Нові відгуки

Книги, що викликають полярні оцінки у суспільстві – окремий вид любові для мене. Це той тип літератури, де краще відпустити очікування і без зайвих зусиль зануритися в цю історію. Я не знаю, чи сподобалась би мені ця книга, якби відгуки на неї були одностайні. Але це в будь-якому разі не той випадок. Мені було цікаво, місцями моторошно і неприємно, місцями спокійно і комфортно. Ця історія не стала для мене відкритою книгою, було багато сумнівів, підозр, з кожною сторінкою відкривались нові деталі, які збивали із запрограмованого шляху. Головна героїня втілила майже все, що зазвичай вкладають у складні жіночі образи: травматичний досвід, напружені сімейні відносини, переломний момент у кар’єрі, невизначеність у стосунках. Вона – нерішуча, невпевнена у собі, не дуже приваблива (судячи з описів), проте така харизматична і справжня, що з першої сторінки викликає довіру. Сама локація стала для мене територією тотального спротиву, ніби межею на стику абсолютно протилежних культур. Таємничість і зухвалість цього місця справді захоплюють. Його історична спадщина бентежить, але тягне за собою наче магнітом. Авторка пише дуже гарною літературною мовою (хоча може це риса перекладу), тому читати було приємно, доволі швидко і легко. А епілог став тим фінальним акордом, що буквально змушує й далі думати про цю історію.

Це друга книга про детектива Елін Ворнер, і вона справила на мене сильніше враження, ніж попередній роман «Санаторій». Цього разу дія розгортається на ізольованому острові з темною історією, де загадкова смерть жінки відкриває серію підозрілих подій. Хоча атмосфера напружена, сюжет захоплює, а персонаж Елін став більш глибоким і цікавим, книга все ж не переконала мене повністю.

Читається легко, але події розвиваються повільно і якось монотонно. Першу половину книги читала позіхаючи, а вже потім сюжет почав набирати обертів . Задум цікавий, реалізація - не дуже. Другу книгу планую читати, але чогось кращого не очікую.

Моя оцінка 5 з 5 Коли я читала пролог цієї книги мене захоплювала ця атмосфера😍 Про головну героїню Нашу головну героїню звати Елін Ворнер (в неї є хвороба під назвою астма) Також в неї є хлопець якого звати Вілл. Колись вона працювала детективкою, але за однієї трагедії вона покинула цю справу.... Другорядні герої Вілл та Айзек Вілл займався плаванням, також в нього чудесна дружня сім'я🫶 Айзек це брат Елін Він працював у санаторії медпрацівником (вони не товаришували з сестрою за однієї історії....) Мінуси В цій книзі я не бачу мінусів👌❤️

Ще одна напружена історія від Сари Пірс, яка поєднує захопливий детектив із атмосферним тлом ізоляції та таємниць. Події розгортаються на віддаленому острові з темним минулим, де нове розслідування перетворюється на небезпечну гру із замаскованими мотивами, старими трагедіями й новими злочинами. Авторка знову ефективно використовує замкнений простір, щоби підсилити психологічну напругу й змусити сумніватися в кожному персонажі. Головна героїня Елін повертається — ще глибша, вразливіша, але рішуча, що робить сюжет емоційно насиченим і динамічним

Атмосферний трилер, що майстерно поєднує клаустрофобну ізоляцію, готичні елементи й психологічне напруження. Ідея розмістити події в колишньому санаторії, перетвореному на готель високо в Альпах, створює ідеальне тло для моторошної, тривожної історії. Головна героїня — складна, із власними внутрішніми демонами, які тісно переплітаються з основним сюжетом. Розслідування розгортається на тлі хуртовини, що відрізає героїв від зовнішнього світу, посилюючи почуття небезпеки та недовіри

