Нові відгуки
Експерт Readeat
Відразу прошу не кидати тапками…
Я рада, що виграла цю книгу, бо вона відразу посіла своє місце у моїх бажанках, а її краса просто заворожує🥰😻
В збірці 20 містичних, фантастичних оповідань про силу жінки…але зараз ми не про дух, а саме певні потойбічні, магічні сили, які відкриваються під час того коли нам, жінкам болить найбільше.
Кожне оповідання розкриває жінку як сильну в плані духовності особу, яка в критичних ситуаціях набуває містичні властивості, котрі можуть врятувати.
З прочитаних оповідань, на жаль, мені сподобались лише «Потяг», «Левке», «Насіння в моїй кишені», «Смертеікло» - ці оповідання мені відгукнулись найбільше і сподобались🥰
Всі інші були не погані, але інколи мені навіть не хотілось продовжувати читати. Занадто багато я, мабуть, очікувала від цієї гарнющої книги.
Я рада, що виграла цю книгу, бо вона відразу посіла своє місце у моїх бажанках, а її краса просто заворожує🥰😻
В збірці 20 містичних, фантастичних оповідань про силу жінки…але зараз ми не про дух, а саме певні потойбічні, магічні сили, які відкриваються під час того коли нам, жінкам болить найбільше.
Кожне оповідання розкриває жінку як сильну в плані духовності особу, яка в критичних ситуаціях набуває містичні властивості, котрі можуть врятувати.
З прочитаних оповідань, на жаль, мені сподобались лише «Потяг», «Левке», «Насіння в моїй кишені», «Смертеікло» - ці оповідання мені відгукнулись найбільше і сподобались🥰
Всі інші були не погані, але інколи мені навіть не хотілось продовжувати читати. Занадто багато я, мабуть, очікувала від цієї гарнющої книги.
Експерт
Як і в кожній збірці: пара дійсно класних, пара лютєйшего крінжа і основна маса таких, що нічого б не втратив, якби не читав.
❗️ Тамара Горіха Зерня "Потяг": прекрасне, прекрасне! Іронічне, магічне рівно на стільки, скільки магії в кожного з нас в побуті, дуже тепле, хоча й вайбує "Кладовищем домашніх тварин" Кінга 👀
❗️ Ірина Грабовська "Вогненні серця": сеттінг Леобургу, буквально описує Революцію гідності, але в тих умовах. Місцями натягнуто-пафосне і з ОТАКЕННИМ роялем в кущах (ну, але це можна пробачити, все-таки розмір оповідання обмежує в довгоіграючих інтригах). Тим не менш, захотілося нарешті прочитати сам "Леобург" 😅
❗️ Наталія Довгопол "Левке": красива легенда про Зміїний острів з усіма плюсами та мінусами казковості. Але гарне.
❗️ Олена Захарченко "Воїн і річка": геть не сподобалося! Мало того, що вчергове спекуляції на темі надприроднього — мовляв, це русалки намовили Ірпінь розлитися навесні 2022-го, що загальмувало наступ русні, так ще й стиль викладу нерівний. Такоє, коротше.
❗️ Дара Корній "Морельковий чай": не сподобалося ще більше 🤦♀️. Соплежуйна маніпулятивна неузгоджена історія із диріщами в сюжеті розміром з кавун на 6-7 кг.
❗️ Олена Кузьміна "Тримай землю!": чергова беліберда із черговими "жартиками" рівня "Уральськіх пєльмєнєй" (тієї ж етимології), які вже сьогодні незрозумілі половині читачів, я вже мовчу про прочитання через рік чи два. І так, буквалізація метафори не завжди спрацьовує на користь оповідання, інколи виходить х-ня. Про що і маємо підтвердження.
❗️ Наталія Матолінець "Дальні покої": друге найсильніше оповідання в збірці (чи то пак навіть перше, бо — вибач, Тамаро, — але це мені зайшло навіть більше за "Потяг"!). Дуже виважене, дуже тілесне, максимально горорне й готичне. Я сама не очікувала, що це напишу, але є як є — це діамант збірки.
❗️ Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль": спроба в ідею відплати, але слабко, дуже слабко. І хто-небудь, заберіть в наших авторок кнопку пафосу, ну німажліва™ же.
❗️ Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені": все чудово, якби не чергові пламенно-постулатні лозунгові діалоги. Не всі, звісно, епізоди з дитячою мовою прекрасні, але решта...
❗️ Дарія Піскозуб "Смертеікло": черговий пафос на пафосі. І та сама проблема, що й в Кузнєцова в збірці "Нічний сеанс" — формат оповідання не дає місця для одночасно і рухів сюжету, і нормального інтро в світобудову.
❗️ Юліта Ран "Позивний «Мавка»": знову, як і в Захарченко, спекуляція на надприродньому. Мене від цього верне, скажу відверто.
