Олександр Сидоренко

Одного разу син Лилєкей не повернувся додому, духи води забрали його, а одноплемінники замість того, щоб допомогти хлопцеві - забили його баграми, інші ж - мовчки спостерігали, як тоне її хлопчик.
Тому жінка, не довго думаючи, вирішує поквитатися з винними.

Прочитала декілька днів тому й довго не могла зібрати думки докупи. Як мама я розумію почуття Лилєкей, проте її дії мені зовсім не імпонують. Чи стало їй легше після скоєного? Навряд. Чи стало легше на тому світі її Омрину? Вона вірить, що так.

Де ж межа між справедливістю та помстою?

Читаючи, не могла зрозуміти чи мені подобається, от буває так... Та коли дійшла до післямови і дізналася історію написання книги - остаточно впевнилася, що недаремно вона до мене потрапила.
І обережно, тут ненормативна лексика.

Я люблю усі книги Фоззі. І маю усі. Хоча саме цю читала в електронці свого часу.
Олександр Сидоренко, як на мене, автор, якому круто вдається передати настрої, переживання, образи героїв.

Чорний хліб - це не для легкого читання. Цей текст про втрату сина, про те, як суспільство (тут узагальню) прагне йти за правилами, навіть не усвідомлюючи, що можна інакше. Про помсту і силу, яку дає ця помста.

Людина, яка втрачає найцінніше здатна на все, навіть на вбивство.
Зараз цей текст, в контексті війни, мені відчитується інакше, ніж я його читала першочергово. І це текст, який не вивітрюється з голови за пару тижнів.

Раджу почитати, але треба морально бути готовим до тяжких сцен і переживань.