Ольга Саліпа

"Поки не буде в нас своєї України, незалежної, то і долі в наших дітей не буде" - слова одного з героїв трилогії можна сміливо вважати основною тезою твору!
Прочитала на одному диханні, хоча і три книги 😉. Авторка використовує у тексті біблійну історію про Каїна та Авеля, що наскрізно проходить через кілька поколінь Луциків з Гусятина на Тернопіллі.
Перша книга — це історія Івана і Богдана та підступної Магди на тлі української історії — революція, громадянська війна, Крути, Галицька армія, УНР і до приєднання Західної України до СРСР. Кінцівка першої частини просто вразила сюжетною розв'язкою.
Друга книга — вже історія синів Івана — Петра та Семена та їх дружин Стьопи та Сабіни. Розкуркулення, заслання, допомога повстанцями, зрада (і не одна!). Цікаво, колоритно, без прикрас показано життя в таборі, а потім на поселенні двох братів. І паралельно виживання двох жінок із малими дітьми під час жорстких і каральних дій НКВС (зради, відмова від батьків, страшні злочини і не менш страшні ПОКАРАННЯ!).
А вже 3 книга розповідає про взаємини дітей Петра та Семена на тлі руху шістдесятників, каральної психіатрії та примирення.
Досить насичена трилогія. Рекомендую! Це українське про Україну!

Остання книга циклу і скажу відверто, вона мені сподобалася. @o.sa_flowers_writer не стримувала свою фантазію і закрутила шпигунський детектив з сильною любовную темою. Ну, класно ж?

Про що? 1921 рік у Проскурові. Совєцька влада намагається приборкати місцевих, які чекають на повернення Петлюри. То ж у місті діє підпільна націоналістична група на чолі з отаманом Чорним, який навіть організував напад на ЧК. Хоча усе не так оптимістично, як здавалося спочатку (усе, як і зараз):

"— Добрих новин нема, — зітхнув той. — Між нашими балакають, що днями в Ризі підпишуть мирний договір між Росією і Польщею.
— А Україна в ньому де?
— Ото ж то й воно, що ніде. Боролися-боролися, а в результаті — пшик."

Міліція, до складу якої входить і наш старий знайомий Лаврентій Кошко, намагається схопити "бандитів". Для посилення ефективності роботи прибув досвічений співробітник - Віктор Черкасов, який, окрім іншого, розшукує і скарби, що залишив Петлюра.

І усе б нічого, але і в отамана Чорного, і в Черкасова закохуються представниці прекрасної статі, то усе закручується ще більше

Не можу розповісти більше, бо не хочу навіть натякати на розвиток цих детективно-любовних віражів, краще почитайте самі)

Цікавий формат біографії, виявляється це ціла серія видавництва Фоліо «мистецькі біографії», де в художній формі оформлені біографії відомих людей. Напевно борцям за достовірність фактів краще не читати.

Сподобалось книжка тим, що за пару днів, які я провела з нею, я відчула характери та точно запамʼятала події в житті Ольги Кобилянської!

Вся серія книг дуже сподобалася. Читається легко і цікаво.

Третя книга в серії, друга в циклі. Цього разу 1917-1918, буремні роки, коли зміни стосувалися не лише держав, але й простих людей. Але на цих руїнах всупереч усьому цвіли квіти кохання

Про що? Про Проскурів, національно-визвольні рухи та про людей, які стояли за усім цим.

Отже, в Проскурові нарешті з'явився український рух. Але не усі українці готові були долучитися до нього. Були такі, як Лаврентій Кішка, поліцейський, яким вертіла його розбитна дружина, були й такі, як фотограф, колишній мореплавець Юрій Юргилевич, який намагався загоїти давні рани, як фізичні, так і душевні. Але були й молоді та завзяті, що почали свою боротьбу.