❗️ Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу": отут я ржала, що бобер в ожині. Але не від сюжету, а від ідеї, що якась Хвороба (з великої літери, звісно) та якісь Вороги (так само з великої літери) під час Війни (помічаєте закономірність, та?) призвели до появи Народу (гм-гм), що здатні, що равлики, міняти стать силою думки. Туди-сюди, скільки завгодно разів. Повністю, із зміною кістяку. Але тільки після 12 років. Коротше, трагізмом світу не прониклася, такоє.
#Дафа_радить буквально пару оповідань
#Дафа_не_радить також пару оповідань
❗️ Тамара Горіха Зерня "Потяг": прекрасне, прекрасне! Іронічне, магічне рівно на стільки, скільки магії в кожного з нас в побуті, дуже тепле, хоча й вайбує "Кладовищем домашніх тварин" Кінга 👀
❗️ Ірина Грабовська "Вогненні серця": сеттінг Леобургу, буквально описує Революцію гідності, але в тих умовах. Місцями натягнуто-пафосне і з ОТАКЕННИМ роялем в кущах (ну, але це можна пробачити, все-таки розмір оповідання обмежує в довгоіграючих інтригах). Тим не менш, захотілося нарешті прочитати сам "Леобург" 😅
❗️ Наталія Довгопол "Левке": красива легенда про Зміїний острів з усіма плюсами та мінусами казковості. Але гарне.
❗️ Олена Захарченко "Воїн і річка": геть не сподобалося! Мало того, що вчергове спекуляції на темі надприроднього — мовляв, це русалки намовили Ірпінь розлитися навесні 2022-го, що загальмувало наступ русні, так ще й стиль викладу нерівний. Такоє, коротше.
❗️ Дара Корній "Морельковий чай": не сподобалося ще більше 🤦♀️. Соплежуйна маніпулятивна неузгоджена історія із диріщами в сюжеті розміром з кавун на 6-7 кг.
❗️ Олена Кузьміна "Тримай землю!": чергова беліберда із черговими "жартиками" рівня "Уральськіх пєльмєнєй" (тієї ж етимології), які вже сьогодні незрозумілі половині читачів, я вже мовчу про прочитання через рік чи два. І так, буквалізація метафори не завжди спрацьовує на користь оповідання, інколи виходить х-ня. Про що і маємо підтвердження.
❗️ Наталія Матолінець "Дальні покої": друге найсильніше оповідання в збірці (чи то пак навіть перше, бо — вибач, Тамаро, — але це мені зайшло навіть більше за "Потяг"!). Дуже виважене, дуже тілесне, максимально горорне й готичне. Я сама не очікувала, що це напишу, але є як є — це діамант збірки.
❗️ Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль": спроба в ідею відплати, але слабко, дуже слабко. І хто-небудь, заберіть в наших авторок кнопку пафосу, ну німажліва™ же.
❗️ Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені": все чудово, якби не чергові пламенно-постулатні лозунгові діалоги. Не всі, звісно, епізоди з дитячою мовою прекрасні, але решта...
❗️ Дарія Піскозуб "Смертеікло": черговий пафос на пафосі. І та сама проблема, що й в Кузнєцова в збірці "Нічний сеанс" — формат оповідання не дає місця для одночасно і рухів сюжету, і нормального інтро в світобудову.
❗️ Юліта Ран "Позивний «Мавка»": знову, як і в Захарченко, спекуляція на надприродньому. Мене від цього верне, скажу відверто.
❗️ Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу": отут я ржала, що бобер в ожині. Але не від сюжету, а від ідеї, що якась Хвороба (з великої літери, звісно) та якісь Вороги (так само з великої літери) під час Війни (помічаєте закономірність, та?) призвели до появи Народу (гм-гм), що здатні, що равлики, міняти стать силою думки. Туди-сюди, скільки завгодно разів. Повністю, із зміною кістяку. Але тільки після 12 років. Коротше, трагізмом світу не прониклася, такоє.
#Дафа_радить буквально пару оповідань
#Дафа_не_радить також пару оповідань
«Мотанка» – це збірка короткої прози від чарівних українських авторок. Це крик душі тисяч, мільйонів жінок, вилитий на папері. Книга-оберіг, яка захищає, вберігає, зцілює.
«Потяг» Тамара Горіха Зерня.
Від бабусі до старшої онуки передається у спадок дім, яблуневий сад і сила, від якої не відмовляються.
Вона звикла все прораховувати, планувати, в її житті немає місця непоясненному. Війна все змінила. В мить найбільшого розпачу, вона повернулася додому, до свого коріння, до сили поколінь жінок її роду.
Така реальна історія, що дрібка магії в ній навіть не відчувалася магією. Історія про віру і надію, які сильніші за злу силу, і здатні на надзвичайне. Прочитавши я не могла не задуматися, як би вчинила на місці героїні. Що краще, віддатися на поталу долі чи взяти нить у власні руки і самому творити її складне плетиво?
«Вогненні серця» Ірина Грабовська.
Анет любить своє місто. Леобург – центр науки, просвітництва і бунтарства. Був таким, поки його не очолив Оздемір. Вільні душею та сміливі серцем леобуржці повстали. Сім'я Анет тікала у безпечний Краків, але дівчина вибрала боротьбу.
