Мені терміново потрібна друга частина! Тому що перша закінчилася так, що я сиділа з широко розплющеними очима, відкритим ротом і думала: "Щооо?!" Не можу сказати, що мені сподобалася книжка з перших сторінок. Спочатку я не розуміла що й до чого, але згодом було не відірватися. Події відбуваються в похмурих мурах тюрми Заліндов, куди в'язні потрапляють часом ні за що, перебувають в жахливих умовах, не витримують важкої роботи, помирають від холоду, голоду й хвороб. Ківа - тюремна цілителька, всіма силами намагається лікувати бідолах та не завжди їй це під силу. Вона сама випадково потрапила до в'язниці разом з батьком, який теж був цілителем, але помер від загадкової хвороби. Ось уже п'ятнадцять років Ківа чекає, що по неї прийдуть її рідні. Проте, родичі все не приходять. А одного разу до тюремного лазарету потрапляє ледь жива Бунтівна Королева. Цілителька робить усе, щоб її вилікувати, адже від цього залежить життя багатьох. Ну, ви зрозуміли, що я щиро рекомендую цю книгу й обов'язково читатиму продовження.

Обережно можливі спойлери! Перша половина книги була навіть непоганою. Мені подобалася ось ця дещо холодність, пустота і відчуження головної героїні, те, як вона намагається не прив’язуватися, але зрештою створює свою сім’ю з людей, яких сама обирає, як вона піклується про них, як намагається визначити, що з її пацієнтами й тд. Це було дійсно добре, але ось це все повністю перекреслила нереалістичність. Що я маю на увазі? а) Те, що мене збісило найбільше. Добре, я можу зрозуміти, що половина персонажів допомагає через батька і її лікарювання, принц і принцеса просто її врятували з симпатії (я була чогось впевнена, що вона якось пов’язана з королівською родиною), але буквально тут більшість проблем персонажки вирішують інші. Наарі, принц і принцеса, Тіпп, аптекар з крематорію і тд, вона практично нічого не може зробити сама. Навіть випробування просто смішні, там амулет, там ще магією помогли, там ще більше принц магію використав і врятував її. Просто, я взагалі не розумію нащо вони, якщо авторка не змогла придумати завдання, яке б героїня могла виконати як звичайна людина, яка дійсно на краю перед прірвою і відчайдушно намагається врятуватися або щось змінити. Мало того, що розділи з випробуваннями найкоротші, так ще й це так дешево виглядає. Просто давайте ще 150 роялів з кущів, як героїня не робить нічого, а її рятує принц, бо ці випробування ну не можна фізично пройти, якщо ти людина, а не якийсь там танк чи бог Ці випробування мали показати її як кого? Як сильну особистість? Так а вона нею не є. Принц — так, вона — ні. Ківа просто класична дама в біді, в якої навіть немає розвитку характеру і хоч мінімального зросту. Та й сама суть випробування абсолютно абсурдна, якщо ти маєш магію, то ти виживеш в будь-якому випадку і вийдеш з в’язниці вільним, навіть, якщо фактично потрапив в тюрму за вбивство чи щось таке. Ну де логіка? Невинна людина без магії її не пройде і помре, а якби був, наприклад якийсь маг-злочинець(які тут взагалі аномалія) ну то переживе це і піде на волю. Логіка деее??? А, ну так, це просто ще одна забава для садистів-наглядачів, яка має якесь там офіційне підґрунтя))) б) Йдемо далі, я спочатку не зрозуміла яким чином героїня в кінці виявилася дочкою Тільди. Типу вона (Ківа) весь цей час знала, що Тільда її мати, але при цьому поводилась як чужа (навіть в думках) і ось ці роялі з кущів: Джарен (mmc) — принц, вона — Корентін, а не Мерідан і в неї є супер павер, яка лікує смертельні рани. Я була впевнена, що Джарен з королівської родини (думала більше в бік позашлюбної дитини чи щось таке) і поворот з тим, що він наслідний принц і його мати залежна був трошки неочікуваний, але те, що Ківа принцеса, а Тільда її мати..... Серйозно? Тобто ок, ну вона принцеса, але що то особливо нам дасть? Це був неочікуваний хід тільки тому, що підказок майже не було, а оскільки ми дивимося на цю історію очима героїні, а вона ні разу про це навіть не подумала/не мала флешбеку воно й викликає вау ефект на декілька хвилин. Але якщо логічно подумати, то він аж надто притягнутий за вуха і взагалі не оригінальний(я вже мовчу про логіку, вона вмерла ще на 1 сторінці). Буквально кожне 3 сучасне фентезі закінчується подібним чином. Мої декілька годин життя не вартували тих 10 слів на останній сторінці. Авторка під кінець просто злила всіх хворих, старих і невдобних, накидала тисячу пафосних слів і на тому кінець.  А, ще в розслідуванні щодо зарази, яка вбивала сотні ув’язнених вона стільки раз згадувала, що це якось пов’язано з її батьком, бо він помер від неї і після цього хвороба зникла і що є люди, яким батько допоміг і вони більш прихильні через це до неї (які як можна зрозуміти пережили той період) і вона фактично жодного разу не додумалася піти і спитатися хоч якійсь подробиці, що там відбувалося. Вона блін була дитиною від 7 до 10 років і лікарем класним стати тоді ще не могла, а після смерті батька так тим більше. В неї не було книг, не було людини, яка б далі її вчила. Фактично вона знає трохи більше звичайних в’язнів, навіть цей Мот, я впевнена, був би кращим лікарем, ніж вона. Спочатку хотіла поставити 3, під кінець книги стало 2, а коли пишу цей відгук це практично відчувається як 1. Книга просто ні про що з дуже погано прописаним сюжетом і сетингом і те, що я можу притягнути якісь факти і зв’язати це в якусь логіку все одно не змінить того, що сюжет абсолютно погано зроблений. Ідея класна, реалізація плакати хочеться. Тут найкраще — це Тіпп і Мот. Просто ці персонажі + історія знайомства мами і тата Ківи — те, що вивозило всі ці 500 сторінок. Але чи варто воно того?

