Меґан Девайн

Відразу попереджаю, що книга сумна. Бо в темі смерті та її сприйняття немає нічого легкого. Принаймні для нашої культури. Бо ми ж, на відміну від героїв "Тіней незабутих предків", поводимося зовсім по-іншому.

Про що? Книга, найперше, має за мету допомогти людям, які переживають втрату близької людини. Саме переживають, скільки б часу не минуло з моменту смерті. Бо усі люди різні, дехто не може повернутися до здатності повноцінно жити роками. І це, як на мене, не про силу кохання, це про сукупність факторів, емоцій, налаштувань.

"Ми повинні говорити про горе, зрозуміти, що скорбота — це цілком природний і нормальний процес, а не щось таке жахливе, чого ми маємо соромитися, всіляко уникати або чим нам можуть дорікати. Ми маємо не зволікати, а розпочати обговорення по-справжньому дієвих навичок, які допоможуть людині бути готовою зіткнутись із реаліями життя, кардинально зміненого втратою близької людини."

Авторка сама пережила смерть партнера, тому, окрім практичних рекомендацій людям, що переживають втрату, книга має розділ щодо дій людей, що поруч. Ось тут усе сумно. Чіткого розуміння, як ти можеш допомогти, немає. Усе від ситуації. Мій висновок — менше говори, роби, що потрібно, слухай, а у разі чого — будь готовий піти. Так, людина, що переживає горе, може не бажати спілкуватися з вами. Тут немає жодної провини, треба просто це прийняти.