Спільна мета об’єднує, і вже неважливо, чи ти донька аристократів, чи син творчих. Історія у стимпанк всесвіті "Леобургу" про вибір, боротьбу, сім'ю та кохання, насінини якого проростають навіть у найтемніші часи.
«Левке» Наталія Довгопол.
Острів Зміїний, він же острів Ахілла, Білий, Левкос. Кораблетроща мала стати його кінцем, а маленький острів став порятунком.
Макарія зустрів Левке коли вважав, що життя його скінчилося. Юна, прекрасна, чуйна. Вона полонила серце розбійника, але давні звички виявилися сильнішими.
Через призму грецької міфології пані Наталія відкрила іншу історію таємничого острову. Атмосферна оповідь, співоча мова, моторошна кінцівка. В мене склалося враження, що я читаю один з давно втраченим міфів, який авторка віднайшла, вдихнула в нього життя і виклала на сторінках. Найтемніший з творів авторки, які читала і тепер ну дуже хочу прочитати ще темних казок від пані Наталії.
«Воїн і річка» Олена Захарченко.
В більшості річок України жіночі імена. Просто співпадіння чи частинка таємних втрачених знань?
Марина з тероборони з бойовим псевдо Русалка. Не через довге волосся, зовсім ні. Вона говорить з річками, наказує і спонукає їх стати на захист рідних земель, розмивати дороги, топити окупантів.
Коротка бурхлива історія про русалку, яка використовує всі можливі сили заради боротьби з ворогом.
«Морельковий чай» Дара Корній.
Вона побачила його на площі Ринок. Він танцював вальс. А далі була кров, морозиво біля фонтану з Нептуном, морельковий чай бабусі-балерини.
Вона покохала з першого погляду: міцно, свавільно, безумовно, назавжди. Вона відпустила, але не змогла забути. Йшли роки, почуття не змінилися. Вона в Україні, він у США. Війна все змінила.
Ця історія розбила моє серце, проникла у мої думки. У ній сплелися чуттєвість, тепло, пристрасть, смуток, злість, зневіра, надія. І трішки древньої сили, яка тече в крові жінок.
«Тримай землю!» Олена Кульзміна.
Пустинні вулиці завжди людного Києва. Відкритий маф здається справжнім дивом, в якому ще зовсім юна дівчина продовжує працювати і дарувати людям ту маленьку дрібничку, яку може, бо живе поряд.
Оля не може жити, як раніше. Не може працювати, не хоче тікати разом з сестрою. Вона хоче жити. На рідній землі. І готова всіма силами її тримати.
Історія про вибір жінки у часи війни. Шукати порятунку на чужині чи залишатися на рідній землі - вибір кожної. І правильного рішення немає.
«Дальні покої» Наталія Матолінець.
Маґда залишилася сама. За роки навали московитів і німців вона втратила всіх, кого любила. Вона ощадливо заварювала залишки кави, берегла останні панчохи, а у вільну хвилинку напоювала настоянкою чергового нікчему.
Це сильна історія з темною атмосферою. Я захоплювалася стійкістю Маґди. Вільна, смілива, нестримна, справедлива у своїй жорстокості. Залишившись самотою, вона не впала у відчай, Маґда показала клятим окупантам, що стане з ворогами, як зайдуть на відьмацькі землі.
«Трійка. Четвірка. Нуль.» Анастасія Нікуліна.
Вона приходить вночі. Перший, другий стук – попередження. Третій – вирок. Та, хто несла світло, стала посланцем темряви.
Він прийшов на чужу землю воювати, грабувати, руйнувати. І він на ній залишиться. Назавжди.
Найтемніша та наймоторошніша історія з усіх. Яке ж я отримала від неї задоволення! Жорстоке, страхітливе і безумовно справедливе покарання для загарбників.
«Насіння в моїй кишені» Ореста Осійчук.
Марі дев’яносто чотири. В її життєвий шлях помережений втратами, болем, стражданнями. Вона давно втратила надію, роки похитнути її стійкість, Мара готова померти. Що їй та війна, коли з дня на день вона очікує на смерть, якої вже давно не боїться.
Доля думає інакше. Спочатку дикий пес, справжній примарний велетень, а потім три заблудлі душі. Мати і дві близнятки: одна дзвінка і невтомна, інша мовчазна і непорушна. Їм нікуди йти, а Мара не здатна їх відпустити.
Історія про невтомну боротьбу та стійкість. Про незламних жінок, які живуть на нашій землі не одне покоління. Я плакала над кожною сторінкою. Клятий ворог століттями забирає в нас спокій, кохання, життя. Але завдяки таким жінкам як Мара, ми вистоїмо.
«Смертеікло» Дарія Піскозуб.
Покоління за поколінням Вдовині прерії страждали від набігів самойців. Але це особлива земля. Загиблі її не полишають.