З перших сторінок вона в моєму серці

Похмура, навіть готична історія про в'язницю Заліндов, куди ще зовсім юною потрапляє дівчинка Ківа. І вже десять років як Ківа в лазареті лікує хворих злочинців. Її добре серце рятує життя полонених. Вона - тюремна цілителька. Разом з тим через послання, які надсилає їй її сім'я, вона чекає на свій порятунок, адже вона теж полонена. Все змінюється, коли до в'язниці потрапляє Бунтівна Королева. Ззовні нагрівають нові бунти. Її стан не дозволяє пройти легендарні випробування-тортури і Ківа бере цей вирок на себе. Саме у разі перемоги вона отримає свободу, от тільки до цього це нікому не вдавалося. Її новий друг-в'язень Джарен приховує секрет, що змінює хід подій змагань. Цікава задумка, відчувається атмосфера в'язниці.. самих стін, камер, хвороб, страждань і смертей в'язнів. Читати моментами навіть бридко. Хоч і швидко читається. Нема якихось дир у сюжеті і знаків питання. Події розвиваються поступово, це не зовсім динамічний сюжет. Тут треба проникнутись цією атмосферою. Фінальні розділи першої частини спонукають читати наступну 🔥 Саме наприкінці сюжет почав стрімко розвиватись і захоплювати на 💯🔥

