Розамунда Пілчер
Розамунда Пілчер — це авторка, яка довела: романтика може бути глибокою, а буденність — поетичною. Її герої жили звичайним життям, але з таким теплом і гідністю, що кожна історія залишала слід. Усе найважливіше в деталях, і саме тому книги цієї авторки так люблять у всьому світі.
| Роки життя | 22 вересня 1924 – 6 лютого 2019
|
| Місце народження | Лелант, графство Корнуолл
|
| Діяльність | письменниця-романістка
|
| Освіта | Howell's School
|
| Нагороди | RoNA Award
|
Розамунда Пілчер: життєвий шлях
Коротка біографія
Розамунда Пілчер (Скотт) народилася 22 вересня 1924 року в мальовничому Корнуоллі. Вона одна з тих авторок, чиї романи не просто читають, а перечитують, бо в них — сімейне тепло, драма, і розкішні пейзажі. Авторка писала книги, які перекладали десятками мов і розійшлися тиражем понад 60 мільйонів примірників.
На початку кар'єри авторка писала під псевдонімом Джейн Фрейзер, але з часом повернулася до справжнього імені. У 2001 році за роман «Зимове сонцестояння» отримала престижну премію читачів від Corine Literature Prize.
Досвід часів Другої світової війни
Одним із переломних етапів у її житті стала Друга світова війна, яка залишила відбиток не лише в біографії, а й у творчості.
Розамунда почала писати ще в дитинстві — перше оповідання опублікувала у 18. Навчалася в кількох школах, а згодом у секретарському коледжі. Під час Другої світової війни служила у Королівській жіночій військово-морській службі.
У 1946 році авторка вийшла заміж за Ґрема Пілчера, з яким переїхала до Шотландії. Вони виростили чотирьох дітей, один із синів — Робін Пілчер — теж став письменником. Розамунда прожила довге, насичене життя і пішла з нього 6 лютого 2019 року у віці 94 років.
Творча діяльність
Першу книжку авторка опублікувала в 1949 році, а справжній прорив стався у 1987-му — коли вийшов роман «Шукачі мушель». Це тепла, пронизлива історія про жінку, яка згадує своє життя на тлі змін у світі. Книга здобула шалену популярність — близько 10 мільйонів проданих примірників, понад 40 мов, театральна адаптація. Кажуть, у середині 90-х Пілчер була однією з найбільш високооплачуваних письменниць Британії.
Книги та видання
Найвідоміші та знакові романи
Відомі романи авторки — «Вересень» (1990), «Повернення додому» (1995) і «Зимове сонцестояння» (2000). Роман «Повернення додому» здобув премію «Романтичний роман року», а критики відзначали Пілчер за її точність, спостережливість і глибину. Її тексти — справжня література, у якій багато життя.
Інші романи та збірки оповідань
Пілчер писала під двома іменами. Під псевдонімом Джейн Фрейзер — це ранні любовні романи, такі як «На півдорозі до місяця» (1949) і «Весняний день» (1953). Авторка також писала збірки оповідань — зокрема, «Блакитна спальня», «Квіти під дощем» і автобіографічну книгу «Світ Розамунди Пілчер».
Екранізації
Розамунда Пілчер — справжня зірка німецького телебачення. Канал ZDF зняв понад 100 екранізацій її оповідань! Її історії в кіно люблять не менше, ніж у книжках. А завдяки зйомкам у Корнуоллі книжки навіть стали причиною туристичного буму в регіоні.
Найвідоміші фільми: «Шукачі мушель» (1989), «Вересень», «Повернення додому», «Зимове сонцестояння» та багато інших, де знімались зірки на кшталт Анджели Ленсбері, Кіри Найтлі, Ванесси Редґрейв, Пітера О’Тула й навіть Джеральдіни Чаплін.
Мені сподобалося, як тепло описано прості речі — дружбу, людське добро, взаємопоміч. Це не гучна або дуже драматична історія, але вона надихає і залишає приємне відчуття після прочитання. Ідеальна книжка на зиму — спокійна, щира і світла.
Неймовірно цікава та захоплююча книга, яка дозволяє на якийсь час забути про буденне існування і насолоджуватись читанням.