Поцілована Смертеіклом, вона здатна їх бачити. В мить, коли ворог наступає, а шансів на порятунок немає, мертві прийдуть на поміч.
Як і кожна історія зі збірки, вона пронизана болем. Вона з новою силою пробудила лють та ненависть в моєму серці. Безсилля не на часі, і навіть мертві на нашому боці.
«Позивний "Мавка"» Юліта Ран.
Доля обдарувала Марту двічі. Маленькою дівчинкою вона бачила сни. Дивні, чарівливі, казкові. Марта виросла, сни змінилися. Сповнені крові, жорстокості, смерті.
Марта довго боролася з власним даром (прокляттям). Вона лише безмовно спостерігала, нездатна нічого змінити. Війна це зробила за неї.
Сильна пронизлива історія про вибір, пам'ять, миті, які відділяють життя від смерті. Про кохання з першого погляду, коли три дні здаються цілою вічністю. Історія, пронизана любов'ю, печалю, сміливістю і силою, яка не залишає байдужою і торкається самої душі.
«Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу» Світлана Тараторіна.
Ользі дев’яносто. Вона прожила довге життя, виростила доньку і онуку, кохала, втрачала і снила. Про сяйливого юнака, який не міг існувати у їх світі. Ольга не задавала питань, але саме їй судилося знайти відповіді.
Найдивніша історія з максимально неочікуваною розв’язкою. Про життя жінок у постапокаліптичному світі, про сім'ю, материнство, кохання, виживання. Повчальна історія, яка спонукає до роздумів про можливе майбутнє.
Перед тим як читати, підготуйтеся морально – буде важко. Заваріть теплого чаю чи кави, запасіться хустинками і читайте. Читайте, бо ці історії того варті.
«Потяг» Тамара Горіха Зерня.
Від бабусі до старшої онуки передається у спадок дім, яблуневий сад і сила, від якої не відмовляються.
Вона звикла все прораховувати, планувати, в її житті немає місця непоясненному. Війна все змінила. В мить найбільшого розпачу, вона повернулася додому, до свого коріння, до сили поколінь жінок її роду.
Така реальна історія, що дрібка магії в ній навіть не відчувалася магією. Історія про віру і надію, які сильніші за злу силу, і здатні на надзвичайне. Прочитавши я не могла не задуматися, як би вчинила на місці героїні. Що краще, віддатися на поталу долі чи взяти нить у власні руки і самому творити її складне плетиво?
«Вогненні серця» Ірина Грабовська.
Анет любить своє місто. Леобург – центр науки, просвітництва і бунтарства. Був таким, поки його не очолив Оздемір. Вільні душею та сміливі серцем леобуржці повстали. Сім'я Анет тікала у безпечний Краків, але дівчина вибрала боротьбу.
Спільна мета об’єднує, і вже неважливо, чи ти донька аристократів, чи син творчих. Історія у стимпанк всесвіті "Леобургу" про вибір, боротьбу, сім'ю та кохання, насінини якого проростають навіть у найтемніші часи.
«Левке» Наталія Довгопол.
Острів Зміїний, він же острів Ахілла, Білий, Левкос. Кораблетроща мала стати його кінцем, а маленький острів став порятунком.
Макарія зустрів Левке коли вважав, що життя його скінчилося. Юна, прекрасна, чуйна. Вона полонила серце розбійника, але давні звички виявилися сильнішими.
Через призму грецької міфології пані Наталія відкрила іншу історію таємничого острову. Атмосферна оповідь, співоча мова, моторошна кінцівка. В мене склалося враження, що я читаю один з давно втраченим міфів, який авторка віднайшла, вдихнула в нього життя і виклала на сторінках. Найтемніший з творів авторки, які читала і тепер ну дуже хочу прочитати ще темних казок від пані Наталії.
«Воїн і річка» Олена Захарченко.
В більшості річок України жіночі імена. Просто співпадіння чи частинка таємних втрачених знань?
Марина з тероборони з бойовим псевдо Русалка. Не через довге волосся, зовсім ні. Вона говорить з річками, наказує і спонукає їх стати на захист рідних земель, розмивати дороги, топити окупантів.
Коротка бурхлива історія про русалку, яка використовує всі можливі сили заради боротьби з ворогом.
«Морельковий чай» Дара Корній.
Вона побачила його на площі Ринок. Він танцював вальс. А далі була кров, морозиво біля фонтану з Нептуном, морельковий чай бабусі-балерини.
Вона покохала з першого погляду: міцно, свавільно, безумовно, назавжди. Вона відпустила, але не змогла забути. Йшли роки, почуття не змінилися. Вона в Україні, він у США. Війна все змінила.
Ця історія розбила моє серце, проникла у мої думки. У ній сплелися чуттєвість, тепло, пристрасть, смуток, злість, зневіра, надія. І трішки древньої сили, яка тече в крові жінок.
«Тримай землю!» Олена Кульзміна.
Пустинні вулиці завжди людного Києва. Відкритий маф здається справжнім дивом, в якому ще зовсім юна дівчина продовжує працювати і дарувати людям ту маленьку дрібничку, яку може, бо живе поряд.
