Сара Пенніпакер

От я намагаюся відходити від білявоєнних книг, але ця тема все одно мене переслідує...

Через те, що батьку потрібно їхати на війну, хлопчик Пітер переїздить до діда, і через це йому доводиться покинути свого лиса Пакса посеред лісу. Болісне прощання і з другом і з батьком дуже мені нагадало сьогодення.

В будинку діда хлопчик дізнається трохи про дитинство батька, і вирішує що не може ось так змиритися з втратою друга
А тим часом розгублений Пакс посеред лісу намагається вижити.

Історія супер — скляна і супер зворушлива.

Кожен розділ чергується з діями Пітера і окремо виживанням Пакса, домашнього лиса, в дикій природі, та його діалогами з персонажами яких він зустрічає.Це прекрасно що все ж Пакс показаний як тварина, авторка не зробила подібним до людини, а лишила всі лисячі манери, реакції. І за цим спостерігати дуже приємно.

Під час читання автоматично порівнювала дії людей і тварин, і все ж між нами є подібність так само і багато відмінностей. Ми так само, в більшості випадків, розгублено себе почуваємо у незнайомому середовищі, і так само намагаємося адаптуватися. Але головна відмінність...лис ніколи б не покинув Пітера за будь-яких обставин. Ще одне підтвердження того, що тварини кращі за нас.

Окремо підкреслю ілюстрації. Вони чорно-білі, але настільки вписалися саме в цю книгу, я з насолодою чекала наступної.

Історія виживання двох друзів які вірять в неминучу зустріч. Книга хоч і невелика, але істини закладені в ній мають дуже великий сенс. І її буде цікаво прочитати як підліткам так і дорослим.

«Пакс: Мандрівка додому» Сари Пенніпакер — це глибоко зворушливе продовження, яке відлунює тією ж емоційною глибиною і поетичною красою, що зробили її попередню книгу «Пакс» улюбленою класикою. У цьому продовженні Пенніпакер майстерно переплітає історію зцілення, спокути і незламного зв’язку між хлопчиком і його лисом, усе це на тлі світу, який намагається оговтатися від ран війни. Це оповідь, яка зачіпає за живе і нагадує нам про незламну силу любові та важливість знайти дорогу додому — як буквально, так і метафорично.

Історія починається через рік після подій «Пакса», коли і Пітер, і Пакс зіткнулися з викликами життя окремо один від одного. Пітер, тепер уже підліток, бореться з горем і провиною за свої минулі рішення, особливо через втрату батька та вибір залишити Пакса в дикій природі. Його подорож — це емоційне випробування, адже він намагається відновити своє життя і знайти мир у собі. Ця внутрішня боротьба зображена з такою автентичністю, що неможливо не відчути біль Пітера, коли він проходить складний шлях зцілення.

Пакс, тим часом, став батьком трьох лисенят. Відданість Пакса своїм дітям відображає безумовну любов, яка характеризувала його зв’язок із Пітером, а його зусилля зберегти їх у безпеці у світі, сповненому небезпек, віддзеркалюють виклики, з якими стикаються багато батьків. Пенніпакер надзвичайно точно передає суть сприйняття світу твариною, дозволяючи читачам побачити світ очима Пакса у такий спосіб, який відчувається реальним.

Коли Пітер вирушає очистити річку біля свого старого дому — річку, забруднену залишками війни — він знову зустрічає Пакса. Це возз’єднання насичене емоціями, оскільки обидва персонажі змушені зіткнутися зі своїм минулим і вирішити, чи можуть вони справді рухатися вперед. Тема повернення додому є центральною в оповіді, і не лише в фізичному сенсі, але й в емоційному та духовному. І Пітер, і Пакс повинні зрозуміти, що означає повернутися додому після того, як так довго були загубленими, і їхні подорожі переплетені таким чином, що це глибоко зворушує.

Що робить «Пакс: Мандрівка додому» особливо потужним, так це дослідження наслідків війни. Через роботу Пітера над річкою та руйнування навколишнього середовища, яке він спостерігає, Пенніпакер тонко, але потужно піднімає тему довгострокових наслідків конфлікту як для землі, так і для її мешканців. Книга не уникає жорстоких реалій післявоєнного періоду, але водночас несе в собі послання надії — що навіть у найтемніші часи є можливість для відновлення та зцілення.

Другорядні персонажі історії, особливо члени громади, з якими взаємодіє Пітер, додають глибини до оповіді. Кожен персонаж відображає різні аспекти подолання втрат і відновлення, чи то через приналежність до спільноти, мистецтва, чи просто знаходження розради в природі. Ці взаємодії надають Пітеру необхідну підтримку для зцілення, водночас підкреслюючи важливість зв'язку та співчуття у подоланні травм.

