Розамунда Пілчер

Книга "Шукачі мушель" читається на одному подиху і дуже легко. Разом з героями занурюєшся в їхні історії та проживаєш їх разом з ними.
Неймовірно цікава та захоплююча книга, яка дозволяє на якийсь час забути про буденне існування і насолоджуватись читанням.

Чесно кажучи, не чекала, що книга так зачепить. «Повернення додому» — це не просто про війну чи сімейні драми, це про людей, які шукають своє місце після всіх потрясінь. Було таке відчуття, ніби читаю про когось реального. Атмосфера дуже жива, герої не ідеальні, але саме це й чіпляє. Прочитала за кілька вечорів — не могла відірватися.

«Шукачі мушель» Розамунди Пілчер — це ніжний, проникливий роман про сімейні стосунки, пам’ять і життєві повороти долі. Авторка з великою чуттєвістю розкриває внутрішній світ героїв, показуючи, як минуле впливає на сьогодення. Атмосферні описи природи та теплий стиль Пілчер створюють особливий настрій, що супроводжує читача до останньої сторінки. Це книга, яка надихає і змушує замислитися.

«Зимове сонцестояння» Розамунди Пілчер — це тепла, зворушлива історія про другий шанс, надію та силу людських зв’язків. Авторка майстерно передає атмосферу зимової Шотландії, наповнюючи кожну сторінку затишком, емоціями й щирістю. Книга читається легко, залишаючи після себе відчуття внутрішнього тепла та спокою. Рекомендую всім, хто цінує добрі життєві історії з глибоким сенсом.

Цукор цукровий з ванільно-жуйковим морозивом і поливкою з мангово-персикового джему. З шоколадним сиропом і цукровою пудрою.

Презентабельна нерухомість, гарні жінки, рожеві поні, забезпечені чоловіки, спадок як вирішення фінансових проблем.

Це не те щоб погана книга, але вона настільки позитивна, що зуби зводить від концентрації солодкого на сторінку тексту. Люди тут хороші і ввічливі — до кріпоти, у всіх є якісь проблеми, але головні герої настільки неправдоподібно ментально здорові, що будь-який прояв негативних емоцій відбувається з виключною англійською стриманістю або у більшості випадків не відбувається взагалі.

"Ви хочете продати мені будинок занадто дешево, я хочу заплатити значно більше!".

"Так, люба, я буду неймовірно щасливим, якщо в нашому будинку буде жити пачка рандомних людей, яких я вперше бачу. Так, включно з тіпом, якого ніхто з присутніх не знає."

Десь на 50% книги починає не відбуватись абсолютно нічого, але вже зрозуміло, куди все веде. Тобто, загалом, якби би скоротити її вдвічі — це легка і абсолютно відірвана від реальності історія на вихідні для розвантаження (але з тригер-ворнінгами).

Ця книга залишила по собі надзвичайно світле й ніжне враження. Я ставлю їй 9 з 10 — це справді добра, глибока і зворушлива історія, яка розкривається не одразу, але врешті завойовує серце.

Починалося все з деякого розчарування — у мене були дуже завищені очікування через популярність книги та численні позитивні відгуки. Проте перші розділи здалися трохи повільними, навіть нудними — опис звичайного життя, без яскравих подій чи емоцій. Але коли я дійшла до розділу «Річард», усе змінилося. Я буквально закохалася в цю історію.

Спогади Пенелопи про молодість у часи Другої світової війни — це щось надзвичайне. Її щире кохання, дружба, стосунки з родиною — усе це дуже чуттєво й реалістично. Саме тоді сформувався її характер, і ми розуміємо, чому вона така, якою є зараз. Чому картини батька, зокрема «Шукачі мушель», мають для неї таке особливе значення. Чому вона після 40ка років все ще тягнеться до Корнволлу.

Окремо хочу згадати її дітей — Ненсі та Ноеля. Їхня поведінка викликала у мене обурення й навіть відразу. Маніпуляції, звинувачення, спроби тиску на матір заради грошей… Це боляче читати, але водночас — дуже правдиво. Таке життя, і такі люди, на жаль, бувають.

Книга змушувала мене плакати — часом від смутку, часом від теплоти. У ній немає гучних драм, розслідувань чи інтриг, але є життя — справжнє, з його втратами й радощами, зі змінами й прийняттям. Це дуже душевне, затишне читання, яке я щиро рекомендую всім, хто хоче відпочити з книжкою, наповненою любов’ю, світлом і ностальгією.