Оля не може жити, як раніше. Не може працювати, не хоче тікати разом з сестрою. Вона хоче жити. На рідній землі. І готова всіма силами її тримати.
Історія про вибір жінки у часи війни. Шукати порятунку на чужині чи залишатися на рідній землі - вибір кожної. І правильного рішення немає.
«Дальні покої» Наталія Матолінець.
Маґда залишилася сама. За роки навали московитів і німців вона втратила всіх, кого любила. Вона ощадливо заварювала залишки кави, берегла останні панчохи, а у вільну хвилинку напоювала настоянкою чергового нікчему.
Це сильна історія з темною атмосферою. Я захоплювалася стійкістю Маґди. Вільна, смілива, нестримна, справедлива у своїй жорстокості. Залишившись самотою, вона не впала у відчай, Маґда показала клятим окупантам, що стане з ворогами, як зайдуть на відьмацькі землі.
«Трійка. Четвірка. Нуль.» Анастасія Нікуліна.
Вона приходить вночі. Перший, другий стук – попередження. Третій – вирок. Та, хто несла світло, стала посланцем темряви.
Він прийшов на чужу землю воювати, грабувати, руйнувати. І він на ній залишиться. Назавжди.
Найтемніша та наймоторошніша історія з усіх. Яке ж я отримала від неї задоволення! Жорстоке, страхітливе і безумовно справедливе покарання для загарбників.
«Насіння в моїй кишені» Ореста Осійчук.
Марі дев’яносто чотири. В її життєвий шлях помережений втратами, болем, стражданнями. Вона давно втратила надію, роки похитнути її стійкість, Мара готова померти. Що їй та війна, коли з дня на день вона очікує на смерть, якої вже давно не боїться.
Доля думає інакше. Спочатку дикий пес, справжній примарний велетень, а потім три заблудлі душі. Мати і дві близнятки: одна дзвінка і невтомна, інша мовчазна і непорушна. Їм нікуди йти, а Мара не здатна їх відпустити.
Історія про невтомну боротьбу та стійкість. Про незламних жінок, які живуть на нашій землі не одне покоління. Я плакала над кожною сторінкою. Клятий ворог століттями забирає в нас спокій, кохання, життя. Але завдяки таким жінкам як Мара, ми вистоїмо.
«Смертеікло» Дарія Піскозуб.
Покоління за поколінням Вдовині прерії страждали від набігів самойців. Але це особлива земля. Загиблі її не полишають.
Поцілована Смертеіклом, вона здатна їх бачити. В мить, коли ворог наступає, а шансів на порятунок немає, мертві прийдуть на поміч.
Як і кожна історія зі збірки, вона пронизана болем. Вона з новою силою пробудила лють та ненависть в моєму серці. Безсилля не на часі, і навіть мертві на нашому боці.
«Позивний "Мавка"» Юліта Ран.
Доля обдарувала Марту двічі. Маленькою дівчинкою вона бачила сни. Дивні, чарівливі, казкові. Марта виросла, сни змінилися. Сповнені крові, жорстокості, смерті.
Марта довго боролася з власним даром (прокляттям). Вона лише безмовно спостерігала, нездатна нічого змінити. Війна це зробила за неї.
Сильна пронизлива історія про вибір, пам'ять, миті, які відділяють життя від смерті. Про кохання з першого погляду, коли три дні здаються цілою вічністю. Історія, пронизана любов'ю, печалю, сміливістю і силою, яка не залишає байдужою і торкається самої душі.
«Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу» Світлана Тараторіна.
Ользі дев’яносто. Вона прожила довге життя, виростила доньку і онуку, кохала, втрачала і снила. Про сяйливого юнака, який не міг існувати у їх світі. Ольга не задавала питань, але саме їй судилося знайти відповіді.
Найдивніша історія з максимально неочікуваною розв’язкою. Про життя жінок у постапокаліптичному світі, про сім'ю, материнство, кохання, виживання. Повчальна історія, яка спонукає до роздумів про можливе майбутнє.
Перед тим як читати, підготуйтеся морально – буде важко. Заваріть теплого чаю чи кави, запасіться хустинками і читайте. Читайте, бо ці історії того варті.
Котик
Гарнюща книга з атмосферними ілюстраціями, приємно тримати в руках. Цікаві оповідання, багато з них про війну. Сподобались майже всі історії, особливо Позивний Мавка - ця прямо в серденько😍. Історії про жінок, яки мають ту чи іншу силу. Трішки фентезі, трішки містики, трішки сліз, і трішки посмішки,- саме той набір, який був мені необхідний саме зараз. Думаю кожен знайде в цій збірці оповідання на свій смак.
Експерт Readeat
Я люблю читати антиутопії. Вони, зазвичай, щедро наповнені мудростями. А ще ці глибокі ідеї, у які занурюєшся. Так буває часто, шкода, що не цього разу.
