Ноні Лінетт

Обережно можливі спойлери! Перша половина книги була навіть непоганою. Мені подобалася ось ця дещо холодність, пустота і відчуження головної героїні, те, як вона намагається не прив’язуватися, але зрештою створює свою сім’ю з людей, яких сама обирає, як вона піклується про них, як намагається визначити, що з її пацієнтами й тд. Це було дійсно добре, але ось це все повністю перекреслила нереалістичність. Що я маю на увазі? а) Те, що мене збісило найбільше. Добре, я можу зрозуміти, що половина персонажів допомагає через батька і її лікарювання, принц і принцеса просто її врятували з симпатії (я була чогось впевнена, що вона якось пов’язана з королівською родиною), але буквально тут більшість проблем персонажки вирішують інші. Наарі, принц і принцеса, Тіпп, аптекар з крематорію і тд, вона практично нічого не може зробити сама. Навіть випробування просто смішні, там амулет, там ще магією помогли, там ще більше принц магію використав і врятував її. Просто, я взагалі не розумію нащо вони, якщо авторка не змогла придумати завдання, яке б героїня могла виконати як звичайна людина, яка дійсно на краю перед прірвою і відчайдушно намагається врятуватися або щось змінити. Мало того, що розділи з випробуваннями найкоротші, так ще й це так дешево виглядає. Просто давайте ще 150 роялів з кущів, як героїня не робить нічого, а її рятує принц, бо ці випробування ну не можна фізично пройти, якщо ти людина, а не якийсь там танк чи бог Ці випробування мали показати її як кого? Як сильну особистість? Так а вона нею не є. Принц — так, вона — ні. Ківа просто класична дама в біді, в якої навіть немає розвитку характеру і хоч мінімального зросту. Та й сама суть випробування абсолютно абсурдна, якщо ти маєш магію, то ти виживеш в будь-якому випадку і вийдеш з в’язниці вільним, навіть, якщо фактично потрапив в тюрму за вбивство чи щось таке. Ну де логіка? Невинна людина без магії її не пройде і помре, а якби був, наприклад якийсь маг-злочинець(які тут взагалі аномалія) ну то переживе це і піде на волю. Логіка деее??? А, ну так, це просто ще одна забава для садистів-наглядачів, яка має якесь там офіційне підґрунтя))) б) Йдемо далі, я спочатку не зрозуміла яким чином героїня в кінці виявилася дочкою Тільди. Типу вона (Ківа) весь цей час знала, що Тільда її мати, але при цьому поводилась як чужа (навіть в думках) і ось ці роялі з кущів: Джарен (mmc) — принц, вона — Корентін, а не Мерідан і в неї є супер павер, яка лікує смертельні рани. Я була впевнена, що Джарен з королівської родини (думала більше в бік позашлюбної дитини чи щось таке) і поворот з тим, що він наслідний принц і його мати залежна був трошки неочікуваний, але те, що Ківа принцеса, а Тільда її мати..... Серйозно? Тобто ок, ну вона принцеса, але що то особливо нам дасть? Це був неочікуваний хід тільки тому, що підказок майже не було, а оскільки ми дивимося на цю історію очима героїні, а вона ні разу про це навіть не подумала/не мала флешбеку воно й викликає вау ефект на декілька хвилин. Але якщо логічно подумати, то він аж надто притягнутий за вуха і взагалі не оригінальний(я вже мовчу про логіку, вона вмерла ще на 1 сторінці). Буквально кожне 3 сучасне фентезі закінчується подібним чином. Мої декілька годин життя не вартували тих 10 слів на останній сторінці. Авторка під кінець просто злила всіх хворих, старих і невдобних, накидала тисячу пафосних слів і на тому кінець.  А, ще в розслідуванні щодо зарази, яка вбивала сотні ув’язнених вона стільки раз згадувала, що це якось пов’язано з її батьком, бо він помер від неї і після цього хвороба зникла і що є люди, яким батько допоміг і вони більш прихильні через це до неї (які як можна зрозуміти пережили той період) і вона фактично жодного разу не додумалася піти і спитатися хоч якійсь подробиці, що там відбувалося. Вона блін була дитиною від 7 до 10 років і лікарем класним стати тоді ще не могла, а після смерті батька так тим більше. В неї не було книг, не було людини, яка б далі її вчила. Фактично вона знає трохи більше звичайних в’язнів, навіть цей Мот, я впевнена, був би кращим лікарем, ніж вона. Спочатку хотіла поставити 3, під кінець книги стало 2, а коли пишу цей відгук це практично відчувається як 1. Книга просто ні про що з дуже погано прописаним сюжетом і сетингом і те, що я можу притягнути якісь факти і зв’язати це в якусь логіку все одно не змінить того, що сюжет абсолютно погано зроблений. Ідея класна, реалізація плакати хочеться. Тут найкраще — це Тіпп і Мот. Просто ці персонажі + історія знайомства мами і тата Ківи — те, що вивозило всі ці 500 сторінок. Але чи варто воно того?

Анонім

З перших сторінок вона в моєму серці

Анонім

Похмура, навіть готична історія про в'язницю Заліндов, куди ще зовсім юною потрапляє дівчинка Ківа. І вже десять років як Ківа в лазареті лікує хворих злочинців. Її добре серце рятує життя полонених. Вона - тюремна цілителька. Разом з тим через послання, які надсилає їй її сім'я, вона чекає на свій порятунок, адже вона теж полонена. Все змінюється, коли до в'язниці потрапляє Бунтівна Королева. Ззовні нагрівають нові бунти. Її стан не дозволяє пройти легендарні випробування-тортури і Ківа бере цей вирок на себе. Саме у разі перемоги вона отримає свободу, от тільки до цього це нікому не вдавалося. Її новий друг-в'язень Джарен приховує секрет, що змінює хід подій змагань. Цікава задумка, відчувається атмосфера в'язниці.. самих стін, камер, хвороб, страждань і смертей в'язнів. Читати моментами навіть бридко. Хоч і швидко читається. Нема якихось дир у сюжеті і знаків питання. Події розвиваються поступово, це не зовсім динамічний сюжет. Тут треба проникнутись цією атмосферою. Фінальні розділи першої частини спонукають читати наступну 🔥 Саме наприкінці сюжет почав стрімко розвиватись і захоплювати на 💯🔥

Анонім