"Самотність, хоча і з деякими зауваженнями, чоловікові дозволена, але із самотньої жінки можуть кепкувати. Громадськість люто обурюється висновком про те, що жінка, особливо досить легковажна молода жінка, щаслива у своїй самотності і не прагне вийти заміж".
Ви колись подорожували самостійно? Я ніколи. А от авторка цієї книжки мандрувала Карпатами сама, у 1890 році. Після повернення додому, у Шотландію, вона написала книжку про свою подорож.
У ті часи це була Австро-Угорська імперія. Німецька мова, польська, українська - і дівчина з Шотландії. Дівчина, яка знає ще німецьку і французьку, то якось порозумілася. Їхала до Коломиї потягом, потім у гори кінно. Знайомилася з місцевим народом, звичаями, кухнею. Цікава розповідь про традиційні страви, як от банош. І про випікання перепічки: описано так апетитно, живий вогонь, все таке - і їй було не смачно.
Тобто Мені досить відверта, і щиро пише, що їй не сподобалося. А загалом це мандрівні нотатки людини з першого світу до аборигенів. Бідність і неосвіченість місцевих селян змальовували Стефаник, Черемшина, Федькович, Ірчан, і шотландська дівчина не стає винятком, хіба що її текст менш художній.
Чтиво цікаве насамперед описом подорожі, оцим спільним простором галицьких містечок із західною Європою. Мені знайомі місця, про які пише Мені, і ось можна почитати погляд чужої людини на життя наших предків.