Олена Лотоцька

Ця книга створила мені більше Різдвяного настрою, аніж всі глінтвейни і гірлянди-вогники, разом узяті.

Вона про сьогоднішнє, українське Різдво, Різдво воєнних часів. В збірці багато тепла, посмішок, віри в щастя - але є і смуток, і журба, і втрати. Все це настільки органічно переплітається, що в підсумку читаєш справжню Різдвяну книгу.

🖋Село – простір, де література витає так невагомо, мов гусяче перо понад солом‘яними копицями. Німують хати в січневій тиші, надвечірнє сонце плутає свої промені у сивих клубах диму, собаки дзявулять і ллється той хоровий спів понад обрієм. Молоко у емальованому дзбанку з квітами пропахле матіолою, чебрецем і, що тут ще скажеш, – цілісіньким полем. Полем, яке хочеться процідити крізь оптику очей, потримати кілька днів в уяві, а потім краяти щедро, мов відігрітий сир

———
🔗Ділитись з іншими: як уміють тільки по селах. Так, ніби завтра нема. Так, ніби Бог обдаровує лише тих, хто вірить у нині й молиться тільки про цю мить: «...Хліб наш насущний дай нам сьогодні». І то вже ясно достоту: не ми потрібні селу зі своїм прогресом і здобутим, а воно нам. Як купання у прохолодній річці, як споришева стежка, як цикорій отого блакитного відтінку...Кольору білених хат, ви ж пам‘ятаєте? Синява, котру під силу розбавити тільки мальвами за дерев‘яними рамами вікон

📖 Книга «Ангели в намистах» Олени Лотоцької – це збірка оповідань, кожне з яких несе різні сенси. Їх можна читати, як на мене, спочатку до кінця, з кінця до початку. Вихоплювати зісередини, мов кісточку з абрикоси. Читаючи, мимоволі усвідомлюєш естетику поліської говірки. Авторка виявляє художню філігранність і неабияку скрупульозність у передачі поліського колориту нам

📎В оповіданнях виразно проілюстровано особливості середньополіської говірки в системі приголосних. Так, продемонстровано історичну м‘якість літери [л‘] перед [е]: лєгусенько, залєтів, шелєстіт, сиплє, і т.д.

🔗Головними героями, що мені дуже до вподоби, є оті люди, котрих часом називають звичайними. Але це не так, вони титани. Кожен у вимірі свойого серця, ретроспективи епохи й мікрокосмосу сім‘ї. З пошерхлими долонями, намоленими серцями, морені голодом і війнами. Незламні!

• Попри все вони вміють любити. Знаходять радість у буденних речах. Помічають світанки й заходи сонця. Живуть, підкоряючись циклу обрядів і свят. Стають винахідниками, аби те краще життя шукати не в світах, а створювати власноруч. І носити як зшиті дідусем босоніжки:

«У моду щойно ввійшли жіночі босоніжки – колодки. А перші модниці на село – мої тьоті. У вільному продажу таких моделей не було. Дід узявся пошити. Платформи вирізав із дерева й пофарбував у чорне. Пам‘ятаю, як сохнули на ґанку під сонечком. Шкіряні смужки зшив акуратно і прибив до підошв цвяшками для меблів. Такими, знаєте, з шапочками. Ловкі босоніжки вийшли. Через пару років я частенько шпацерувала в них комірчиною, розлякуючи мишей під дошками. Ото вберуся в бабусину крепдешинову сукенку, у руці біленька сумочка — і туди-сюди поміж каструлями, баняками, стосами старих журналів туди-сюди».

Збірка короткої прози від українських письменників "Моє тихе Різдво" – це продовження різдвяних антологій від ВСЛ✨

У мене є вже декілька таких святкових книг від "Видавництва Старого Лева", тому я не змогла пройти повз їхню новинку. І скажу вам чесно, що я жодного разу не пошкодувала про це!

У "Моє тихе Різдво" поєднуються розповіді про святкування у галицькій родині, історія про віру у світле майбутнє та щасливе Різдво з військовим, дуже тепла й цікава розповідь про мусульманку, яка обожнює адвент-календарі, та жінку, яка є атеїсткою, але в той же час святкує цей чудовий день разом зі своїми рідними🤍

Всі ці історії дуже приємні та захопливі. Частина з них повертає нас в дитинство, коли мама з бабусею готували 12 страв, а ви сиділи закутавшись у плед, читали книгу та з нетерпінням очікували на різдвяну вечерю у колі найрідніших.

Не важливо, святкуєте ви Різдво 25 грудня, чи 7 січня – для українців це свято є одним з найважливіших у році, і тому потрібно плекати цю традицію та ділитися своєю любов'ю з іншими. І саме такі історії нам в цьому дуже допоможуть!

• Все в історії було змінним, життя – крихким, час – надто швидкоплинним.

• Яким не був би час, яким не було б усе довкола, ми можемо бути щасливі.

• Передчуття свята – чи не яскравіше й сильніше, ніж саме свято.