Я пам'ятаю, як авторка ображалася на несправедливу критику свого твору. Чудово її розумію, тому критикувати не буду, бо я ж сама нічого подібного не створила і не збираюся, зауважу лише думки та питання, які у мене виникли '.
Отже, Держава, що контролює усе. Пріоритет — здорова нація, тому в пошані спортсмени, військовослужбовці, і, звичайно, службовці. Усе розмежовано, розписано, наперед визначені покарання
Але існує проєкт "Лабіринт", у який відбираються по одному представнику з різних верств населення (навіть, діти). Усі знають, що смертність там надвисока, але мало хто розуміє причини, бо на початку усе виглядає невинно, як вилазка на природу. Але нашим вибраним доведеться про усе дізнатися...
"Тео вже не пам’ятає, коли Ем Те востаннє говорив із ним нормально, а не так, як вони вигадали, коли зрозуміли, наскільки легше живеться, якщо ти тупий. Ніхто нічого від тебе не чекає, нічого не вимагає та майже і не зважає на тебе. Ти стаєш як домашня тваринка: не робиш шкоди — і вже всі тебе люблять."
Найсумніше, що твір має відкритий фінал, але я поняття зеленого не маю, що буде далі, бо жодних розумних варіантів не бачу. Не до кінця я розумію, що таке Опір і з ким війна. Хто президент і для чого усе цеі. Сумбур. Повний.
Я пам'ятаю, як авторка ображалася на несправедливу критику свого твору. Чудово її розумію, тому критикувати не буду, бо я ж сама нічого подібного не створила і не збираюся, зауважу лише думки та питання, які у мене виникли '.
Отже, Держава, що контролює усе. Пріоритет — здорова нація, тому в пошані спортсмени, військовослужбовці, і, звичайно, службовці. Усе розмежовано, розписано, наперед визначені покарання
Але існує проєкт "Лабіринт", у який відбираються по одному представнику з різних верств населення (навіть, діти). Усі знають, що смертність там надвисока, але мало хто розуміє причини, бо на початку усе виглядає невинно, як вилазка на природу. Але нашим вибраним доведеться про усе дізнатися...
"Тео вже не пам’ятає, коли Ем Те востаннє говорив із ним нормально, а не так, як вони вигадали, коли зрозуміли, наскільки легше живеться, якщо ти тупий. Ніхто нічого від тебе не чекає, нічого не вимагає та майже і не зважає на тебе. Ти стаєш як домашня тваринка: не робиш шкоди — і вже всі тебе люблять."
Найсумніше, що твір має відкритий фінал, але я поняття зеленого не маю, що буде далі, бо жодних розумних варіантів не бачу. Не до кінця я розумію, що таке Опір і з ким війна. Хто президент і для чого усе цеі. Сумбур. Повний.
Експерт Readeat
Казали, що ця книжка схожа на «Голодні ігри» чи «Той, що біжить в лабіринті» - не знаю, чи так, бо з цими двома історіями я не знайома.
⠀
Ця ж книга від української авторки для мене була схожа більше на «ДНБ» Макса Кідрука в тому плані, що й там, і тут герої опиняються в «дикій природі», сам на сам із собою, принципами, де немає контролю, де ніхто не скаже тобі, що так робити не можна, де немає межі між людяністю та безкарністю.
⠀
«Проєкт “Лабіринт”» для мене був, як книжка про виживання і книжка, яка показує страшне в людях, історія про те, що всі хочуть жити, але не всі знають, як це зробити, коли життя залежить не тільки від тебе, але й від тих, хто поряд із тобою.
⠀
Книга розповідає про авторитарну Державу, в якій є Президент. Він жорстокий і має хвору уяву, тому йому спадає на думку створити «Лабіринт», щороку через жеребкування туди відправляють людей із різних соціальних верств. Що таке цей «лабіринт» ніхто не знає, але всі знають інше - там пекло. Про одну з «команд» нам і розповідає авторка.
⠀
Книжка поділена на дві частини: у перший більше знайомлять із учасниками, виділяють основних героїв, а друга - вже про сам «Лабіринт» і про те, що там відбувається. Фінал відкритий.
⠀
«Лабіринт» не зовсім такий, який може постати в уяві, коли чуєш це слово. І на початку мені взагалі не було зрозуміло, нащо він потрібен, але під кінець трохи розібралась із цим. Натомість цікаво і водночас жаско було спостерігати за учасниками, за змінами, які з ними відбувалися.
⠀
Книжка дуже динамічна й читається швидко, постійно тримає в напрузі. Я трохи знизила оцінку через те, що мені не вистачило опису Держави, історії її виникненння, самого «Лабіринту», чому він існує, опису загалом цього нового світу, але може це більше розкриється далі. А ще мене трохи бісив суржик одного з героїв. Розумію, така його особливість, але я просто не люблю таке і на діалогах із ним моє читання постійно «спотикалось».
⠀
Загалом же це цікава історія, яка, я б сказала, запитує: «Ти людина?»Але відповіді однозначної нема.