Це було НЕЙМОВІРНО Якщо в першій книзі я відгадала майже всі сюжетні повороти, то тут жодного. Шалена, напруга, інтриги, таємниці і несподівані повороти. Це було прекрасно з першої і до останньої сторінки. Попри те що більшу частину книги мені хотілося прибити головну героїню. Ківа всю книгу розривається між своєю сім'єю і Джареном, я могла її зрозуміти, але пробачити її тупість поки не виходить. Вона наївна, недалекоглядна і понад усе прагне отримати любов і прийняття від своєї сім'ї. Переосмисливши всю книгу, я навіть почала співчувати Ківі, хто ж винен що Бог послав їй таких їбанутих родичів і так мало розуму. Джарен. Безумовно відданий, турботливий, розуміючий, чесний, надійний, справедливий і дуже хороший. Його ставлення до Ківи змушувало пурхати всіх метеликів в моєму животі. Цілковита довіра, впевненість в своїх почуттях, бажання захищати і повага до особистих кордонів. Неймовірний чоловік. Любовна лінія дуже ніжна, красива і невинна. Я сміялася кожен раз, коли Ківа мліла від одного погляду на Джарена, коли Джарену перехоплювало подих від вигляду Ківи. Ну такі вже вони котусики. Хоч тут і немає гарячих сцен, але кожна взаємодія головних героїв наповнена шаленою хімією і напругою. Другорядних персонажів також гарно розкрили. Кальдон - той самий харизматичний друг/брат головного героя, на якому тримається весь гумор книги. Він постійно фліртує, жартує і розряджає обстановку. Здається несерйозним, на перший погляд, але насправді дуже надійний, відданий, розумний і має свої шрами, які ховає за посмішкою. Антагоністи прописані настільки бісячими, що часом хотілося викинути книгу у вікно. Проте була зрозуміла їхня мотивація і вчинки. Кінець книги перевернув все з ніг до голови, тому взагалі незрозуміло, як далі піде історія і як герої розрулять те що заварили. Хоч я й знайшла деякі спойлери до 3 частини, вони мені нічого не дали😂 Тому зараз розриваюсь між бажанням дізнатися продовження чи дочекатися перекладу українською

5/5 Мені дуже сподобалося. Незважаючи на те, що більшість моїх теорій справдилися я отримала велике задоволення від історії і пережила багато емоцій. Знаєте, оце відчуття, коли дочитуєш книгу і пазл складається докупи і ти хочеш повернутися назад до деяких моментів і перечитати ще раз. Адже попри всі підозри і теорії, коли ти нарешті точно знаєш як було насправді, то певні дії, вчинки і слова героїв сприймаються зовсім по іншому. І ти такий: так от чого він/вона так вчинила!!! Або: Я ЗНАЛА ЦЕ!!! Ну ви зрозуміли мене😅 Окрім шалених емоцій в книзі також чудові головні і другорядні персонажі, за яких я хвилювалася протягом всієї історії Ківа - неймовірно сильна, смілива, стійка, розумна, хитра і співчутлива дівчина. Але й не Мері Сью, яка все може і все вміє. Вона намагається не заводити близьких стосунків, і не прив'язуватися до інших в'язнів, але заради тих кого любить готова на все. Джарен - сильний, відважний, турботливий, чуйний, добрий, розважливий і з хорошим почуттям гумору. Він сонечко для її похмурості. Любовна лінія дуже ненав'язлива і дуже повільна, але прекрасна. Також в книзі неймовірно похмура атмосфера, яка весь час тримає в напрузі. Тортури, повстання, бунти, замахи на вбивство, каліцтва, епідемії і багато всього іншого. Через це я з острахом підходила до цієї історії, але не такий страшний чорт, як його малюють. Насправді читається швидко і легко (хоч на початку трохи нуднувато). І незважаючи на те, що я хвилювалася часто за героїв, але не було відчуття невідворотності, так що хотілося рвати на собі волосся від безвиході (умовно кажучи😂) В цілому, хоч книга і має деякі мінуси, але в мене лишилися тільки хороші враження, тому з нетерпінням чекаю на продовження Вже хочеться взятися за другу частину, зважаючи на те, яким інтригуючий було завершення першої