Презентабельна нерухомість, гарні жінки, рожеві поні, забезпечені чоловіки, спадок як вирішення фінансових проблем.
Це не те щоб погана книга, але вона настільки позитивна, що зуби зводить від концентрації солодкого на сторінку тексту. Люди тут хороші і ввічливі — до кріпоти, у всіх є якісь проблеми, але головні герої настільки неправдоподібно ментально здорові, що будь-який прояв негативних емоцій відбувається з виключною англійською стриманістю або у більшості випадків не відбувається взагалі.
"Ви хочете продати мені будинок занадто дешево, я хочу заплатити значно більше!".
"Так, люба, я буду неймовірно щасливим, якщо в нашому будинку буде жити пачка рандомних людей, яких я вперше бачу. Так, включно з тіпом, якого ніхто з присутніх не знає."
Десь на 50% книги починає не відбуватись абсолютно нічого, але вже зрозуміло, куди все веде. Тобто, загалом, якби би скоротити її вдвічі — це легка і абсолютно відірвана від реальності історія на вихідні для розвантаження (але з тригер-ворнінгами).
Починалося все з деякого розчарування — у мене були дуже завищені очікування через популярність книги та численні позитивні відгуки. Проте перші розділи здалися трохи повільними, навіть нудними — опис звичайного життя, без яскравих подій чи емоцій. Але коли я дійшла до розділу «Річард», усе змінилося. Я буквально закохалася в цю історію.
Спогади Пенелопи про молодість у часи Другої світової війни — це щось надзвичайне. Її щире кохання, дружба, стосунки з родиною — усе це дуже чуттєво й реалістично. Саме тоді сформувався її характер, і ми розуміємо, чому вона така, якою є зараз. Чому картини батька, зокрема «Шукачі мушель», мають для неї таке особливе значення. Чому вона після 40ка років все ще тягнеться до Корнволлу.
Окремо хочу згадати її дітей — Ненсі та Ноеля. Їхня поведінка викликала у мене обурення й навіть відразу. Маніпуляції, звинувачення, спроби тиску на матір заради грошей… Це боляче читати, але водночас — дуже правдиво. Таке життя, і такі люди, на жаль, бувають.
Книга змушувала мене плакати — часом від смутку, часом від теплоти. У ній немає гучних драм, розслідувань чи інтриг, але є життя — справжнє, з його втратами й радощами, зі змінами й прийняттям. Це дуже душевне, затишне читання, яке я щиро рекомендую всім, хто хоче відпочити з книжкою, наповненою любов’ю, світлом і ностальгією.
Особисто мене книга не те щоб розчарувала, але і не зачарувала...Читається ніби і легко, тут доволі проста конструкція речень, але от бажання зачитуватись годинами, не відриваючись, книга у мене не викликала
В історії немає особливої динаміки, немає кульмінаційних моментів, сюжетних поворотів... тут просто описане життя, як воно є, з любов'ю до досить буденних деталей і, на жаль, частих повторень уже раніше написаного (що трохи закочувало мої очі)...
Герої не викликають ні захоплення, ні обурення, їхні дії чи роздуми, хоч і здаються інколи близькими чи зрозумілими, але зазвичай вони для мене просто були, я читала, особливо не переймаючись. В книзі піднімаються теми втрати, зради, батьківської любові, але все якось не надто яскраво, ну от я не змогла співпереживати сповна...
Та все ж, варто визнати, це і дуже комфортна історія. Я впевнена, що книга знайде свого читача, адже комусь неодмінно сподобається саме розміреність і неквапливість оповіді, спокійна атмосфера, те що називають "затишними читаннями". Також, мабуть, варто читати саме у новорічно-різдвяний період, тоді атмосфера книги буде більш доречною 💫
Для мене це 7/10
Книга справді неспішна і начебто глобально нічого не відбувається, але, як би пояснити.. Це повністю компенсується багатством емоцій, почуттів, теплих моментів і затишку в кожному куточку)
Здавалося б, що тут цікавого? Та усе! Як доля зведе абсолютно нічим не пов'язаних людей в одне місце? Ким вони одне для одного стануть? Що ховає кожен із них? Як вони справляються зі своїми травмами і переживаннями?
