Одразу хочу відмітити, що форзац став набагато кращим - можна спокійно прочитати назви міст/доміній та не зламати при цьому очі) потішило, бо про це я писала у відгуку на першу книгу. Мої емоції щодо цієї книги дуже такі… складні. Оповідь стала наповненою, бо зʼявилось більше опису. Але мені все одно подекуди не вистачало буквально по 1-2 речень на дію для рефлексії, більш глибоких почуттів персонажа. Діалогів все так само багато і саме вони двигун сюжету, а не хвилювання та дії навколо героїв. Усі події стаються саме там де діалоги. Сам світ – величезний. В цьому томі у мене не було відчуття, що я вже схоже читала (як у першому з ДШІТ). Тут усе абсолютно інше. Як же мене бісила книжка до так сторінки 120-130, здається. Знову забагато нових імен, ОДРАЗУ, а ти вже і старі забути встиг, бо читав давно. Це наче лавина, від якої ти здриснути ніяк не можеш, тебе просто закидають новими іменами, академіями тощо. Це усе було цікаво читати, але НАВІЩО стільки інформації, яка не вплинула на подальший сюжет? Це усе одно, що винести зайвий реквізит на сцену і він просто буде там знаходитись і жодної користі від нього. Принаймні, в цьому томі. Я хотіла головою битися просто. У мене виникало багато запитань стосовно фізіології (його руки під моїми грудьми, я її поцілувала - у мене одразу в голові картина голуба в три погибелі скоцюрбленого). Але та перша сварка, та сцена - вона змінила загалом подальшу оповідь, навіть стиль, я би сказала. У мене склалось відчуття, що до цього моменту вичитувала одна редактор, а потім взялась інша і вийшло прям ТОП. Хочу відзначити, що усі важкі розмови персонажів вийшли дійсно глибокими, болючими, травмованими. На мій погляд, саме такими, якими і мають бути, коли стосується болючих тем. Коли залишалось 200 сторінок, я ж така «ну, очікуємо на епічну подію». А її все нема і нема, нема і нема… не дочекалась я її. Мене це розчарувало. Навіть, якось образливо стало. Бо фактично це вийшла історія не про якусь боротьбу з антагоністами, бо їх тут фактично таких яскравих і немає, а просто історія про як воно, бути королевою Лісітеї. У процесі читання у мене виникло запитання: а Дагона взагалі носить труси під сукнями? 🤔 А ще, було би добре, якби Україну так швидко прийняли в ЄС, як інших в Лісітею)) Читати третю книгу я буду, бо я бачу прогрес. Тож буду очікувати, що третій том буде ще кращим за попередні :)