Оксана Мастерс

Чесно зізнаюсь, про Оксану Мастерс до цієї книги я не знала. А читати її мемуари вирішила вже після ознайомлення з анотацією та історією Оксани. Вона мене надихнула.
⠀
На її життя ще з народження випало багато труднощів. Через Чорнобильську катастрофу вона має вроджені вади розвитку, а тому батьки від неї відмовились. І своє дитинство Оксана проводила в сиротинці, де їй довелось терпіти фізичні та моральні знущання. Зрештою її вдочерила американка Ґей Мастрес. Вже у США Оксані довелось пережити ампутацію, боротися за визнання підлітків, прийняття себе. За підтримки мами та сили волі вона стала однією з найбільш титулованих параолімпійських спортсменок, яка народилася в Україні.
⠀
Мені дуже цікаво було читати ці мемуари, хоч і не без болю. Оксана розповідає про своє життя від того часу, який проводила в сиротинці, й до здобуття золотої медалі на Параолімпіаді. Я вражена тим, яка наполеглива Оксана Мастерс.
⠀
Якщо ви боїтеся читати мемуари, бо це може бути нудно, не цікаво чи ще щось, то ця книга — не той випадок. Написана від обличчя Оксани, вона відчувалась як художня література — з діалогами, описами, емоціями — от тільки це було справжнє життя.
⠀
Ця книга про важливе. Вона може стати для когось надією та натхненням; для інших — дороговказом. «І раптом відчуваю бажання сказати кожній дівчині та кожному хлопцеві: незалежно від вашого віку, навіть якщо ви маєте інший вигляд або вважаєте себе іншими, ніколи не дозволяйте суспільству диктувати, що сам вам бачити, дивлячись у дзеркало».
⠀
Коли Оксана виступала в Сочі, її оголосили як уродженку СРСР. Це обурило спортсменку, адже вона з України. Попри те, що тут їй довелось пережити більше важких і страшних подій, вона пишається тим, ким є, і своєю батьківщиною. Наприкінці книги Оксана також висловила підтримку українцям. Що не могло мене не розчулити 🥹
⠀

Дуже цікава книга, мотивує та надихає. Хороша фурнітура, легко читається.