Ніна Кур’ята

Книга ностальгія, по іншому і не назвеш. Історія головної героїні Дзвінки від народження (в часи радянського союзу) і до початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. Життя на фоні політики, політичних змін, особистих прагнень і можливостей водночас. Раджу цю книгу до прочитання усім.

Анонім

Ця книга з тріскотом пройдеться по вашій нервовій системі, її герої дратуватимуть, її буде важко розуміти і сприймати, але це є та історія, що є невід'ємною частиною українського народу. В ній життя дівчинки, дівчини, жінки Дзвінки з дитячих років і до сьогодні. Вона знає як то бути україномовною там, де всі говорять російською, тож раз по раз доведеться пояснювати що в Одеській області говорять українською і вона не москалька. Але перед цим буде дитинство, бідне, непросте, практично без мами, а з бабусею в селі. Ця книга це крик душі, крик української жінки, котра знає яким буває життя простої людини і як важко б'ють людські стереотипи. Вона добре знає кого саме стосується мовна дискримінація, відчула це на своїй шкірі. В цій книзі герої розмовляють не літературною, а своєю мовою, до якої звикли з дитинства, тому вас чекають слова притаманні регіонам України, же буватиме Дзвінка, що робить книгу ближчою до свого читача. Ми бачимо яким було те життя, в часи СРСР та на початку становлення країни і можемо краще зрозуміти тих, хто також мав такий життєвий досвід. Хоча зрозуміти це не означає бути згідним із тим баченням світу. Для мене ця книга була екскурсом в те життя, яке мені не відчути і я тому рада, насправді. Вона показала ті часи із середини, очима простої дівчини та жінки, що пережила те все і той досвід був не надто приємним. Важке та непросте життя дівчини із бідної сім'ї.

Анонім

Українка, народжена в СРСР це про мене, а ще про Дзвінку — головну героїню документального роману Ніни Кур'яти, який я прочитала з шаленим захопленням На жаль, більшість історичного контексту в книзі я застала, ба більше, навіть була безпосереднім учасником згаданих подій Помаранчевої революції Та попри невтішні спогади і біль усвідомлення того, в яких умовах українці завжди вміли виживати і відстоювати СВОЄ, маючи при цьому власне почуття гідності і чітко виражену ідентичність, історія маленької дівчинки, яка починається в Любашівці, продовжується в Одесі, а закінчується в Києві, мене вразила На її життя припали події, які, без перебільшення змінювали хід історії світу і нашої країни: початок "перестройки", вибух на ЧАЕС, розпад совка, проголошення Незалежності і запеклі перипетії політичних опонентів на виборах Вона була свідком несправедливого поводження у школі, коли ти маєш бути така як всі, не виділятися, їсти, те, що дають "з барської руки" в шкільних їдальнях (пригадуєте той жах з плівочками на кип'яченому молоці — хто в темі?), і дивуватися, чому в українській школі вчителі мусять говорити москальською А потім переїзд до Одеси, яка шокує не менше Це вороже середовище, де вона селючка, певно, "з западної", бо ж так вміло розмовляє українською Саме в цей момент на авансцену виходить Бабуся, переїжджаючи до своїх дівчат з села в Одесу, той непохитний тил, що тримає світ Дзвінки вкупі Вона — як жива пам’ять роду, як берегиня мови, звичаїв, запахів дитинства Саме з нею пов’язані найсвітліші спогади: теплі літні вечори в селі, смак узвару з яблук, шурхіт газет, якими розпалювалася піч Бабуся — це не просто персонаж, це символ незламності Вона не дає Дзвінці забути, хто вона є, ким були її предки, і чому українська мова — не просто засіб спілкування, а глибоко вкорінена частина ідентичності Її голос — тихий, але твердий Вона не сварить, вона вчить: бути собою, коли всі довкола хочуть тебе змінити І саме завдяки цьому ніжному, як колискова, і сильному, як молитва голосу Дзвінка вміє говорити вголос, не зраджуючи себе Вміє залишатися УКРАЇНКОЮ — попри те, що народжена в СРСР Направду це дуже хороша книга про глибоко особисте і колективне водночас

Анонім