Продовження історії Елін залишило після себе присмак певного розчарування. Я не розраховував на геніальність сюжету, особливу глибину персонажів та загалом не очікував «вау-ефекту» після «Санаторію», який є хорошим детективом, але без вражаючих деталей які б запам’яталися надовго. «Ретрит» зустрічає читача тим самим авторським стилем викладу, коли ми бачимо історію з двох ракурсів – детективки-констебля, що споглядає все з точки зору розслідування, та потенційних жертв, які поступово розуміють складність ситуації, в якій вони опинилися. Це справляє гарний ефект на заглиблення в оповідь, проте подекуди робить історію переривчастою, а недомовки розділені між розділами не інтригують, а починають дратувати. Та все одно, варто визнати, що ті самі детективні кліше, згадані в минулому відгуку спрацьовують і тут – побачивши на перших сторінках дивну смерть, яка схожа тільки і виключно на самогубство, одразу народжується підозра, що все не так просто, і десь тут закопано щось цікаве. Звісно, що це очікування справджується, і історія починає розкручуватися перед очима. Острів неподалік берегів Великої Британії, де колись сталися жахливі і моторошні події з юнацькою екскурсією та незрозуміла пожежа в школі – школі, де як виявилося, коїлися дивні речі ще задовго до усього згаданого вище. Чи можна знайти кращий пейзаж для кримінального детективу? Певно ні, бо саме такі таємничі місця, сповнені багатьох історій і надають сюжету більшої глибини. Та лишаються питання до забудовників, які вирішили побудувати там зону відпочинку з усамітненими віллами, повним комплексом люксових послуг, дайвінгом та чорт зна ще чим на додачу. Все ж це класичне питання, коли ми дивимося фільми жахів: «Чому вони розділилися? Нащо вона пішла в підвал?! Якого біса вона не тікає з цієї хижі, машина ж в ста метрах?!!». Елін в цій книзі схожа на себе із «Санаторію», проте деколи дивує відсутністю згаданих раніше психологічних травм та проблем. Загалом, минулі події згадуються нечасто, але можна це зрозуміти з точки зору персонажів – травми почасти згадувати не хочеться. Та все ж, сюжетний перехід між двома частинами повний певних шероховатостей та не дає проникнутися історією.

Чули коли-небудь про детективні кліше? Або радше про детективну класику? Власне, ось вона, як є і як має бути. Детективка з проблемами в минулому, у відпустці від служби та психологічними проблемами опиняється в ситуації, коли доводиться повертатися до розслідування. В іншій країні, на напівлегальних правах, поруч з людиною яка її травмувала... та ще й в ситуації, з якої нема виходу. Бо готель замкнений природою, і ніхто не може ні втекти з нього, ні прийти на допомогу ззовні. Банально, як можна вирішити спочатку. Певною мірою так, але це не заважає авторці створювати чималу напругу, додаючи все нові шари до вже майже розгаданої справи. За майже п’ять сотень сторінок в голові читача промайне підозра принаймні до трьох героїв, якщо не більше. І це ознака дійсно хорошого детектива. Важко здогадатися про справжні мотиви вбивці, які відкриваються насамкінець – та повірте на слово, вас досить сильно здивує фінал. Очевидно, що багато розказати в цьому відгуку я не можу, бо спойлери. Не хочеться лишати вас без задоволення самій або самому розкривати таємниці закинутого санаторію для хворих на туберкульоз, котрий тепер став шикарним гірським готелем. То може справа в цьому, в корупції, таємничих схемах для отримання дозволів на будівництво та ще більшого прибутку? На це питання ви зможете відповісти тільки самостійно, пройшовши з Елін весь шлях розслідування аж до самого кінця. Про стиль написання хочеться ще додати, що викликає одночасно захват та жах, те як пані Пірс описує відчуття безпорадності – як у жертв, так і у інших активних дійових осіб. Бо не всі ситуації можна оцінити раціонально, і не всюди можна контролювати процеси. Відсутність контролю, ламана логіка та постійне відчуття чужого погляду та аморфні силуети в тінях – все це перехоплює подих, і, як на мене, додає рівня напруги до тексту.