Нас'я Діонісіу

Це був час весни. Час Песаху та Великодня. Закінчилася кривава Друга світова. До мальовничого острова Кіпр припливли кораблі, наповнені людьми, що пережили те, що не можна пережити. Вони прагли своєї землі, землі обітованої...

Про що? Про фільтраційні табори для євреїв, організовані британцями, з метою не допустити їх до Палестини.

І я не знала про цю сумну сторінку у житті єврейського народа. Дякую автору і видавництву, що розплющили мої очі.

"Замислююся, чи цього дрста: доносити правду й у такий спосіб поставати проти забуття. Поставати, тобто: обирати бік людяності. І сам собі відповідаю - певно, що так. І що таким чином, можливо, колись ми позбудемося кепського почуття, що сидимо, склавши руки, тоді як зло чиниться безперестанно."

Так, зло чиниться і надалі. Цим людям кричали, що вони розіп'яли Христа, зараз кричать про Донбас, не замислюючись про правду, не потребуючи її. Життя не стає легшим, людей знищують через примарні ідеї, які служать не Світлу.

Але, на щастя, є свідки, свідки, що попри власний біль, можуть розповісти правду. І в них народжуються діти, які поведуть народ далі. Історія засвідчує, що попри усі труднощі через короткий час (1948) єврейська держава постала, вірю, що відновиться і наше життя.

А зараз просто рекомендую прочитати цю книгу. Читати, щоби знати, співчувати та сподіватися