Ноні Лінетт

Мені терміново потрібна друга частина! Тому що перша закінчилася так, що я сиділа з широко розплющеними очима, відкритим ротом і думала: "Щооо?!" Не можу сказати, що мені сподобалася книжка з перших сторінок. Спочатку я не розуміла що й до чого, але згодом було не відірватися. Події відбуваються в похмурих мурах тюрми Заліндов, куди в'язні потрапляють часом ні за що, перебувають в жахливих умовах, не витримують важкої роботи, помирають від холоду, голоду й хвороб. Ківа - тюремна цілителька, всіма силами намагається лікувати бідолах та не завжди їй це під силу. Вона сама випадково потрапила до в'язниці разом з батьком, який теж був цілителем, але помер від загадкової хвороби. Ось уже п'ятнадцять років Ківа чекає, що по неї прийдуть її рідні. Проте, родичі все не приходять. А одного разу до тюремного лазарету потрапляє ледь жива Бунтівна Королева. Цілителька робить усе, щоб її вилікувати, адже від цього залежить життя багатьох. Ну, ви зрозуміли, що я щиро рекомендую цю книгу й обов'язково читатиму продовження.

Анонім

Обережно можливі спойлери! Перша половина книги була навіть непоганою. Мені подобалася ось ця дещо холодність, пустота і відчуження головної героїні, те, як вона намагається не прив’язуватися, але зрештою створює свою сім’ю з людей, яких сама обирає, як вона піклується про них, як намагається визначити, що з її пацієнтами й тд. Це було дійсно добре, але ось це все повністю перекреслила нереалістичність. Що я маю на увазі? а) Те, що мене збісило найбільше. Добре, я можу зрозуміти, що половина персонажів допомагає через батька і її лікарювання, принц і принцеса просто її врятували з симпатії (я була чогось впевнена, що вона якось пов’язана з королівською родиною), але буквально тут більшість проблем персонажки вирішують інші. Наарі, принц і принцеса, Тіпп, аптекар з крематорію і тд, вона практично нічого не може зробити сама. Навіть випробування просто смішні, там амулет, там ще магією помогли, там ще більше принц магію використав і врятував її. Просто, я взагалі не розумію нащо вони, якщо авторка не змогла придумати завдання, яке б героїня могла виконати як звичайна людина, яка дійсно на краю перед прірвою і відчайдушно намагається врятуватися або щось змінити. Мало того, що розділи з випробуваннями найкоротші, так ще й це так дешево виглядає. Просто давайте ще 150 роялів з кущів, як героїня не робить нічого, а її рятує принц, бо ці випробування ну не можна фізично пройти, якщо ти людина, а не якийсь там танк чи бог Ці випробування мали показати її як кого? Як сильну особистість? Так а вона нею не є. Принц — так, вона — ні. Ківа просто класична дама в біді, в якої навіть немає розвитку характеру і хоч мінімального зросту. Та й сама суть випробування абсолютно абсурдна, якщо ти маєш магію, то ти виживеш в будь-якому випадку і вийдеш з в’язниці вільним, навіть, якщо фактично потрапив в тюрму за вбивство чи щось таке. Ну де логіка? Невинна людина без магії її не пройде і помре, а якби був, наприклад якийсь маг-злочинець(які тут взагалі аномалія) ну то переживе це і піде на волю. Логіка деее??? А, ну так, це просто ще одна забава для садистів-наглядачів, яка має якесь там офіційне підґрунтя))) б) Йдемо далі, я спочатку не зрозуміла яким чином героїня в кінці виявилася дочкою Тільди. Типу вона (Ківа) весь цей час знала, що Тільда її мати, але при цьому поводилась як чужа (навіть в думках) і ось ці роялі з кущів: Джарен (mmc) — принц, вона — Корентін, а не Мерідан і в неї є супер павер, яка лікує смертельні рани. Я була впевнена, що Джарен з королівської родини (думала більше в бік позашлюбної дитини чи щось таке) і поворот з тим, що він наслідний принц і його мати залежна був трошки неочікуваний, але те, що Ківа принцеса, а Тільда її мати..... Серйозно? Тобто ок, ну вона принцеса, але що то особливо нам дасть? Це був неочікуваний хід тільки тому, що підказок майже не було, а оскільки ми дивимося на цю історію очима героїні, а вона ні разу про це навіть не подумала/не мала флешбеку воно й викликає вау ефект на декілька хвилин. Але якщо логічно подумати, то він аж надто притягнутий за вуха і взагалі не оригінальний(я вже мовчу про логіку, вона вмерла ще на 1 сторінці). Буквально кожне 3 сучасне фентезі закінчується подібним чином. Мої декілька годин життя не вартували тих 10 слів на останній сторінці. Авторка під кінець просто злила всіх хворих, старих і невдобних, накидала тисячу пафосних слів і на тому кінець.  А, ще в розслідуванні щодо зарази, яка вбивала сотні ув’язнених вона стільки раз згадувала, що це якось пов’язано з її батьком, бо він помер від неї і після цього хвороба зникла і що є люди, яким батько допоміг і вони більш прихильні через це до неї (які як можна зрозуміти пережили той період) і вона фактично жодного разу не додумалася піти і спитатися хоч якійсь подробиці, що там відбувалося. Вона блін була дитиною від 7 до 10 років і лікарем класним стати тоді ще не могла, а після смерті батька так тим більше. В неї не було книг, не було людини, яка б далі її вчила. Фактично вона знає трохи більше звичайних в’язнів, навіть цей Мот, я впевнена, був би кращим лікарем, ніж вона. Спочатку хотіла поставити 3, під кінець книги стало 2, а коли пишу цей відгук це практично відчувається як 1. Книга просто ні про що з дуже погано прописаним сюжетом і сетингом і те, що я можу притягнути якісь факти і зв’язати це в якусь логіку все одно не змінить того, що сюжет абсолютно погано зроблений. Ідея класна, реалізація плакати хочеться. Тут найкраще — це Тіпп і Мот. Просто ці персонажі + історія знайомства мами і тата Ківи — те, що вивозило всі ці 500 сторінок. Але чи варто воно того?

Анонім

З перших сторінок вона в моєму серці

Анонім