Ольга Саліпа

Я дуже полюбляю читати збірки. Вважаю, що треба мати письменний дар, щоб за пару сторінок розповісти історію, показати персонажів і закохати у себе читача.
У цій книзі зібрано 26 історій. Кожна із них чуттєва та справжня. Деякі викликали в мене сльозовий потік, деякі нерозуміння (1 історія не припала мені до душі, не люблю і не розумію такого). Але загалом ця подорож між різними персонажами та їх життєвими ситуаціями неабияк мене вразила. Це найкраща збірка яку я читала. Оповідання "Побачити море" займає для мене перше місце по емоціям, які я відчула. А "Какао і сирники" викликали апетит і бажання такого ж у майбутньому у своїй родині.
Можливо не треба було, але кожне оповідання я пропустила через себе. Відчула усю біль або повне щастя героїв. Я знаю, що багато хто не любить читати збірок, тому що їм здається що історія замала, щоб усе в неї вкласти, але я дуже вам раджу, читати в місяць хоча б одну гарну збірку і слідкувати за своїми відчуттями. Спробуйте, а потім напишіть мені, мені дуже цікаво як це вплине на вас.

Ідеальний варіант для тих, хто хотів би ближче познайомитися з біографією Ольги Кобилянської, але читати довгу беземоційну статтю в інтернеті не так вже й цікаво. Або ще гірше – монографію, не повторюйте моїх помилок: повірте, ви не хочете розбирати цю пані по Фрейду.

Це художня біографія авторки, що в першу чергу розглядає її не як письменницю, а як жінку. Не перелічує її досягнення і роботи, а скоріше допомагає зрозуміти якою людиною вона була. Про що думала, мріяла, як відчувала і що в неї з тим Маковеєм, в кінці кінців.

1960 рік. Братів Петра і Семена звільнили з таборів ГУЛАГу, проте вони змушені далі жити в спецпоселенні в Сибіру. Семен знайшов собі жінку й схоже не прагне повернутися додому, а от Петро дуже сумує за рідною землею, дружиною та синами, тому вирішує утікати. Чи вдасться йому задумане...

Петрова дружина Сабіна замість того, щоб працювати в школі, миє підлоги в пологовому, пише листи чоловікові й вірно чекає його з Сибіру. Та одного дня жінка наважується поїхати до Києва, провідати дітей, які вчаться на правників й залишається там. Що ж далі чекає на наших героїв, читайте самі.

Першу книгу проковтнула й цю, другу, так само. Сюжет дуже динамічний, написано легко, цікаво, дуже люблю такі книги. Персонажі прописані чудово, сибірські морози, виснажливі роботи на шахтах, українці, які й на чужині садили біля хати маленькі городи й квітники, НКВД, партія, доноси, життя, як воно є. Однозначно, рекомендую.

Назва неймовірно чітко відзеркалює суть книжки, особливо припис "Як бути щасливим попри все", де головне слово "попри". Ще жодна книга, жодна історія на декілька сторінок настільки не розбивала мене і не поглиблювала у роздуми, у глибокі роздуми про справжнє життя і про те, як дійсно ПОПРИ ВСЕ герої продовжують бути щасливими і підтримують в собі душевний вогник. Герої цих невеликих історій мають вражаючі перевороти доль. Дуже багато моментів, які змушують вголос вигукнути "Ах!" і "Ого!".

Оманлива яскрава жовта обкладинка складає враження легкої романтичної весняної книги, але насправді книга влаштовує емоційні гойдалки, розбиває серце, зцілює його, розчаровує та надихає.