⠀
Ця ж книга від української авторки для мене була схожа більше на «ДНБ» Макса Кідрука в тому плані, що й там, і тут герої опиняються в «дикій природі», сам на сам із собою, принципами, де немає контролю, де ніхто не скаже тобі, що так робити не можна, де немає межі між людяністю та безкарністю.
⠀
«Проєкт “Лабіринт”» для мене був, як книжка про виживання і книжка, яка показує страшне в людях, історія про те, що всі хочуть жити, але не всі знають, як це зробити, коли життя залежить не тільки від тебе, але й від тих, хто поряд із тобою.
⠀
Книга розповідає про авторитарну Державу, в якій є Президент. Він жорстокий і має хвору уяву, тому йому спадає на думку створити «Лабіринт», щороку через жеребкування туди відправляють людей із різних соціальних верств. Що таке цей «лабіринт» ніхто не знає, але всі знають інше - там пекло. Про одну з «команд» нам і розповідає авторка.
⠀
Книжка поділена на дві частини: у перший більше знайомлять із учасниками, виділяють основних героїв, а друга - вже про сам «Лабіринт» і про те, що там відбувається. Фінал відкритий.
⠀
«Лабіринт» не зовсім такий, який може постати в уяві, коли чуєш це слово. І на початку мені взагалі не було зрозуміло, нащо він потрібен, але під кінець трохи розібралась із цим. Натомість цікаво і водночас жаско було спостерігати за учасниками, за змінами, які з ними відбувалися.
⠀
Книжка дуже динамічна й читається швидко, постійно тримає в напрузі. Я трохи знизила оцінку через те, що мені не вистачило опису Держави, історії її виникненння, самого «Лабіринту», чому він існує, опису загалом цього нового світу, але може це більше розкриється далі. А ще мене трохи бісив суржик одного з героїв. Розумію, така його особливість, але я просто не люблю таке і на діалогах із ним моє читання постійно «спотикалось».
⠀
Загалом же це цікава історія, яка, я б сказала, запитує: «Ти людина?»Але відповіді однозначної нема.
Котик
Було дещо важкувато дати ради з героями у першому розділі, а ще я не одразу второпала що і як там відбувається.
Проте потім події мене настільки захопили, що неможливо було відірватися.
📌 Це не класична антиутопія, як «Голодні ігри» чи «Дивергент», тут радше йде суміш із трилером. Мене покорило відчуття напруги та небезпеки навколо, коли чекаєш якоїсь халепи нізвідкіля. Деякі повороти сюжету просто 🔥
Імена персонажів. Неочікувано було знайти у книзі української авторки героїв з іменами давньогрецьких богів.
Авторка підіймає у цій доволі маленькій книзі багато важливих тем:
- поклоніння режиму;
- тоталітаризм;
- сімʼя та дружба;
- психологічне здоров’я;
- відповідальність.
📌 Мені не вистачило інформації про світ та Державу... Чому і як вона з’явилась? Чому там відбувались війни? І кінець вийшов занадто обірваним.
Проте потім події мене настільки захопили, що неможливо було відірватися.
📌 Це не класична антиутопія, як «Голодні ігри» чи «Дивергент», тут радше йде суміш із трилером. Мене покорило відчуття напруги та небезпеки навколо, коли чекаєш якоїсь халепи нізвідкіля. Деякі повороти сюжету просто 🔥
Імена персонажів. Неочікувано було знайти у книзі української авторки героїв з іменами давньогрецьких богів.
Авторка підіймає у цій доволі маленькій книзі багато важливих тем:
- поклоніння режиму;
- тоталітаризм;
- сімʼя та дружба;
- психологічне здоров’я;
- відповідальність.
📌 Мені не вистачило інформації про світ та Державу... Чому і як вона з’явилась? Чому там відбувались війни? І кінець вийшов занадто обірваним.
Експерт
Хлопчаки займаються буллінгом. Хлопчакам нудно. Один з хлопчаків стає учасником гри на виживання, яку встановила сама Держава. І не за власним бажанням, але волею випадку. І тут вже не буде друга, який завжди знає, як порішати. Часом не буде старшої подруги, яка від самого початку намагатиметься порятувати його. А буде сам випадок і бажання вижити.
Як на мене, то це непогана українська антиутопія з певними мінусами, які я готова пробачити. Мені заважала ота мова хлопців, що типу суржик. Часом вистрибували думки щодо гендеру і особистих вподобань, які здавалися натягнутими.
Якщо це відкинути, то мені сподобалося. Частина з самим Лабіринтом і певні відсилки з міфологічними іменами класна ідея. А поневіряння членів групи в диких умовах викликали часом жах, а часом переживання, що ж далі.
При цьому, не вистачило фіналу. Я думала, що буде якась жесть достойна отого перебування в Лабіринті. Навіть якщо готується продовження, то всеодно хотілося чогось більшого.
