Олена Пшенична

«Там, де заходить сонце» Олена Пшенична 💔 «-Для матері її діти всігда будуть самі красіві. І хороші. Даже якщо ні..» Ніна Миколаївна «-Війна - це страшно. Це смерть. Це біль. Це сльози. А не ваше «ура», ми їх повиганяли! А мені не ура! Бо за вашим отим повиганяли стоять такі нещасні, як я. І отакенна в серці діра. Отакенна!»💔 Демидович «Вам пощастило, -продовжує Язва. -Так, може, ваш син вас і покинув. Залишив і ніколи не забере. Але він принаймні живий» «Віра Петрівна не знає, чого в ній зараз більше: образи, злості чи незнаного досі за сина страху. Напевно, таки страху. Страху, що так підступно її паралізує» «Може, і справді чудес не буває, але як же хочеться вірити, що вони таки є» Віра Петрівна «-Я ото, бува, слухаю, як ви гризетеся, як собаки, і думаю: жалко все-таки, що в людей на старості випадають зуби, а не язики» Скажу вам чесно і від щирого серця, ця книга має бути прочитана кожним в кого є батьки, хто сам є батьками, хто патріот і щиро переживає за свою країну. Книга настільки наповнена змістом, що просто читаючи її, ти по новому починаєш осмислювати життя, ставлення до батьків, почуття кожної людини, яка потрапила в «стардом» (будинок для літніх людей, як його називала Віра Петрівна) Книга важка, емоційно спустошує, але стільки розуміння суті самого життя ви не прочитаєте більше ніде… Душевний стан людей похилого віку, яких діти залишили в будинку для літніх людей, спустошує… Коли читаєш переживання і життя кожного з них, то просто плачеш, адже стільки всього, що пережили вони не кожен зможе пережити… Також мені було важко читати про війну - наше сьогодення, яке неможливо читати без розбитого💔 і моря 🥲 Книга, яка варта уваги і неодмінно має бути прочитана кожним українцем…💛

Анонім

Книга «Там, де заходить сонце» справила на мене сильне враження. Вона написана легкою мовою, але водночас змушує замислитись над важливими речами – пошуком себе, силою любові та значенням вибору в житті. Атмосфера твору дуже тепла, іноді навіть меланхолійна, наче сам захід сонця, який символізує завершення одного етапу й початок іншого. Особливо сподобалося, як автор передає емоції героїв: вони щирі, живі, справжні. Читаючи, ніби сам проживаєш їхні радощі та сумні моменти. Деякі фрази хочеться виписати окремо — настільки вони проникливі. Це книга, яку варто читати неквапливо, з чашкою чаю, аби відчути її атмосферу. Вона залишає по собі відчуття спокою й надії, нагадує, що навіть після найдовшої темряви обов’язково з’являється світло. Рекомендую всім, хто любить душевні історії та книжки, що залишають на душі тепло.

Анонім

Неймовірна історія! Читала з величезним задоволенням. Герої дуже полюбились, навіть ті, що на початку здавалися негативними. Авторка дуже добре розкрила як персонажів, так і тему старості, зокрема старості в будинку для літніх людей. Рекомендую до прочитання

Анонім