Олена Пшенична

«Там, де заходить сонце» Олени Пшеничної — це книга, що залишає по собі глибокий слід. Вона не просто читається, а проживається разом з героями, занурюючи читача у вир подій та емоцій.

Анонім

Книгу боляче читати, але відірватися неможливо. Стільки виникає думок… Є про що подумати.

Анонім

Одного дня вчительці української мови та просто приємній бабусі Вірі Тихій доводиться змиритись з думкою, що її син не може приділяти їй стільки часу, як раніше. На вулиці повномасштабне вторгнення, син волонтерить, а бабуся самотньо сидить вдома. Аж тут з'являться пропозиція — трошки побути в будинку-санаторію для таких же літніх людей, як і вона. І як би Вірі не була б неприємна ця думка, вона погоджується. Ії зустрічає привітний санаторій, але дуже зранені та одинокі його мешканці. Тому з приїздом Віри все в цьому місці починає змінюватись: вони влаштовують читання Гаррі Поттера, підтримують один одного в різних проблемах і дають руку помочі. Проте інколи старечі серця не витримують горя, розлуки чи байдужості... Прекрасна книга, прекрасні герої і мораль історії. Що на схилі років життя не закінчується, що можна жити, дізнаватись щось нове і кайфувати від життя! Я не люблю книги про старичків-боркутунів, але ця лишилась в моєму серці назавжди! Особливо один момент про байдужість синів... І плакала, і сміялась — дуже вам раджу!

Анонім