"Зимове сонцестояння" це некваплива розповідь, яка переносить нас у невелике шотландське містечко, де особиста трагедія, дружній порив, сімейні чвари і снігова буря поєднують під одним дахом головних героїв на Різдво...

Особисто мене книга не те щоб розчарувала, але і не зачарувала...Читається ніби і легко, тут доволі проста конструкція речень, але от бажання зачитуватись годинами, не відриваючись, книга у мене не викликала

В історії немає особливої динаміки, немає кульмінаційних моментів, сюжетних поворотів... тут просто описане життя, як воно є, з любов'ю до досить буденних деталей і, на жаль, частих повторень уже раніше написаного (що трохи закочувало мої очі)...

Герої не викликають ні захоплення, ні обурення, їхні дії чи роздуми, хоч і здаються інколи близькими чи зрозумілими, але зазвичай вони для мене просто були, я читала, особливо не переймаючись. В книзі піднімаються теми втрати, зради, батьківської любові, але все якось не надто яскраво, ну от я не змогла співпереживати сповна...

Та все ж, варто визнати, це і дуже комфортна історія. Я впевнена, що книга знайде свого читача, адже комусь неодмінно сподобається саме розміреність і неквапливість оповіді, спокійна атмосфера, те що називають "затишними читаннями". Також, мабуть, варто читати саме у новорічно-різдвяний період, тоді атмосфера книги буде більш доречною 💫

Для мене це 7/10

Це різдвяна історія – справжня знахідка для всіх, хто обожнює атмосферу британських свят. Уявіть собі: сніг за вікном, тепла чашка чаю в руках і зворушлива історія про людей, долі яких переплелися в переддень Різдва. Ця книга – як теплий плед у холодний день, вона зігріває душу і дарує незабутні враження.

Величенький роман британської письменниці Розамунди Пілчер, довгенько споглядав на мене на полиці, куди приїхав із далекого Івано-Франківська. Мене скажено лякав його розмір і страх навали безглуздих і нудних описів, бо книга екшна явно не обіцяла. Хто б мені сказав як я помилялася)

Книга справді неспішна і начебто глобально нічого не відбувається, але, як би пояснити.. Це повністю компенсується багатством емоцій, почуттів, теплих моментів і затишку в кожному куточку)

Здавалося б, що тут цікавого? Та усе! Як доля зведе абсолютно нічим не пов'язаних людей в одне місце? Ким вони одне для одного стануть? Що ховає кожен із них? Як вони справляються зі своїми травмами і переживаннями?

Книга надзвичайно глибока і чуттєва. А ще, завдяки тим самим "безглуздим і нудним" описам, ти наче сам опиняєшся на затишній кухні, чи у просторій вітальні, і розділяєш з героями приємну бесіду. Кожен раз було так добре повертатися до цих людей і милуватися тим, як вони потроху загоюють рани і знаходять розраду одне в одному. З ними віриш, що твоє ще прийде: як не в двадцять, то в тридцять вісім, а якщо і не там, то точно в шістдесят дваXD

Книга про те, як важливо слухати, співчувати і просто бути поруч. Як важливо жити далі і відпускати втрачене. Як важливо вірити в краще, як би погано не було. Книга про пазлинки щастя в простих речах; про долю, яка всяке може вигадати і про людей, що стали тобі сім'єю, хай навіть ти заявився до них учора в снігопад о п'ятій годині вечора)

Це було так добре, що я навіть не сваритимуся. Хай навіть це було місцями аж занадто добре (і в житті так не буває), але, дивлячись на всіх цих людей, розумієш, що вони як ніхто на це заслуговують.

Ця книга була дуже умісною і надзвичайно теплою. Кожен з героїв припав мені до душі, але найбільше чомусь сподобався Оскар. Досі не знаю чому, але з нетерпінням чекала кожного розділу від його імені, ловила кожну репліку поміж рядків і захоплювалася його сюжетним ростом)

Окремий плюсик за песика)

Величенький роман британської письменниці Розамунди Пілчер, довгенько споглядав на мене на полиці, куди приїхав із далекого Івано-Франківська. Мене скажено лякав його розмір і страх навали безглуздих і нудних описів, бо книга екшна явно не обіцяла. Хто б мені сказав як я помилялася)

Книга справді неспішна і начебто глобально нічого не відбувається, але, як би пояснити.. Це повністю компенсується багатством емоцій, почуттів, теплих моментів і затишку в кожному куточку)

Здавалося б, що тут цікавого? Та усе! Як доля зведе абсолютно нічим не пов'язаних людей в одне місце? Ким вони одне для одного стануть? Що ховає кожен із них? Як вони справляються зі своїми травмами і переживаннями?