⛓️‍💥 тюремні мури, жорстокі випробування і дівчина, яка десять років виживає серед бруду й смерті. 🩹 головна героїня, Ківа, вже десять років перебуває у найстрашнішій в'язниці Заліндов, куди потрапила бранкою разом з батьком. але крім того, що вона відбуває безкінечний термін, її завдання — рятувати інших, навіть якщо сама вона викликає зневагу й презирство серед ув’язнених. для більшості вона «різьбярка», бо саме їй доводиться вирізати тавро новоприбулим [такий собі «татуювальник аушвіцу», за що інші в'язні не поспішають ставити її у список своїх найкращих друзів]. до Заліндова потрапляють не лише злочинці, а й ті, кого влада вважає небажаними, а вижити тут - те ще завдання з зірочкою: голод, епідемії хвороб, тяжка праця, страти, побиття і насильство. отже життя Ківи зводиться до боротьби за ще один день і до спроб рятувати інших, навіть коли шансів цілий нуль. 👑 одного разу до тюрми привозять легендарну королеву повстанців, яка вже напівмертва, проте Ківа отримує записку від рідних - будь що зберегти життя бунтівниці. окрім цього Бунтівна королева зовсім не магніт для радісних подій, адже на неї чекають смертельні випробування Ордалії. коли Ківа вирішує взяти на себе долю королеви і пройти чотири випробування стихіями, в яких взагалі-то звичайні люди не виживають, я подумала "дівчино, ти ж до цього демонструвала розум і кмітливість, де вони зараз?". але пооооотім все стане на свої місця. власне, від цього моменту сюжет крутиться навколо посиленої боротьби за виживання, внутрішніх в'язничних інтриг і навіть інтриг державного характеру [але поки лише крихточками десь там на фоні]. 💀 маю сказати, що мене особливо вразили описи самої в'язниці і її безнадійної атмосфери. Заліндов тут наче окремий персонаж - темний, брудний, смердючий, гнітючий, холодний, огортає своїми стінами і душить-душить-душить. перебуваючи в такому місці важко в принципі залишитися людиною, але Ківі вдається не тільки зробити це, а й зберегти доброту, певне світло всередині, ну і, звісно, [не поїхати зозулькою] не втратити жагу до життя і свободи в той час, як тисячі інших ламалися і гинули ледь протягнувши пару місяців. це нагадало мені Селену із "Трону зі скла", але Ківа, як на мене, значно виграє перед асасинкою Масс. ✨ водночас у цій темряві є сонячні промінці — дружба з Тіппом, підтримка від Джарена, та навіть єдина адекватна вартова Наарі не зможе не сподобатися. загалом тут є певний типовий набір впізнаваних елементів для жанру: сильна, але вразлива героїня, добродушні другорядні персонажі-друзі, сувора в’язниця як символ світу, що тисне і хоче знищити. ⚡ книжка читається доволі швидко, адже подій багато, а випробування динамічні. разом із тим, якщо брати глибину чи оригінальність, відчувається певна вторинність. доволі передбачувана динаміка між героями, хоча це не є погано. про головний plot twist я чомусь трошки здогадувалася, тому для мене не було аж такого WOW у фіналі, проте все одно маю відзначити, що інтрига витримана добре. ✒️ перейдемо до тематики і ось що маємо: • життя як постійна боротьба в системі, де тебе можуть стерти будь-якої миті (аж реалізмом повіяло 🥲); • довіра, яка стає майже єдиною валютою у ворожому світі; • пошук власної сили навіть там, де все проти тебе. ➕ плюси: • дуже добре відтворена атмосфера в’язниці; • другорядні персонажі сподобалися більше за головну героїню (у мене таке часто); • інтрига й фінальний твіст, який змінює перспективу. ➖ мінуси (імхо): • персонажі здебільшого шаблонні (пробачте мені, фанати, але для мене вони дійсно такі); • є певні кліше жанру, які легко впізнати. 📜 загалом, мені зайшла ця історія. тут є насильство, біль, смерть і зневіра, але водночас — дружба, підтримка, моменти надії, моменти, коли дійсно відчувається оце океаноельзівське "я не здамся без боююююю". ну і провідна думка, що навіть у найстрашнішому місці можна знайти іскру людяності (хотілося би вірити, що ця іскра не тільки в книжках, а й у житті існує).

Ця книга залишила після себе довгий відгомін, кінець не відпустив аж до початку прочитання другої частини. Авторка майстерно поєднала похмурі, моторошні деталі тюрми з живою емоційною історією, де є місце і напрузі, і дружбі, і світлу серед темряви. Головна героїня, Ківа, неймовірно стійка, але водночас вразлива. Це не просто історія про виживання — це розповідь про силу духу, довіру і пошук світла і добра там, де, здавалось би, їх немає.