Я в цю книжку закохалася. Ба більше, мені хочеться її перечитувати.
Широкомасштабне вторгнення стало широкомасштабним переселенням для Віри Петрівни. Тепер вона вимушена змінити свій любий дім на будинок для стареньких, адже їхати з невісткою та онуками за кордон - не варіант. Лишатися самій поки син волонтерить - також. Але вона там ненадовго, принаймні, спершу Віра Петрівна за це міцно хапається.
Тепер її оточення - балакуча сусідка Ніна Миколаївна, гострий на язик Камбала, добрий Демидович, злюка Язва, собака Собака та інші не менш цікаві персонажі. Доглядальниця Степанівна - моя улюблениця🥰.
Дні минають за плетінням сіток, плітками від Ніни Миколаївни, смачненьким в їдальні. Зрештою, Віра Петрівна, колишня вчителька, навіть книжковий клуб організує, який назвуть "Вставні щелепи" - в такий я би точно пішла 😁.
При цьому, син телефонує все рідше, так само, як і невістка з онуками. І надія Віри Петрівни маліє і ніби стає хрестиком на всіх її сподіваннях. Адже це ніякий не будинок для стареньких, а стардом - місце, де лишаються назавжди.
Одна з найкращих книжок, що я останнім часом читала. Вона змушує тебе сміятися та плакати нарівні. Гумор тут просто топчик - Степанівна, Камбала та Ніна Миколаївна мене добряче веселили. Від сумного котилися сльози і не раз - мені здається, що нереально тут бути з кам'яним серцем.
Спочатку мені здавалося, що забагато епітетів та метафор, але за кілька сторінок вони стали більш дозованими. Але діалоги, персонажі, розвиток сюжету, стиль авторки - це прекрасно. Неможливо лишатися байдужим до жодної з історій в книзі, а прогресія Віри Петрівни від "ненадовго" до "назавжди" побудована дуже майстерно.
Неодмінно раджу цю душевну, місцями смішну, місцями дуже болючу, книгу 💔.