Книга надзвичайно глибока і чуттєва. А ще, завдяки тим самим "безглуздим і нудним" описам, ти наче сам опиняєшся на затишній кухні, чи у просторій вітальні, і розділяєш з героями приємну бесіду. Кожен раз було так добре повертатися до цих людей і милуватися тим, як вони потроху загоюють рани і знаходять розраду одне в одному. З ними віриш, що твоє ще прийде: як не в двадцять, то в тридцять вісім, а якщо і не там, то точно в шістдесят дваXD

Книга про те, як важливо слухати, співчувати і просто бути поруч. Як важливо жити далі і відпускати втрачене. Як важливо вірити в краще, як би погано не було. Книга про пазлинки щастя в простих речах; про долю, яка всяке може вигадати і про людей, що стали тобі сім'єю, хай навіть ти заявився до них учора в снігопад о п'ятій годині вечора)

Це було так добре, що я навіть не сваритимуся. Хай навіть це було місцями аж занадто добре (і в житті так не буває), але, дивлячись на всіх цих людей, розумієш, що вони як ніхто на це заслуговують.

Ця книга була дуже умісною і надзвичайно теплою. Кожен з героїв припав мені до душі, але найбільше чомусь сподобався Оскар. Досі не знаю чому, але з нетерпінням чекала кожного розділу від його імені, ловила кожну репліку поміж рядків і захоплювалася його сюжетним ростом)

Окремий плюсик за песика)

«ШУКАЧІ МУШЕЛЬ» 🌊🐚

Це заколисуюча монотонна історія, яка мені до душі. Сюжет який змушує зупинитись розслабитись і насолодитись буденністю героїв.
В цей момент це був саме той ритм, який я потребувала.

Це друга книги авторки на моїй полиці, і я точно знала, що мені сподобається. І не помилилася. 🤍 Адже історія за вайбам дуже схожа на «Зимове сонцестояння». Реальні герої, буденне життя, нічого особливого на перший погляд …. але в цьому і є якийсь особливий шарм і ніжність.

Ти тихенько споглядаєш за тим як проходить життя людей, їх злети і падіння, здатність реагувати на виклики долі, вміння приймати ситуацію такою як вона є без зайвої драми.

Кожен герой є головним на сторінках книги, проте не кожен з них є головним героєм власного життя. 🎭
#марафонкнигомам

Дуже довго відкладала цю книгу, бо хотіла насолодитися нею сповна. Це той момент, коли реальність перевершила всі мої очікування 🥀

«Шукачі мушель»♥️ (в дуже гарному оформлені від РМ )дуже сильно запала мені в душу. Це та книга, де ідеально все: герої, події, а описи Корнволла це окрема любов. Здається, так може писати лише Розамунда Пілчер ♥️🥀

Читати цю книгу - це, як сидіти в саду, їсти улюблений яблучний пиріг, слухати співи пташок і вдихати аромат сотень різновидів квітів. І кожна рослина нагадує окремі епізоди життя🪻🪷

Це, як слухати шум моря, відчувати його солоний смак і милуватися мушлями на піску 🐚⛵️🌊
Читати «Шукачі мушель» - це прожити ще одне чудове життя. Це коли і хочеться швидше дізнатися чим закінчиться книга і водночас смакувати кожну сторінку і не хотіти прощатися.

Ці описи англійських сільських котеджів, садів, природи назавжди вкрали моє серце🥀♥️

«Шукачі мушель» - це історія про людські долі і мистецтво🖼️

Головна героїня Пенелопа Кілінг прожила дуже насичене і чудове життя. Вона донька художника, картини якого стали дуже цінуватися і усі колекціонери світу хочуть мати їх в своїх колекціях. Проте у котеджі Пенелопи є одна робота батька, про яку знають лише рідні люди і це «Шукачі мушель, яку Лоренс Стерн (тато героїні) подарував їй на весілля. Саме цінність цієї картини і є основною причиною сімейних чвар. І от перед героїнею постає питання, що робити з цією картиною, яка була її єдиним звʼязком з минулим життям, яка нагадувала їй про найкращі миті, і яка була такою цінною для неї. Авторка дуже вміло розкриває особистості дітей Пенелопи, показуючи справжню їх сутність.

Дуже сподобалося як зображено головну героїню - елегантною, сильною, незалежною, з гарним смаком, яка всюди бачить лише прекрасне.
Чудова книга, яку буду ще точно перечитувати не один раз🥀 і чекаю на інші книги авторки.