Емоційна кульмінація книги одночасно і розриває серце, і є неймовірно красивою, адже Пітер і Пакс жертвують заради тих, кого люблять. Їхній зв’язок залишається незламним, і саме цей зв’язок зрештою приводить їх до особистого та спільного зцілення. Завершення історії є як задовільним, так і трохи гірким, даючи відповідь на багато питань, але залишаючи читачам над чим замислитися про природу любові, втрат і сенс дому.

У книзі «Пакс: Мандрівка додому» Сара Пенніпакер створила оповідь, яка така ж багата та захоплююча, як і емоційно резонансна. Це історія, яка глибоко занурюється в людський (і тваринний) досвід, досліджуючи теми спокути, прощення та сили повернення до своїх коренів. Ця книга є не просто другої частини. Це продовження подорожі, яка почалася в «Паксі», і це подорож, яку читачі збережуть у своєму серці ще довго після того, як перегорнуть останню сторінку. «Пакс: Мандрівка додому» — це свідчення стійкості серця і незламних зв’язків, що пов’язують нас усіх, що робить її обов’язковою до прочитання для кожного, хто коли-небудь любив і втрачав, і хто прагне знайти свій шлях додому.

У книзі Сари Пенніпакер «Пакс» розгортається історія, яка настільки ж глибоко зворушлива, наскільки й майстерно розказана. У центрі сюжету лежить розповідь про вірність, любов та незламний зв’язок між хлопчиком і його лисом на тлі світу, що стоїть на межі війни. Завдяки своїй ліричній прозі та яскраво змальованим персонажам, «Пакс» запрошує читачів у подорож, яка одночасно розриває серце й дарує надію, залишаючись у пам'яті ще довго після прочитання останньої сторінки.

Історія слідує за Пітером, молодим хлопчиком, який, під тиском наближення війни, змушений повернути свого улюбленого лиса Пакса в дику природу. Цей момент розлуки змальовано з такою емоційною глибиною, що неможливо не відчути біль Пітера, коли він спостерігає, як Пакс зникає в лісі. Це зворушливе нагадування про жертви, які часто супроводжують дорослішання, та складні рішення, які іноді вимагає від нас життя.

Пенніпекер пише вишукано, її мова водночас проста й глибока, передає суть дитячої невинності, водночас занурюючись у складні емоції, які супроводжують втрати та тугу.

Коли Пітер вирушає в небезпечну подорож, щоб возз'єднатися з Паксом, він зустрічає низку персонажів, кожен з яких вносить свій вклад у його зростання та розуміння навколишнього світу. Від самітниці Воли, яка навчає Пітера важливості зцілення як тіла, так і духу, до суворих пейзажів, зруйнованих війною, кожен аспект подорожі Пітера здається автентичним і глибоко резонуючим.

Але саме подорож Пакса справді зачіпає за живе. Залишений сам на сам зі своїм сумом, Пакс відчуває інстинктивне бажання знайти Пітера, що відображає людське прагнення до зв’язку і приналежності. Пенніпакер майстерно втілює суть тваринного сприйняття, дозволяючи читачам побачити світ очима Пакса. Це сприйняття здається і чужим, і знайомим, нагадуючи нам про універсальну потребу в товаристві та любові.

Що робить «Пакс» особливим, так це дослідження тем війни, втрат і примирення таким чином, що це є зрозумілим для молодих читачів, не зменшуючи при цьому складності цих питань. Війна, хоча і ніколи не описана відкрито, займає важливе місце в сюжеті, впливаючи на дії та рішення персонажів глибоким чином. Але серед цієї темряви пробивається світло — віра в можливість зцілення, як для окремих людей, так і для світу загалом.

Емоційна напруга цієї історії врівноважується моментами краси і надії, що завершується фіналом, який одночасно і задовольняє, і залишає солодкий сум. «Пакс» — це не просто історія про хлопчика та його лиса; це роздуми про природу любові, біль від розлуки та силу прощення.

Зрештою, «Пакс» — це книга, яка залишається в душі. Це історія, яка звертається до дитини в кожному з нас, нагадуючи про важливість триматися за те, що ми любимо, навіть коли вчимося відпускати. Сара Пенніпакер створила шедевр, який буде дорогий читачам будь-якого віку, розповідь, яка є такою ж вічною, як і актуальною. Якщо є книга, здатна зворушити серце і надихнути, то це «Пакс».

Ох, яка добра історія. Прочитала сама, а тепер чекаю, щоб син трішки підріс — буду читати з ним.
Тут багато про цінності та сенси, які б я хотіла обговорити зі своєю дитиною.

Прекрасний підлітковий роман, який буде цікавий навіть дорослим, особливо якщо у цих дорослих є діти у підлітковому віці.

