Мілош Урбан

У темних артеріях старої Праги, де кожен камінь пам’ятає молитви, зраду і смерть, Мілош Урбан розгортає готичне полотно — роман «Сім костелів». Це містичний палімпсест, в якому сучасність болісно намагається втриматися на крихкому фундаменті минулого. Головний герой, такий собі антиквар-невдаха з амбіціями детектива, провалюється у глибини міста, як у підземелля власного «я». Його прагнення розгадати загадкові вбивства біля стародавніх костелів перетворюється на химерну подорож межами реальності, де людська природа виявляється темнішою за найглибшу крипту. Прага Урбана відмовляється бути мальовничою листівкою для туристів. У ній зіткано готичну мізансцену з крові, віри, каменю та забобонів. Автор будує напруження: кожен новий костел — ще одна глава в розповіді, ще одна лінія в пентаклі злочину. Урбан грається з жанром, з традицією і з читачем. Його стиль — це шепіт біблійного пророцтва у порожньому нефі: глибокий, урочистий, часом претензійний, але завжди багатошаровий.

Анонім

Спочатку мої очі зачепилися за обкладинку, яка мені сподобалася. Потім за анотацію, саме моя тема – народні традиції, ритуали, обряди. І перша частина роману мене не розчарувала, атмосфера чеського села початку 19 ст., всі ці народні традиції та ритуали, які виконувалися протягом року. Все це показано очима Водяника, водночас міфологічної істоти, сильної, могутньої, яка може ходити по воді, викликати дощ, вбити під час обряду за неповагу до себе. В той же час – він приймає подобу людини - барона-спадкоємця, щоб повернутися в сімейний маєток, де хоче господарювати, наводити лад в навколишніх озерах та млинах. Барон Йоганес Салмон де Каус повертається з Європи у милі його серцю болота і спостерігає за життям належних йому селян та інших мешканців краю. Оповідь неспішна, багато описів природи, побуту, релігійних та інших забобонів. Але барон не засуджує те, що бачить, навпаки, навіть приймає участь у ритуалах, які виконують селяни. Цікаві химерні описи поєднання язичницьких та релігійних обрядів, які практикували селяни. Спостерігає Водяник і за відносинами між людьми, розвитком політичних та суспільних процесів у общині. Урбану вдається крім Водяника створити і інших цікавих персонажів, неординарну дівчину Катержину, яка дуже дратувала місцевих своїми вчинками, в той же час викликала любовнbй інтерес у багатьох чоловіків, так само як і у Водяника. Не менш колоритні сільський священник та вчитель. Друга частина твору – це вже початок 21 ст. І у жителів цього краю зовсім інші проблеми. Побачивши до якого стану люди довели навколишні землі, Водяник перетворюється на месника, який не зумівши цивілізованими методами спинити нищення природи, стає на бік терору. Правда, добившись свого, Водяник знову прагне перетворитися на звичайного казкового персонажа, яким лякають дітей. На жаль, друга частина, не дивлячись на всю актуальність екологічної теми, мені видалася не такою цікавою, як перша. Але першу, більшу частину я точно ще колись перечитаю, вона мені припала до душі.

Анонім

Гарно занурює в готичну Прагу. Такий собі путівник про костелах Праги,багато історичних фактів. Постійна тривога,коли читаєш. Але,як на мене, трохи затягнуто і забагато всього на купу

Анонім