Шанталь Ґаран

Стосовно змісту книги «Natalia», тут розгортаються події в реальному часі (2008 рік) головної героїні та її біологічного сина. Та червоною ниткою, весь роман ці події проходять в основному, як наслідки, інших, далеких, а саме часів Другої світової: війна, табори, ґвалтування військовими, переслідування радянською владою. Важка, емоційно. Такий, начебто детективний сюжет, коли є напруження, але читається легко. Я не люблю книжки про війну 1939-1945, але це наша історія. На основі реальних подій. Це саме ті книжки, які я обожнюю найбільше. Тому що вигадати можна будь-які світи, але вражаючим для мене завжди є справжнє життя, без художніх прикрас, сама правда. В цій книзі постає питання виживання, життя і вибору. І пошуку відповіді на запитання: чи потрібна та правда, яка є, гнітюча і несправедлива, чи краще забути минуле і залишити його десь на підвалинах пам’яті?

Анонім

Толеффу - 62. Він народився в Норвегії у 1945 році. Успішний, заможний, у нього дружина та дорослі діти. Він знає, що одразу після народження мама відмовилася від нього, його всиновили. І тепер Толлеф хоче дізнатися, хто його біологічні батьки, чия кров у ньому тече. Він знаходить маму та чи захоче вона його бачити... Мені було шкода Толлефа, а поведінка Наталії спочатку дуже дратувала. Потім стає зрозуміло, чому вона так поводилася. Десь закрадалася підозра, ким насправді вона була, врешті так і виявилося. Книга невеличка за обсягом, але дуже глибока. Тема війни, переслідувань, таборів, ґвалтувань, втечі, материнства, прощення, любові, підтримки, дружби, важливості знати, де твоє коріння. Якщо любите історії про війну, написані на реальних подіях, тоді вам сподобається, як і мені.

Анонім

Книга на реальних подіях. Толлеф народився 07.06.1945 року, однак це не щасливий день для нього, оскільки рідна мати відмовилась від нього. Це мала б бути важка в емоційному плані історія, але щось пішло не так, я не пройнялась болями героїв, мені не було їх шкода, взагалі жодних емоцій авторка не викликала у мене. Я так і не зрозуміла слів - «майже зґвалтована»…блін ти сама гуляла з тим німцем, чому коли ти повірила йому, не думаючи про наслідки? Як ти могла Наталія народити дитину, прожити з нею 3 місяці і віддати її на усиновлення? От такі у мене питання до головної героїні. Я як мама, не розумію таких жінок і цих високих фраз типу: «Щоб дитині було краще», «Я би не дала тобі того життя, на яке ти заслуговуєш»…для мене це відмазки тієї, хто просто не хоче нести відповідальність за свою ж дитину! Я розумію, що авторка ставить Наталію як жертву, але не розумію таких жертв…вона не думала в яку сімʼю попаде син та взагалі не сприймаю таких жінок «жертв».

Анонім