Пол Клейнман

От мені ця книга нагадала конспекти лекцій. Коли пишеш і хочеш занотувати лише найнеобхідніше, щось забуваєш, чогось свідомо уникаєш. І в результаті отримуєш списані дрібним почерком рядки - місцями в них заховано глибокі думки, а місцями - настільки поверхнево, що на іспиті аж соромно стає від таких знань. Книга побудована у формі довідника і має чітку структуру: назва психологічного напряму чи школи, короткі відомості про найвідомішого представника, трішки інформації про його роль та експерименти. 📌Що мені не сподобалося? 🔶Чимало води та шаблонних фраз на зразок: "Вніс неоціненний вклад в психологію... Відомий психолог". Ну серйозно, якщо він є в цій книзі, то це й так зрозуміло. 🔶Експериментів та обіцяних цікавих фактів тут часом значно менше, ніж біографічних відомостей. Будьмо чесними, скільки з біографічних фактів після прочитання запам'ятовуються? Та вони вивітрюються з першим вітром, це не дивно. Яка з цього користь? 🔶Відсутність посилань! Жодного посилання на статтю, книгу, наукову працю автора. Я розумію, що книга популярна, але цей жанр все-таки мусить мати певний зв'язок з поняттям науковості, запрошувати до подальшого дослідження. 📌Звичайно плюсом книги є її доступність, лаконічність, певна хрестоматійність. Люди, далекі від психології, знайдуть її цікавою, прочитають кілька вражаючих фактів та історій, половина яких забудеться після прочитання на наступний день. . І все це навіяло на мене думки про одну штуку. Є постійна тенденція до спрощення інформації. Вся психологія в книжульці на 300 сторінок, вся література - в книзі Катаріни Маренгольц. І це ніби добре - знання стають доступнішими, відкритішими. Але чи не втрачаємо ми щось важливе, обираючи замість першоджерела якийсь довідник чи хрестоматію?

Анонім