Не можу сказати, що це найкраще, що я читала в цьому жанрі - недоліки історії помітні. Але водночас мені дуже сподобалась сама ідея навчального закладу з вайбами закритого пансіонату й аристократичного студентського містечка по типу Оксфорду, де викладають не звичні дисципліни, а мистецтво вбивства — чи, точніше, "стирання". Тут немає кровожерливості: навпаки, викладачі дотримуються морального кодексу й із ввічливістю британських аристократів пояснюють, як найкраще топити людину. Що вже й казати про те, що книга сповнена чорного гумору. Водночас мене не полишало відчуття штучності й неправдоподібності. У книзі працюють певні умовності, а убивства виглядають надзвичайно продуманими та складними, та навіть я, не будучи великою прихильницею детективів, змогла помітити в них слабкі місця.