Нові відгуки

“Милостиві” - 9-й, передостанній том саги про Пісочного чоловіка. В ньому автор переходить до розв’язки сюжету. Й не просто переходить, а переходить різко, круто - у стилі Джорджа Мартіна, зі смертями навіть тих персонажів, котрі довго вважалися головними. Крові у коміксі й раніше не бракувало, але її рідко проливали значущі герої. Тепер настала їх черга. У “Милостивих” сплітаються до купи сюжетні ниточки та наслідки подій з кількох попередніх томів. Стає зрозуміло, що деякі давні епізоди, котрі раніше не видавалися надто важливими, мають чималий вплив на світ Сендмена. Насправді варто, мабуть, навіть проглянути старіші номери перед прочитанням “Милостивих”, щоб не пропустити якесь відсилання чи взаємозв’язок.Надзвичайно цікаво, куди заведе сюжет геній Геймана у 10-му томі. Цікаво та трохи тривожно й лячно) Моя оцінка - 10 з 10. Як завжди, Маестро на висоті!

Збірки оповідань, хай навіть, як у цьому випадку, від одного автора, далеко не завжди виходять рівними. Ось й “Дим і дзеркала” містить як неймовірні твори, просто шедевральні, так й досить посередні. Нерідко так буває з всілякими The Best та Greatest Hits музичних виконавців, особливо таких, що мають тривалу історію - з часом неодмінно змінюється стиль та манера виконання, тому щось подобається більше, а щось трохи менше. Проте не забуваймо, що “посередні” оповідання у виконанні Геймана можуть бути для когось вершиною творчості)Як завжди у Геймана, це не просто фентезі - розповіді порушують серйозні питання, залишають по собі насичений посмак. Рекомендую - в цілому, навіть зважаючи на певну нерівність компіляції, менше, аніж на 8 з 10 книга не заслуговує.

8-й том “Пісочного чоловіка” містить декілька цікавих та непов’язаних одна з одною історій. Все, що об’єднує ці історії - паб, що знаходиться буквально на краю світу, де вони розповідаються. Давній літературний прийом - випадкові та абсолютно незнайомі поміж собою люди (в цьому випадку не обов’язково саме люди) зустрічаються в якомусь місці та, щоб згаяти час, діляться по черзі своїми бувальщинами. “Кінець світів” - так називається 8-й том саги, й саме так називається паб, у котрому внаслідок певного катаклізму знічев’я зібралися люди та інші істоти з різних світів. А позаяк ніхто не знав, коли цей самий катаклізм припинить свою дію, відвідувачі розважалися оповідками. Всього у книзі п’ять таких оповідок, яким очевидно тісно в межах стандартних “коміксових” випусків - за бажанням кожна з них може слугувати основою для самостійного твору, настільки гарно та якісно в них прописані сюжети та вплетені у них персонажі. Уява в автора просто феноменальна; недарма Ніл Гейман вважається Королем Історій/Майстром Історій/Володарем Історій - називайте як хочете. До речі, щодо персонажів - у “Кінці світів” ми практично не зустрінемо відомих нам з попередніх томів героїв. Головні дійові особи з’являються епізодично й навіть не беруть участі в діалогах. Пара-трійка другорядних трапляються в історіях, дехто з них навіть є активним учасником подій. Але дуже схоже, що самі ці події не матимуть якогось впливу на подальший розвиток сюжету “Пісочного чоловіка”; його матиме хіба що загадковий катаклізм. Проте це аж ніяк не робить 8-й том якимось прохідним та не потрібним у серії (не вірю, що Майстер Історій допустив би подібне) - Гейманів варіант «Кентерберійських оповідей» Чосера достатньо своєрідний та захопливий, щоб ним насолодитися як таким. Вірогідно, “Кінець світів” слугує перепочинком, затишшям перед бурхливою розв’язкою. З нетерпінням чекаю, що буде далі! Моя оцінка: 10 з 10. Гарно, яскраво, захопливо. Втім, як і завжди)

Мої очікування не були оправдані. Чому? Тому ще Сендмен опинився не просто чудовим, а ШЕДЕВРОМ. Дуже насичений сюжет, цікаві персонажі, гарна та неординарна мальовка . Це лише перший том з дванадцяти, але почуття наче я передивилася серіал на 20 сезонів, і знов — ЦЕ ЛИШЕ ПЕРШИЙ ТОМ!!! Дуже раджу :)

Класика, я не можу оцінити менше чим на 10.

Дуже, ну дуже складна книга, але варта того, щоб хоча б один раз прочитати. Це лише моя думка.

багато гумору та іронічного стьобу над біблійними сюжетами, багато моментів "роботи" раю та пекла, двоє колег і невипадкова випадковість через яку їм доводиться (вкотре) рятувати світ. сюжет розповідає про янгола і демона, які співпрацюють з самого створення світу. світу до речі скоро має настати кінець, якщо тільки вони цьому не зарадять. тож кроулі та азірафаїл починають робити всілякі "свої" штучки аби уникнути армагедонну. персонажів в якийсь момент стає дуже багато, вони ніби і потрібні, а ніби і ні. якісь відьмоборці, монахині-сатанистки, багато-багато дітей, інопланетяни, атлантида, відьми, янголи, демони, одним словом — хаос. цілий калейдоскоп в якому розповідь постійно перестрибує з одного на інше, і через це доволі важко слідкувати за головною лінією. з хорошого: гумор і сама задумка. в передвісниках так багато якихось своїх жартів і комедійних ситуацій (взяти хоча б демона який обожнює свою машину і залякує рослинок). задумка мені теж дуже сподобалась, рай і пекло які прагнуть знищити одне одного, і тільки двоє якихось незначних рядових хочуть зберегти крихкий мир який тримали на своїх плечах 6 тисяч років. загалом здається що всі навколо (крім кроулі та азі) сприймають людей і землю лише як ресурс, а сина диявола лише як каталізатор апокаліпсису. можливо, якби я не дивилась серіал, то книга сподобалась би набагато більше. але для мене це той випадок коли екранізація в рази краще, вона легше описує всі ці деталі і персонажів, більш атмосферна та і загалом в ній між персонажами є хімія і багато взаємодії, чого в книзі мені не вистачило.

Якщо апокаліпсис, то тільки такий!) Це чи не єдина книга, яку я перечитувала, адже «Добрі передвісники» - неймовірні! Тандем талановитих англійських письменників виклав власне оригінальне бачення Біблійного сюжету про кінець світу. Антихрист на землі. Саме він викличе чотирьох Вершників Апокаліпсису та почне велику фінальну битву між янголами та демонами. Кому вдасться зупинити кінець світу: мисливцю на відьмі, відьмі чи може янголу та демону, які за століття стали справжніми друзями та щиро полюбили землю. Поєднання стилів Пратчетта та Геймана – то справжня любов. Книга сповнена пратчеттівського гумору та іронії, гейманівської фантасмагоричності. Герої закохують у себе. Легко впізнаваним є персонаж Смерть, що не оминув своєю присутністю мабуть жодної книги Пратчетта.