Книга надзвичайно глибока і чуттєва. А ще, завдяки тим самим "безглуздим і нудним" описам, ти наче сам опиняєшся на затишній кухні, чи у просторій вітальні, і розділяєш з героями приємну бесіду. Кожен раз було так добре повертатися до цих людей і милуватися тим, як вони потроху загоюють рани і знаходять розраду одне в одному. З ними віриш, що твоє ще прийде: як не в двадцять, то в тридцять вісім, а якщо і не там, то точно в шістдесят дваXD
Книга про те, як важливо слухати, співчувати і просто бути поруч. Як важливо жити далі і відпускати втрачене. Як важливо вірити в краще, як би погано не було. Книга про пазлинки щастя в простих речах; про долю, яка всяке може вигадати і про людей, що стали тобі сім'єю, хай навіть ти заявився до них учора в снігопад о п'ятій годині вечора)
Це було так добре, що я навіть не сваритимуся. Хай навіть це було місцями аж занадто добре (і в житті так не буває), але, дивлячись на всіх цих людей, розумієш, що вони як ніхто на це заслуговують.
Ця книга була дуже умісною і надзвичайно теплою. Кожен з героїв припав мені до душі, але найбільше чомусь сподобався Оскар. Досі не знаю чому, але з нетерпінням чекала кожного розділу від його імені, ловила кожну репліку поміж рядків і захоплювалася його сюжетним ростом)
Окремий плюсик за песика)
Книга справді неспішна і начебто глобально нічого не відбувається, але, як би пояснити.. Це повністю компенсується багатством емоцій, почуттів, теплих моментів і затишку в кожному куточку)
Здавалося б, що тут цікавого? Та усе! Як доля зведе абсолютно нічим не пов'язаних людей в одне місце? Ким вони одне для одного стануть? Що ховає кожен із них? Як вони справляються зі своїми травмами і переживаннями?
Книга надзвичайно глибока і чуттєва. А ще, завдяки тим самим "безглуздим і нудним" описам, ти наче сам опиняєшся на затишній кухні, чи у просторій вітальні, і розділяєш з героями приємну бесіду. Кожен раз було так добре повертатися до цих людей і милуватися тим, як вони потроху загоюють рани і знаходять розраду одне в одному. З ними віриш, що твоє ще прийде: як не в двадцять, то в тридцять вісім, а якщо і не там, то точно в шістдесят дваXD
Книга про те, як важливо слухати, співчувати і просто бути поруч. Як важливо жити далі і відпускати втрачене. Як важливо вірити в краще, як би погано не було. Книга про пазлинки щастя в простих речах; про долю, яка всяке може вигадати і про людей, що стали тобі сім'єю, хай навіть ти заявився до них учора в снігопад о п'ятій годині вечора)
Це було так добре, що я навіть не сваритимуся. Хай навіть це було місцями аж занадто добре (і в житті так не буває), але, дивлячись на всіх цих людей, розумієш, що вони як ніхто на це заслуговують.
Ця книга була дуже умісною і надзвичайно теплою. Кожен з героїв припав мені до душі, але найбільше чомусь сподобався Оскар. Досі не знаю чому, але з нетерпінням чекала кожного розділу від його імені, ловила кожну репліку поміж рядків і захоплювалася його сюжетним ростом)
Окремий плюсик за песика)
Це заколисуюча монотонна історія, яка мені до душі. Сюжет який змушує зупинитись розслабитись і насолодитись буденністю героїв.
В цей момент це був саме той ритм, який я потребувала.
Це друга книги авторки на моїй полиці, і я точно знала, що мені сподобається. І не помилилася. 🤍 Адже історія за вайбам дуже схожа на «Зимове сонцестояння». Реальні герої, буденне життя, нічого особливого на перший погляд …. але в цьому і є якийсь особливий шарм і ніжність.
Ти тихенько споглядаєш за тим як проходить життя людей, їх злети і падіння, здатність реагувати на виклики долі, вміння приймати ситуацію такою як вона є без зайвої драми.
Кожен герой є головним на сторінках книги, проте не кожен з них є головним героєм власного життя. 🎭
#марафонкнигомам
