Міранда Ковлі Геллер

Мій вердикт: 4/5 Книжка написана дійсно класно — жива, образна, емоційна. Але скажу чесно: перші 100-150 сторінок тягнулись так повільно, що я вже подумки з нею прощалась. Аж раптом — хоп, і затягнуло! І несподівано вийшло так, що я проковтнула її за 4 години. Обирала її як щось “для розвантаження” — але отримала психоемоційну глибину, рефлексію і цілу купу думок. І це, мабуть, плюс. Але не без «але». ❌ Що мені не зайшло: – Дуже багато уваги приділено підлітковим стосункам Елли і Джонаса. А от у теперішньому — усе якось поверхово. Як на мене, не вистачило щільної лінії про них “зараз”. – Її вибір у фіналі викликав здивування. Я не зрозуміла, чому вона взагалі до нього повертається — підстав для цього в теперішньому майже не показано. Особисто мені так здалося. – Головна героїня справляє враження трохи інфантильної. Можливо так показалося тільки мені? – І ще кінець… Наче авторці зненацька набридло, і вона просто його закінчила нашвидкоруч. Ясно, що нічого не ясно. Без емоційного задоволення, без пояснення, і залишає тебе з питанням: «Шо це було?» ✅ Але все одно: Це книга, яка зачіпає. Яку хочеться обговорювати. В якій багато болю, вибору, сімейних тіней і внутрішнього конфлікту. Ця лінія мені близька. І хоча вона не розслабляє — вона точно змушує зануритися в себе. Точно порадила б її почитати.

Анонім

Роман Міранди Ковлі Геллер «Паперовий палац» — це прониклива, щира і водночас болісна історія про життя, яке неможливо вмістити в рамки простих рішень. Події відбуваються за одну літню добу, але спогади головної героїні Елль розгортають перед читачем цілу панораму її минулого, де сплелися любов, зрада, насильство, прощення й пошук себе. Будинок на узбережжі Кейп-Коду — «паперовий палац» — стає своєрідним символом. Він крихкий, як і внутрішній світ Елль, але водночас зберігає стійкість перед часом і негодами. Тут вона проводить дитячі канікули, переживає перше кохання, а згодом повертається вже як доросла жінка — зі своїми ранами та таємницями. Сильна сторона роману — психологічна достовірність. Геллер створює образи, які не можна назвати «хорошими» чи «поганими» — вони живі, з помилками, слабкостями та суперечностями. Елль опиняється між двома чоловіками: надійним чоловіком, з яким вона збудувала сім’ю, та другом дитинства, який уособлює її незавершене минуле і справжню пристрасть. Тема травми в романі подана без прикрас. Авторка показує, як пережите насильство й сімейні таємниці формують характер, впливають на вибір і навіть на здатність любити. У цій історії немає простих висновків — лише гірка правда про те, що кожне рішення має свою ціну. Мова роману образна, насичена сенсорними деталями: від запаху солоного моря й свіжоскошеної трави до скрипу старих дверей. Атмосфера настільки відчутна, що здається, ніби сам перебуваєш на березі Кейп-Коду. Фінал твору неоднозначний і викликає суперечливі емоції — хтось відчує полегшення, хтось залишиться з болем. Але саме це і робить «Паперовий палац» таким правдивим: він не дає готових відповідей, а змушує замислитися, що б ви зробили на місці героїні. Це роман про кохання, яке тісно переплетене з провиною, і про те, як важко примиритися з власними виборами. Читати його варто не поспішаючи, дозволяючи собі прожити кожну сторінку разом із героями.

Анонім

Цю книгу я взяла з собою для читання в серпні у відпустку і точно можу сказати, що вона для відпочинку не підходить😅 Це історія про життя: про те яким воно буває непростим і про вибір,який здатен його змінити. Тут є все: заборонене і справжнє кохання, сімейні таємниці, проблема стосунків між батьками і дітьми, життя дітей після розлучення батьків, домашнє насильство і купа інших тригерів і табуйованих тем. В книзі переплітаються події одного дня і спогади про події тривалістю 50 років. Сторінка за сторінкою і виникає відчуття присутності, ніби ти сам стаєш частиною цієї історії. Усі ці минулі спогади, зустрічі і випадковості, приводять нас до розвʼязки - важкого вибору, який має зробити головна героїня. #марафонкнигомам

Анонім