Олена Пшенична

Книга «Там, де заходить сонце» справила на мене сильне враження. Вона написана легкою мовою, але водночас змушує замислитись над важливими речами – пошуком себе, силою любові та значенням вибору в житті. Атмосфера твору дуже тепла, іноді навіть меланхолійна, наче сам захід сонця, який символізує завершення одного етапу й початок іншого. Особливо сподобалося, як автор передає емоції героїв: вони щирі, живі, справжні. Читаючи, ніби сам проживаєш їхні радощі та сумні моменти. Деякі фрази хочеться виписати окремо — настільки вони проникливі. Це книга, яку варто читати неквапливо, з чашкою чаю, аби відчути її атмосферу. Вона залишає по собі відчуття спокою й надії, нагадує, що навіть після найдовшої темряви обов’язково з’являється світло. Рекомендую всім, хто любить душевні історії та книжки, що залишають на душі тепло.

Анонім

Неймовірна історія! Читала з величезним задоволенням. Герої дуже полюбились, навіть ті, що на початку здавалися негативними. Авторка дуже добре розкрила як персонажів, так і тему старості, зокрема старості в будинку для літніх людей. Рекомендую до прочитання

Анонім

Відчуваю себе дивно, бо мене чомусь не торкнулась ця історія. Мені вона скидається на гарно написану книгу, текст всіяний всілякими гарними висловами, проте ніби без душі. Деякі моменти здались сильно примітивними, дитячі вчинки дорослих героїв, хоча можливо це так і задумувалось.

Анонім