"...ми всю ніч агітували їх, розказували про історію України, її утиски Росією, багатство держави та переваги її самостійності. Показали їм всіх кандидатів на членів управи і голову. Але в перемозі ми й з тим були не впевнені, тому довелося об’єднуватися з єврейським робітництвом і обіцяти їм одне місце в управі. Буржуазні євреї йшли за росіянами. Верхола ще в залі запропонував об’єднатися з поляками, але ті гордо відмовилися. І даремно — як дійшло до голосування, то виграли ми!"

Але згодом через угоду до міста увійшли австрійські війська, які, хоч і не дозволили більшовикам захопити владу, але й самі почали свої брудні ігри. Тому у місцевих діяло негласне правило не спілкуватися із зайдами.

Коли ж до влади в Києві прийшов гетьман Скоропадський, з авіапошти був вкрадений важливий лист, а сам пілот зник. І яким боком до усього цього медсестра Ксеня, закоханий у неї Юргилевич, таємне товариство? Та чи впорається з офіційним розслідуванням Кішка?

І якщо любовна лінія залишила на душі сум, бо я такого не люблю, то авантюризм героїв дуже потішив. То ж пропоную і вам зануритися у це атмосферне ретро і з'ясувати, що я мала на увазі під "такою" любов'ю.

Я читаю не першу книгу про містичний Проскурів. Але нарешті у моїй голові інформація розмістилася по поличкахх) Отже, раніше ця область була Кам'янець-Подільською (до 1954), тоді ж Проскурів перейменували у Хмельницький і зробили його обласним центром. Отже, Кам'янець і Проскурів - це як Кельн і Дюссельдорф)

Про що? Про відкриття препарату, що допомагає виграти битви, знищує ворогів. Зважаючи на його силу, проводяться спецоперації з пошуку його формули для виготовлення й використання (не дай Боже).

Скажу чесно, інколи я навіть сміялася, бо маю великий сумнів, що такий сумбур міг відбуватися насправді. Але, менше з тим, історична частина цього ретро-роману мені сподобалася.Дуже.

Отже, у Хмельницькому помирає антиквар, його дочка Ляна приїздить з Києва, щоб розібратися з його справами, але натомість потрапляє у справжній шпигунський роман - квартиру та магазин обшукують, продавця викрадають, людей допитують. А за самою дівчиною починають упадати відразу двоє чоловіків.

Паралельно показується історія родини Деревоєдів. І це історія любові, визволення, смертей та вбивств. Початок 20 століття завдав тут немало лиха

"— У нашому Проскурові кого лише нема. Більшість — євреї, багато поляків, трохи українців. І майже в кожній хаті свої звичаї і мова.
— Бо справжні нації саме в тому й тримають свою міць. А штучні нав’язують це силою. І поки дехто цього не розуміє — маємо волю. Але лещата стискаються. Згадаєте моє слово: ще трохи — і за рідну мову чи звичаї вбиватимуть."

Це перша книга з чотирьох, читається легко. Повторюся, що історична частина мені сподобалася більше, бо мій життєвий досвід не дав мені змоги беззастережно повірити у події 2018 року. А вам?

Прочитала третю книгу з циклу "Дикі паростки" й наполегливо рекомендую усім поціновувачам родинної саги та нашої історії. Авторка дуже майстерно володіє словом й історичними фактами, книги читаються на одному подиху.

Тут описується життя декількох поколінь однієї родини. 1970-ті роки СРСР. Петро Луцик повертається у рідне село із заслання, а його брат Семен залишився жити на Чорній сопці в Сибіру.

Сини Петра Іван та Степан хочуть жити вільно та чи можливо це в країні рад... Вони крутяться в оточенні Світличного, Стуса, Іваничука, Братуня, розповсюджують заборонений самвидав, але сексоти не сплять, вони поряд і одного дня Степана, як і інших дисидентів, заарештовують. Радянська система або ламала людину тортурами в психушці або знищувала, що й сліду не залишалося. Чи витримає Степан випробування? Чи знайде його брат Іван?