Я плакала з цією книжкою… це така щемка історія, яка точно не залишить вас байдужими. Тлом роману є війна, що насувається неначе чорна хмара - люди змушені покидати рідну домівку і тікати. Ось і родині Пітера спіткає ця доля. Тато везе його до дідуся і бабусі, бо сам змушений йти на війну. По дорозі доводиться розпрощатися з вірним малим другом - прирученим лисом Паксом. Чи виживе ця тваринка в дикому середовищі, чи змириться Пітер зі зрадою? Чи несемо ми відповідальність за тих кого припускаємо?

Далеко не підліткові теми підняті в цьому щирому підлітковому романі. Це історія про нелегкий вибір, помилки і спроба їх виправити. Про нищівні наслідки війни, про виживання в дикому середовищі і звичайно ж — про вірність, дружбу і сміливість.

Дуже зрозумілий роман для українців…

"Ти ж живеш у Магічному царстві справедливості. Але тут, в реальному світі, іноді трапляються жахливі речі!"
⠀
А чи читали ви, якісь книги Сари Пенніпакер? Чи читали цю?
⠀
З письменницею Сарою Пенніпакер я познайомилася завдяки "Паксу". Це була дуже сильна книга, яка мене вразила!
Тому почавши читати "Тут, у реальному світі" я й не сумнівалася в тому, що і ця не залишиться мені байдужою.
⠀
Вейр десятирічний підліток який трохи "ненормальний". Так вважають його батьки, адже Вейр не дуже балакучий, не любить галасливі місця та може годинами витати у хмарах у своєму вигаданому світі Лицарів.
⠀
Його канікули проходять цілком нормально до того моменту, як батьки вирішили зробити Вейра більш нормальним та віддати його до літнього табору.
Але нашому Лицарю це не подобається, тому він втікає з табору, а заразом знаходить за ним покинуту церкву та дівчинку Джолін з солом'яним волосся і бажанням зробити з саду церкви - плантацію папаїв.
⠀
І усе йде добре, аж доки не виявляється, що ця ділянка виставлена на відкритий аукціон. І тепер це проблема життя і смерті.
Чи зможуть Джолін з Вейром стати командою, та захистити стару церкву?
⠀
Ця книга - суцільна цитата!😍 І я в захваті від неї. Я із задоволенням читала сторінка за сторінкою і не могла зупинитися)
⠀
Спершу мені здалося, що книга не моя. Але варто було мені заглибитися, як я почала розуміти. Що у простий на перший погляд сюжет закладено чимало того, з чим ми стикаємося щодня. А у словах 10-ти річних героїв вчувається мудрість не по роках.
⠀
І під кінець, коли закриваєш книгу, у тебе залишається тільки одна думка: "Вау!"

Головні герої — дванадцятирічний Пітер та його лис Пакс, яких розлучає війна. Коли батько Пітера мобілізується, хлопчика відправляють жити до дідуся, а Пакса залишають у лісі.
Однак Пітер, сповнений почуття провини та страху за свого лиса, вирішує втекти від дідуся і пройти 200 миль назад до місця, де вони залишили Пакса. На шляху він зустрічає Волу, самотню жінку, яка живе на фермі і займається різьбою по дереву. Вола стає для Пітера важливою підтримкою, допомагаючи йому не лише фізично, але й емоційно. Вона справжня й недосконала, але її щирість та турбота роблять її найяскравішим персонажем книги.
Тим часом Пакс змушений навчитися виживати самостійно у дикій природі. Він зустрічає інших лисів, які допомагають йому пристосуватися до нового життя. Пакс зіштовхується з небезпеками та викликами, авторка чудово зображає світ очима лиса, адже консультувалась із спеціалістом із поведінки лисів.

Розповідь чергується між Пітером та Паксом, що дозволяє читачам бачити їхні подорожі паралельно. Їхні історії переплітаються, показуючи силу відданості та інстинктів.

Книга досліджує складні та серйозні теми, такі як тривога, посттравматичний стресовий розлад, війна та втрати. Авторка не боїться торкатися тем смерті, втрат і руйнувань, що робить книгу реалістичною та емоційно насиченою. Я б сказала, що книжка орієнтована на читачів середнього та старшого шкільного віку, для молодших дітей вона може бути важкою і надто жорстокою. Хоч і я не потрапляю в цільову аудиторію, але читала із задоволенням. Звісно, було чимало питань до поведінки дорослих. А ще більше до опису війни. Вона надто безлика. Не зрозуміло, хто за що і з ким воює. Війна зображена як абстрактний образ, що підсилює відчуття безлюдності та загального характеру конфлікту.

Залишається чимало відкритих питань і до кінцівки. Хотілося б дізнатись, що сталося з героями після основних подій, але я розраховую на другу частину дилогії.

- Є одна хвороба, яка іноді нападає на лисів. Від неї вони перестають бути собою і нападають на інших. Війна - це така сама хвороба, але в людей.

