Мері І. Пірсон

📝 «Щоб історія не йшла по колу, Нехай бувальщини передаються Від батька до сина, від матері до доньки, Адже історія і правда забувається За одне покоління». 🖋 З поверненням, Мері Пірсон, яку я колись полюбила. Друга частина дилогії про злодіїв розгорнулася саме так, як я сподівалася: вирішивши любовні перипетії у першій книзі, тут не було створено нових, і замість цього авторка нарешті зосередилась на сюжеті. Мені сподобалось, що головних героїв швидко розлучили і дали їм більше простору, щоб розкритися. Сподобався головний антагоніст і халепа, яку він створив. Сподобалась динаміка розвитку подій і те, як взаємодіяли один з одним персонажі. У цьому творі авторка чітко і послідовно доводить свою тезу про важливість історії. Переплетіння доль героїв із їхнім епосом дуже красиве, як от те, що на позір дивна поведінка молодших Белленджерів у полоні запаралелилася з їхньою Прадавньою пращуркою Міандрою. Іронічно, що Белленджери отримали нищівний удар тією зброєю, яку самі й розробляли. Трагічно, як їх пошили в дурні, використовуючи їхнє горе від втрати. Нарешті, хоч всі головні герої залишили мене більш-менш байдужою, Пірсон все ж таки створила арку, яка мене зачепила, і це була лінія Пакстона. Його броманс з Прією, хоч і змальований хіба що натяками, став наймилішим моментом історії для мене. З ним зрівнялося хіба що фінальне камео персонажів першої трилогії Уцілілих. Мері Пірсон утримала в моїх очах марку авторки якісних підліткових текстів. І хоч моя оцінка, напевно, завищена, я виправдовую таку свою слабкість загальною малою кількістю гідних робіт в цьому жанрі. 👀 Вайби й асоціації: несподівано, але моментами — «Оппенгеймер»

Анонім

📝 «“Жонглюй, Казі. Маневруй”. Проте не було більше чим жонглювати, не було куди повертати». 🖋 «Танець злодіїв» — янгедалт-роментезі дилогія, а також друга історія після основної трилогії, події якої відбуваються у світі «Хронік Вцілілих». Власне, оригінальне трикнижжя The Kiss of Deception/The Heart of Betrayal/The Beauty of Darkness колись мені дуже сподобалось, а тому побачивши, що іншу працю авторки видали українською, я одразу купила. Мінус: я мала певні очікування, які певним чином виправдались, іншим — ні, але змушували мене порівнювати «Злодіїв» з попередньою історією у всесвіті Вцілілих. Певною мірою обидві історії є відображенням свого часу. Якщо раніше ми мали епічну історію, обрану героїню та любовний трикутник на другому плані, то зараз, в епоху роментезі, любовна лінія вийшла на перший план, і це, авжеж, ще одна варіація на «від ворогів до коханців». Моєю головною претензією до «Танцю злодіїв» став саме баланс між романтичною лінією і сюжетом. Казі — сирота-злодійка, яка одного разу плюнула в королеву, і замість того, щоб бути вбитою, була прийнята в її елітне військо. Під прикриттям інспекції її було відряджено викрасти велику і небезпечну здобич — зрадника. Джейс — свіжоспечений голова маленької, але гордої династії Белленджерів, які вправно керують своїм містом-фортецею із великим торгівельним хабом та прилеглими територіями, проте не мають визнання свого королівства та кордонів, і тому перебувають у дуже хиткому становищі. Саме на території Джейса має переховуватися зрадник, якого розшукує Казі. Перша половина книги (а це 300 сторінок) майже повністю зосереджується на стосунках головних героїв, і через це мені було не цікаво: я недостатньо знала ані героїв як особистостей, ані їхні обставини, ані загальну обстановку навколо них, щоб проникнутися або жадати їхньої взаємодії. Романтичні або навколо романтичні сцени скоріш змушували закочувати очі. Ох уж ці побиті життям сімнадцятирічні вбивці, яких вибиває з колії голий чоловічий торс. А ще проникнутися симпатією до Джейса (і зрозуміти симпатію Казі до нього) було важко через особистий тригер. Белленджери мають думку, що їхні кордони визначаються відчуттям спокою або втручання в особистий простір і тим, «доки сягає око». Вона має загарбницького відтінку у книзі — це скоріш захисна реакція, яка нагадує ранній Ізраїль (і пізніше Джейс визначає цю дистанцію чітко — 80км від Торового Дозору в усі боки). Але в нашій реальності, де росія вважає росією все, до чого може дотягнутися, і цим виправдовує експансію, та й спостерігаючи за тим, в що трансформувалася ізраїльська політика, така позиція сприймаласа занадто особисто і різко негативно. Інший тригерний момент у книзі — тортури, які вчиняють або планують здійснювати протагоністи. У книзі є невеличка лінія «помсти» другорядної персонажки вбивці своїх батьків, яка хоч не є особливо жорстокою, однак викликала в мене негативні емоції. Втім, це особисте сприйняття. Із плюсів: епос всесвіту Вцілілих у Пірсон знову на висоті. Вона дуже гарно представила Белленджерів, і я б точно полюбила їх, якби не отой вищезазначений тригер. Втім, їхня поведінка зрозуміла і навіть критикується там, де це потрібно. А ще я обожнюю те, що авторка витримує баланс між визначеністю та простором для інтерпретації, коли говорить про Спустошення — ключову апокаліптичну подію всесвіту, коли зорі впали з неба, знищивши більшість людства, і тільки невеличка кількість Вцілілих відродила життя та заснувала нові королівства. Астероїди чи ядерка, на якому ви боці? :) Попри всі проблеми, які я мала з історією, друга половина книги витягнула моє загальне враження від неї. Сюжет нарешті зрушив з мертвої точки, закрутився, змусив трохи напружитися і, головне, створив цікавезний доробок для другої книги, яка, я сподіваюся, набагато менше часу приділятиме стосункам Джейса і Казі, адже з ними наче вже розібрались. 👀 Вайби й асоціації: сімейна динаміка Бріджертонів; я постійно згадувала Каза та Інеж із «Шістки воронів» як контраст до стосунків Казі та Джейса.

Анонім

З нетерпінням чекаю виходу книги українською. Друга частина сповнена небезпечних і важких пригод для обох наших героїв. Казі і Джейса чекають серйозні випробування, відстань, недовіра, сумніви, комусь доведеться ховатись, а комусь грати подвійні ігри, щоб вижити. Чим закінчиться ця навала подій і сюжетних поворотів зможемо дізнатись лише наприкінці книги. Герої тут класно прописані - живі, самобутні, сильні, зі своїми сумнівами, страхами, але й вірою в майбутнє, яке здається їм не світить ніколи. Але скільки б не випало перешкод на їхню долю, вони підуть до кінця, навіть якщо доведеться за це померти. Чи чекає на них хеппі енд? Рекомендую цю серію до читання!

Анонім