Як на мене, то це непогана українська антиутопія з певними мінусами, які я готова пробачити. Мені заважала ота мова хлопців, що типу суржик. Часом вистрибували думки щодо гендеру і особистих вподобань, які здавалися натягнутими.
Якщо це відкинути, то мені сподобалося. Частина з самим Лабіринтом і певні відсилки з міфологічними іменами класна ідея. А поневіряння членів групи в диких умовах викликали часом жах, а часом переживання, що ж далі.
При цьому, не вистачило фіналу. Я думала, що буде якась жесть достойна отого перебування в Лабіринті. Навіть якщо готується продовження, то всеодно хотілося чогось більшого.
Експерт
Прочитала книга і помандрувала в інтернет читати про авторку.
Знайшла таку файну цитату, яку можна притулити до цієї історії, бо тут є з чим працювати, щоб створити фендом. "ПРОЄКТ "ЛАБІРИНТ" " це те, що можна назвати ЯНҐ ЕДАЛТ Ukainian Edition, в якому може бути багато частин, тематичні комікси, картки, листівки і фанфіки про окремих героїв.
Але на моєму читацькому досвіді близько двох десятків прочитаних антиутопій, тому мене важкувато вразити чимось і такому жанрі.
Хоча сюжет тут динамічний і читається загалом книга легко, щось мені тут не вистачило. Чи то глибини задуму Держави, чи то більш детально опрацьованих персонажів.
А найголовніше, дуже хибні очікування від початку будує анотація. Ну навіщо писати "Це вам не голодні ігри", коли у книзі є стільки подібних до ГІ елементів! 🧐
Знайшла таку файну цитату, яку можна притулити до цієї історії, бо тут є з чим працювати, щоб створити фендом. "ПРОЄКТ "ЛАБІРИНТ" " це те, що можна назвати ЯНҐ ЕДАЛТ Ukainian Edition, в якому може бути багато частин, тематичні комікси, картки, листівки і фанфіки про окремих героїв.
Але на моєму читацькому досвіді близько двох десятків прочитаних антиутопій, тому мене важкувато вразити чимось і такому жанрі.
Хоча сюжет тут динамічний і читається загалом книга легко, щось мені тут не вистачило. Чи то глибини задуму Держави, чи то більш детально опрацьованих персонажів.
А найголовніше, дуже хибні очікування від початку будує анотація. Ну навіщо писати "Це вам не голодні ігри", коли у книзі є стільки подібних до ГІ елементів! 🧐
Експерт Readeat
Їх десять.
П'ять чоловіків. П'ять жінок.
Всі вони з різних верств і професій.
Вони учасники 10 сезону проєкту "Лабіринт".
Щороку до Лабіринту відправляють десятеро людей, майже завжди звідти повертаються...
Але не люди, а їх понівечені тіла.
Лабіринт – смерть?
Що там відбувається? Чи є там мінотавр? Навіщо Держава, яка опікується своїми людьми робить це з ними? Чому до Лабіринту відправляють школярів? Як можна любити державу, яка наступного разу може відправити туди тебе або твоїх близьких?
Чи можливо ВИЖИТИ і вийти звідти?
Дебютний роман авторки. Антиутопія.
Розділена на дві частини: підготовка до проєкту та події в "лабіринті". Фінал для мене одночасно передбачуваний і непередбачуваний, але без спойлерів не розкажеш, тому читайте 😏
Мені сподобалась історія, читається швидко, події змінюються емоційними сплесками персонажів і моїми, як читача. Ця антиутопія незвична, хоч і має деякі паралелі з іншими, проте не копіює, певно, жодну з них.
Цікаві алюзії та великодки до міфології Греції, мені як палкій шанувальниці дуже зайшло, а для тих хто не є знавцем, авторка передбачила словничок-помічничок 😉
П'ять чоловіків. П'ять жінок.
Всі вони з різних верств і професій.
Вони учасники 10 сезону проєкту "Лабіринт".
Щороку до Лабіринту відправляють десятеро людей, майже завжди звідти повертаються...
Але не люди, а їх понівечені тіла.
Лабіринт – смерть?
Що там відбувається? Чи є там мінотавр? Навіщо Держава, яка опікується своїми людьми робить це з ними? Чому до Лабіринту відправляють школярів? Як можна любити державу, яка наступного разу може відправити туди тебе або твоїх близьких?
Чи можливо ВИЖИТИ і вийти звідти?
Дебютний роман авторки. Антиутопія.
Розділена на дві частини: підготовка до проєкту та події в "лабіринті". Фінал для мене одночасно передбачуваний і непередбачуваний, але без спойлерів не розкажеш, тому читайте 😏
Мені сподобалась історія, читається швидко, події змінюються емоційними сплесками персонажів і моїми, як читача. Ця антиутопія незвична, хоч і має деякі паралелі з іншими, проте не копіює, певно, жодну з них.
Цікаві алюзії та великодки до міфології Греції, мені як палкій шанувальниці дуже зайшло, а для тих хто не є знавцем, авторка передбачила словничок-помічничок 😉
Бестселери
Фільтр