З другої сторони маємо Дозика, сина Семена, який зрадив батька, відмовившись від нього, лиш би потрапити до корита компартії, але в результаті потрапив під колеса радянської машини, яка переїхала, не шкодуючи його.

Пройшлася тегами і не розумію, чому так мало відгуків на цю чудову тетралогію, мені дуже хочеться, щоб якнайбільше людей її прочитали. Можливо, відштовхує обкладинка, мені самій такі не подобаються, але повірте, наповнення там варте уваги.

Я дуже полюбляю читати збірки. Вважаю, що треба мати письменний дар, щоб за пару сторінок розповісти історію, показати персонажів і закохати у себе читача.
У цій книзі зібрано 26 історій. Кожна із них чуттєва та справжня. Деякі викликали в мене сльозовий потік, деякі нерозуміння (1 історія не припала мені до душі, не люблю і не розумію такого). Але загалом ця подорож між різними персонажами та їх життєвими ситуаціями неабияк мене вразила. Це найкраща збірка яку я читала. Оповідання "Побачити море" займає для мене перше місце по емоціям, які я відчула. А "Какао і сирники" викликали апетит і бажання такого ж у майбутньому у своїй родині.
Можливо не треба було, але кожне оповідання я пропустила через себе. Відчула усю біль або повне щастя героїв. Я знаю, що багато хто не любить читати збірок, тому що їм здається що історія замала, щоб усе в неї вкласти, але я дуже вам раджу, читати в місяць хоча б одну гарну збірку і слідкувати за своїми відчуттями. Спробуйте, а потім напишіть мені, мені дуже цікаво як це вплине на вас.

Ідеальний варіант для тих, хто хотів би ближче познайомитися з біографією Ольги Кобилянської, але читати довгу беземоційну статтю в інтернеті не так вже й цікаво. Або ще гірше – монографію, не повторюйте моїх помилок: повірте, ви не хочете розбирати цю пані по Фрейду.

Це художня біографія авторки, що в першу чергу розглядає її не як письменницю, а як жінку. Не перелічує її досягнення і роботи, а скоріше допомагає зрозуміти якою людиною вона була. Про що думала, мріяла, як відчувала і що в неї з тим Маковеєм, в кінці кінців.

1960 рік. Братів Петра і Семена звільнили з таборів ГУЛАГу, проте вони змушені далі жити в спецпоселенні в Сибіру. Семен знайшов собі жінку й схоже не прагне повернутися додому, а от Петро дуже сумує за рідною землею, дружиною та синами, тому вирішує утікати. Чи вдасться йому задумане...

Петрова дружина Сабіна замість того, щоб працювати в школі, миє підлоги в пологовому, пише листи чоловікові й вірно чекає його з Сибіру. Та одного дня жінка наважується поїхати до Києва, провідати дітей, які вчаться на правників й залишається там. Що ж далі чекає на наших героїв, читайте самі.

Першу книгу проковтнула й цю, другу, так само. Сюжет дуже динамічний, написано легко, цікаво, дуже люблю такі книги. Персонажі прописані чудово, сибірські морози, виснажливі роботи на шахтах, українці, які й на чужині садили біля хати маленькі городи й квітники, НКВД, партія, доноси, життя, як воно є. Однозначно, рекомендую.

Назва неймовірно чітко відзеркалює суть книжки, особливо припис "Як бути щасливим попри все", де головне слово "попри". Ще жодна книга, жодна історія на декілька сторінок настільки не розбивала мене і не поглиблювала у роздуми, у глибокі роздуми про справжнє життя і про те, як дійсно ПОПРИ ВСЕ герої продовжують бути щасливими і підтримують в собі душевний вогник. Герої цих невеликих історій мають вражаючі перевороти доль. Дуже багато моментів, які змушують вголос вигукнути "Ах!" і "Ого!".

Оманлива яскрава жовта обкладинка складає враження легкої романтичної весняної книги, але насправді книга влаштовує емоційні гойдалки, розбиває серце, зцілює його, розчаровує та надихає.