Павло Вольвач

"- Та ви зі Сходу! У вас же там Гуляй-поле! Там Махно! Які, к чорту, стрийки-вуйки, яке ОУН?
...
- Сан Саничу, якийсь кацап, костромськмй чи ніжегородський, вам ближчий, ніж свій брат-галичанин?
- А куди вони нас тягнуть? Геть від Росії?! Від великої російської культури?! А з ким ми залишимося - без Толстого, без Достоєвського, Чехова, Тютчева, Шолохова?"

Це діалог Вольвача з Олександром Сизоненком, українським письменником, одним з героїв книжки "20+1, або Земля мертвих". Я б характеризувала збірку як мемуари. Вольвач ділиться спогадами про знайомих письменників і поетів. З деякими - довга дружба, з іншими - коротке знайомство.

Тут зачарування і розчарування. Після прочитання я закохалася у Вінграновського, і хочу прочитати Миколу Кравчука. Про царственну поведінку княгині української літератури Ліни Костенко я вже чула. Неприємне відкриття - біографія Загребельного, який розповідав у інтерв'ю про "полювання" на втікачів з СРСР після другої світової. Я була неприємно вражена.

Є тут імена відомі на всю Україну, і ті, яких знають одиниці. "Найкращі українські новелісти кінця 20-го століття - Тютюнник, Гуцало, Микола Кравчук. "Кравчук - майстер. А те, що його хтось оце, можливо, почує уперше, проблема не Кравчукова".

Поети-бандерівці, шістдесятники, жителі державних дач і власники чиновницьких портфелів - і вільні художники, трохи не від світу цього. Тих, кого ще за радянських часів активно друкували і ті, які не змогли здобути славу в незалежній Україні.

Вінграновський:
"Талант - це як повітря перед грозою. Душевне повітря, коли неможливо дихати, коли - "гхеее!" - задихаєшся. А секс, скажімо, - це повітря після грози"...

Мить не зупинити, але можна спробувати запам'ятати - пише Вольвач. Що і намагається зробити у книзі.

"Літературні кізяки на дорогах історії" - спостереження одного з героїв про історичні романи Загребельного, у яких "повно перекручень, до того ж не через недогляд чи незнання, а на догоду російським концепціям". Тепер я більш критично ставитимуся до його творчості.

Рекомендую книжку всім, хто цікавиться українською літературою.

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю.
⠀
Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все.
⠀
Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати.
⠀
"Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить.
⠀
Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю.
⠀
Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом.
⠀
А поки цитати:
⠀
*"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека".
⠀
*" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята"
⠀
*"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме".
⠀
* "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося".
⠀