С. Дж. Тюдор

Перше, що мене напружувало протягом усієї книги - це відчуття, що я десь вже точно бачила цю історію, хоча не можу згадати, щоб на цю книгу був фільм.
Або мозок зіграв злий жарт, або у мене вже сталось передозування книгами такого жанру, і вони часом стають схожими одна на одну...

Розповідь закручена навколо гг Едді - хронічного клептомана, який скоріше всього страждає на ОКР, та компанії його друзів, та протікає у 2 часових проміжках - 1986 (дванадцятирічні герої) та 2016 (дорослі герої).

Компанія дітей, після розповіді вчителя - містера Хеллорана, переймає спосіб спілкування шляхом передачі повідомлень через намальованих крейдяних чоловічків, які згодом приведуть їх у ліс до розчленованого тіла дівчини, яку вже й так "пошматувало" життя. "Вбивцю" дівчини досить швидко знайдуть й моторошна пригода кане у небуття, та гг знає, що визнали винним зовсім не ту людину...

Дорослих героїв доля розкидає по різних місцях і обставинах, але стара жахлива історія і досі залишається ниточкою зв'язку - бо хтось знову розпочинає передачу повідомлень через крейдяних чоловічків.

Копирсання у подіях минулого та нові знайомі у дорослому житті приведуть Едді до неочікуваного висновку щодо вбивці, й цього разу у кінці розслідування точно можна буде поставити крапку.

У книзі чітко прослідковується схожість персонажів та їх "пригод" зі старшими хуліганами з Кінгівським Воно, що трохи відволікало і доводилось ловити флеш-беки.

Також незрозузумілим було те, чому батьки Едді не помічали його дивних колекціювальних захоплень, особливо після знахідки з лісу, яку він приніс у рюкзаку?

І питання, що все ж не дає спокою - рукою якого художника були намальовані чоловічки у церкві? Чи можливо Крейдяна людина дійсно існує?

Сюжет розтягнутий до неможливого, плюс до того всі повороти до болю передбачувані. Кінцівка - це взагалі крінж, мала прочитати цю книгу за день, так мусолила 4 дні, не читається взагалі.

Ця книга вайбами мені трохи нагадала серіал Дивні дива. Події відбуваються в двох часових проміжках, сьогодення (відносне) і 30 років тому. Лінія 1986 року розказує нам про пригоди п’яти друзів в невеличкому містечку та про моторошні події, що сталися в той час. І здавалось би, все, що трапилось 30 років назад забуте і поховане, але у 2016му минуле наздоганяє головного героя.

Мені неймовірно сподобалась атмосфера маленького містечка, де всі всіх знають, цікавий метод спілкування між друзями у вигляді крейдяних чоловічків, та те, як намальовані крейдою малюнки стають чимось зловісним. Іноді здається, що тут є містика, іноді ти думаєш, що все можна пояснити раціонально, але до кінця книги ти не впевнений, що ж трапилось в лісі 30 років тому і чому стільки років потому крейдяні чоловічки все ще з’являються в житті головного героя. Дуже крутий трилер!