"Сьогодні ми складаємо жертву своєму ідеалові, й будь-яка ціна не буде зависокою". Раніше я не розуміла альпіністів. Скажіть: заради чого вони ризикують своїм життям? Прочитавши цю вражаючу книгу, я повністю змінила свою думку. Ця книга - художньо-документальний твір, в якому керівник французької експедиції альпіністів надиктував свої спогади про перше сходження у 1950 році на одну з найнеприступніших та найнебезпечніших вершин світу - гору Аннапурну у Непалі (висотою 8091м- за офіційними даними). Рівень смертності при спробі штурму на ній сягає 41 відсоток! Раніше я й не уявляла, яка це важка та небезпечна праця! Та ще й коли приблизні карти, нерозвідані шляхи підступу. Гора ? неприступна у всіх сенсах: вкрита товстезним льодовиком, з технічно складними ділянками. Альпіністам довелося рішуче боротися з силами природи, долати голод, спрагу, нестерпний біль та лютий мороз. Спочатку книга виявилась досить монотонною. Адже альпіністи проходили всі можливі шляхи, щоб вибрати найоптимальніший. Слід було продумати все до деталей, бо "жодна перемога не виправдовує легковажного ставлення до людського життя". Коли розпочався власне штурм Аннапурни, тоді я ловила кожнісіньке слово - так було цікаво! Сходження з гори виявилось ще більш драматичнішим та болючим. Коли людина йде до своєї мрії та дивиться в очі смерті, відчуває на собі її крижаний подих і знаходить в собі сили, щоб боротися не лише за своє життя, а й за життя своїх друзів - це гідне поваги. Я захоплююсь цими мужніми, сильними людьми, професіоналами своєї справи. Самодисципліна, відданість, взаємодопомога - невід'ємні складові командної роботи. У шляхетному серці альпіністів є місце й для співчуття та ніжності. Вони поклоняються величним горам, одержимі ними, це їхня ідеальність і їхній вибір. Насправді вважаю "Аннапурну" однією з найсильніших книг, які я прочитала. У кожного з нас є своя мрія, своя Аннапурна. Але традиційним побажанням одне одному в альпіністів є "щасливого спуску!"