і знову. «Мама сказала Еллі, що хоче, аби Еллі довела собі й ій, що вона здатна витримати біль, без нарікань і без істерик. Мама взяла зі столу свічку й запалила її від вогню». У книзі чудово переданий антураж і описи картин. Мені сподобався не дуже динамічний стиль авторки та вдало прописані персонажі. Роман довго розкручується, і комусь він може здатися нудним, але я раджу дочитати його до кінця, адже історія Еллі місцями шокує. Події в житті героїні дійсно жахливі. Дівчина терпить постійні нападки матері, намагається стати кращою, сумлінно вчиться та сильно втомлюється. Через це страждає її психіка та самооцінка. Багато чого в розповіді відгукується і зараз: ставлення багатих до бідних, проблеми батьків і дітей, самопошкодження, панічні атаки, намагання бути кращими, ніж ми є насправді, проституція та ставлення до жінок як до товару. І хоча книга не вразила так сильно, як я сподівалася, вона все одно залишилася чудовим чтивом, я жодного разу не пошкодувала, що познайомилася з нею. Мені здається, ця книга ідеально підійде для осінніх читань. Вона дуже неспішна, чуттєва та атмосферна, з великою кількістю рефлексій, роздумів про життя, людей, медицину та майбутнє.

Анонім