Зворушлива історія про дружбу хлопця та лиса🥺 Зворушлива вона для всі персонажів книги. Важка і душевна. У всіх за плечима своя власна історія...історія своїми власними очима.
Ця історія може багато навчити, а може й нічого. Не впевнена...
Але для мене вона була дуже емоційною 💔 Я дійсно співпережила практично кожному герою, особливо враховуючи події в Україні, я могла зрозуміти страх і страх людей, а ще невідомість майбутнього. Тому мабуть ця історія стала трішки особистою. А те що там є дрібка доброти дарує надію, що в реальному світі теж десь вона є.

Книга, на яку відгукнулось серце. Маю подібну особисту історію, пов'язану з собакою... Мої батьки вчинили з нею те ж саме, що й батько Пітера. Але я, на відміну від хлопчика, не вирушила на пошуки.
⠀
Саме тому ця книга зачепила в мені щось глибоке, чутливе, сколихнула спогади і почуття.
⠀
За милою обкладинкою ховається сумна повчальна історія.
⠀
🔸Про війну і руйнування, які вона несе.
⠀
🔸Про дружбу і відданість.
⠀
🔸Про прощення. Про уміння відпускати.
⠀
Війна руйнує не лише людські життя — страждає і ліс. В книзі він оживає — тут бігають лиси, койоти, в яких своя філософія і свої правила.

Описано дуже цікаво, захопливо, незвично те, як дружать і ворогують звірі, як вони ставляться до людей, як відчувають носом війну. І це передчуття відчувається на кожній сторінці - вітром приносить запах вогню, страху і болю.
⠀
Це відчувають і дикі руді лисиці, котрі блукають лісом і натрапляють на Пакса, покинутого людьми ручного лисика, котрий тремтить від переляку і намагається зрозуміти: де його люди? Чому покинули? Чи повернуться?
⠀
Це історія про мету та шлях до неї, про щире дитяче серце, сповнене любов'ю до маленької пухнастої істоти. В епізодах лісового життя та людського розкривається тема відповідальності за тих, хто поруч з нами, за тих, хто не може захистити себе.
⠀
А ще тут лунає заклик до миру, впевнене засудження війни. ⠀
Ось така книжечка - ніби маленька, для підлітків. Але насправді вона для всіх, бо в ній стільки глибини, скільки часом бракує романам на кілька сотень сторінок

Ось і 2 частина Пакса. Вона прекрасна.
Кохана Пакса, Сердита, народила дітей: 2 хлопчики і дівчинка. Лисичка дуже любила тата і всюди за ним хвостиком ходила. Була ще дуже маленька. Якось Пакс пішов. А дочка за ним. Вони побігли разом, бо там були люди, де Пакс знайшов лисичку, яка прокрадалася за ним. Вони відбігли дуже далеко, і Пакс почув запах свого хлопця. Він з лисичкою пішли на його запах. Вони зупинилися в одному місці перепочити. Лисичка тоді пила отруєну воду. І потім, коли вони разом хотіли повернутися додому, лисичка була знесилена через отруєну воду.

До Пакса 2 дні приходив Пітер, знайшовши його там, де вони разом з лисичкою відпочивали. Потім прийшов Дрібний. І вони з Паксом пішли в долину, щоб провести Дрібного і знайти лисичці яйця…

Далі відбувалися неймовірні події - тому раджу прочитати цю книгу тому, хто вже читав 1 частину Пакса. А також тому, хто любить лисиць: дітям, дорослим.

Перша частина Пакса мені дуже сподобалася. Вона цікава, пригодницька і вона про війну.

Головні герої цієї книжки - Пітер-людина і його приручений лис Пакс. У батька Пітера була невгамовна злість, яку і Пітер успадкував. У хлопчика мама померла в його 7 років. Пітер в той день був злий і посварився з мамою. Розбив її красиву синю настільну кулю. Вона плакала, збираючи її друзки. І після цього вона поїхала в магазин. Без Пітера. І не повернулася.

Коли вони з татом ходили в ліс, Пітер знайшов маленького Пакса. Він забрав його додому до себе. Пітеру і Паксу було дуже весело разом. Аж доки Пітеру не стало 12 років, і почалася війна. Тато Пітера мав піти у армію. А Пітера відвести до дідуся. Дідусь, звичайно не знав про Пакса. Пакса довелося відпустити. Пітер так зробив, бо тато наказував. Але потім Пітеру було сумно без Пакса. Він зібрав свої речі і пішов шукати свого лисика. А Пакс тим часом не втрачав віри у те, що Пітер все таки прийде і забере його. Пакс знайшов собі друзів лисів як і він! Сердиту милу лисицю, її меншого брата Дрібного грайливого, веселого і Сірого старого лиса, який раніше жив з людьми як Пакс…

Книжка також про страждання. І про дуже інтригуючі історії. Рекомендую всім, хто любить захопливі книжки.