Марія Олекса

Хто з Шулявки йде пішки до станції Університет, щоб зробити фото з книгою, той Я)

Про що? А ось тут так просто і не відповіси) Насамперед, про перше кохання, що стало майже одержимістю на ментальному рівні. Про життєвий вибір та розвиток чудових людей. І це не лише про головних героїв - Владиславу та Павла, це і про їхнє оточення. По-третє, - це ода Києву. З таким знанням та любов'ю він описаний. По-четверте, про необхідність не втрачати можливості. Вражає? А ще додайте сюди чудовий стиль написання та не штучні діалоги, то лише вам вибирати, за що саме вам варто прочитати книгу. А прочитати варто!

"За одну коротку розмову здається, що знаєш людину все життя. Один повільний танець видається вічністю, в якій встигаєш народитися, прожити життя й померти на останньому акорді. А один дощ може зв’язати людей міцніше, ніж потенційна спільна нерухомість, діти і собака."

Буду наполегливо рекомендувати усім дівчатам цю книгу як посібник з пошуку щастя, бо ми інколи просто не помічаємо, що нами керують "духи тіла", і що треба суттєво очистити свій мозок, щоб побачити можливості, що пропонує нам життя

Ця книга, мабуть, не може не зачепити за живе, тому що кожна людина проходить етап першого кохання. Так, воно буває у різному віці, і усюди різне по рівню серйозності: у садочку, у школі, університеті і т.д., але воно завжди незабутнє.

У цій історії ми відслідковуємо відносини Вла і Равлика протягом 15 років, їх дорослішання, формування, взаємовплив.

Дуже цікаво було спостерігати за всіма подіями, намагатися зрозуміти чому все так, а як би було, якщо...

"Хай що я роблю, цього завжди буде мало, і коли хтось найкращий, то він найкращий у всьому".

"У кожного є якийсь талант. Просто потрібно мати час його розвивати".

"Буває таке відчуття, що певна людина все життя впливає на твої рішення, а ти майже ніколи не впливаєш на її".

"В ту мить мені здалося, ніби вся я, від голови до п'ят, була затаврована хлопцями, яким віддала свою невпевненість і сумніви. Скільки я носилася з наклейками їх уваги і раділа їм?"

"Інколи для того, щоб бути чесною з самою собою, потрібно опуститися якомога нижче. Десь до рівня лінолеуму".

Цей роман загалом мені сподобався, бо розумієш, що потрібно вчасно все відпускати і рухатися далі.
Як на мене, фінал вийшов досить реалістичним.
Не дарма мама Влади сказала, що пара занадто рано зустрілася. 🤔

Це дуже світла та мила історія, з фіналом, який я не очікувала)

Легка та проста, на перший погляд, але поміж рядків захований глибокий сенс про досвіди, які ніколи не повторяться — перші поцілунки, перше кохання, безмежні мрії та плани на майбутнє. Історія двох юних людей — Равлика та Вла, які зустрілися надто рано, щоб зрозуміти, ким вони можуть стати одне для одного.

З плюсів:
🔸Розповідь, по черзі, ведеться у двох часових проміжках, кожен з яких завершується на самому цікавому.

🔸Без зайвої води. Діалогів небагато, здебільшого це особисті спогади Влади.

🔸Постійні згадки про старі вулички Києва, метро та парки.

🔸Настрій початку 2000-х ( перші телефони, поїздки до табору, розчинна кава на зупинці з ягідним пончиком).

🔸Враження, що я знайома зі всіма героями особисто.

Мінусів, для мене, не було. Хіба що, не вистачило декілька сторінок для якогось епілогу)) цікаво було б дізнатися про подальшу долю героїв)

Спонтанна покупка 📘 виявилась вдалою. Невеликий об'єм, але я встигла звикнути до Вла і Рав, не хотілося прощатись з ними.

Мені дуууже сильно сподобалась ця книга!

Головні герої зустрічають занадто рано і в цьому вся сіль книги. Вони знайомляться в таборі і ми слідкуємо за розвитком оцього першого навіть не підліткового ще, а більш дитячого кохання. Як сторонні спостерігачі, ми бачимо, що вони були б хорошою парою, бо справдді підхоять одне одному, але книга побудована так, що оце все про дитинство - це спогади головної героїні і одразу ясно, що зараз, в дорослому віці вони не разом і давно не спілкувались навіть.

Тут багато Києва, багато ностальгії, а після прочитання лишається таке гарне спокійне відчуття світлого суму. Дуже хочу прочитати ще щось з-під пера авторки, сподіваюсь, скоро вона потішить нас новою книгою.

Перші.
Поцілунки. Торкання. Розчарування. Миті разом. Мрії. Цілі. Усвідомлення.

Я читала і не могла відірватися, ця книга сколихнула у мені цілий калейдоскоп спогадів, думок, відчуттів💔

Вона так ніжно, бережно, красиво, сумно описує перше кохання. Дорослішання. Зростання. Цей злам тисячоліть, початок двотисячних, сюжет, побудований між теперішнім і минулим. Я закохалась в цю маленьку книжку, її хочеться обійняти і прожити ще раз. Від неї так щемко. Ніжно. Сумно.

Я давно не читала настільки легко, з задоволенням, з проживанням спогадів, відчутів, у мене було враження, наче я зазирнула у чийсь щоденник і підглянула всередину душі.

Тут про перше кохання, дружбу, спогади, про те, як минає юність, як ми дорослішаємо і змінюємось; тут про, життя, що крокує київськими вулицями.

Перші.

Почуття закоханості.
Емоції легкості та піднесення.
Побачення. Поцілунки.
Доторки. Бажання.

А потім…

Непорозуміння. Погляди в сторону інших.
Паузи. Мовчання.

Спогади.

Перші враження завжди лишають в памʼять яскравий слід. І хоч як Влада не намагається втекти від них, їхнє минуле з Равликом наздоганяє її.

Вони познайомилися влітку 2002. У гамірному таборі, у легковажні 14. Вона побачила його у светрі свого улюбленого помаранчевого кольору і, попри соромʼязливість, не змогла побороти бажання дізнатися, що то за хлопець такий. Так і почалася їхня історія, яка тривала..

Чи таки триває й досі? Адже парадокс життя Влади полягає в тому, що, намагаючись втекти від підліткового минулого з Равликом, вона не може відпускати думки про нього. І той, як на зло, ставши відомими архітектором, так і вигулькує перед її очима в новинах під солідним імʼям Павло Стельмах, не даючи їй змоги забути.

Я не налаштовувалася на ромком чи ванільну історію про підліткове кохання. Певно, я бралася за перший любовний роман видавництва Віхола a та дебют Марії Олекси без жодного чіткого розуміння, що саме я хочу отримати від нього. І це спрацювало для мене в шалений плюс. Адже мене чекала по-доброму ностальгічна історія з меланхолійною нотою, яка так прекрасно їй пасувала.

Хоч ці історії неможливо порівняти, але перегортаючи останні сторінки я відчула схожі емоції, як наприкінці перегляду фільмів «Перш ніж піти» та «Минулої ночі в Нью-Йорку». Фінал відкритий. Попереду життя. І яким воно буде далі – питання.

Ось так от не очікуючи нічого, я знайшла прекрасну історію. Яку від усього серця раджу і вам 🧡

Книга пахне моєю юністю. І хоча я ніколи не була в Києві в ті часи, всі ми переживали щось схоже. Літні табори, перша закоханість, перші захоплення і перші розчарування.

Ця книжка приємний компрес на втомлену душу, яка забула про що в дитинстві мріяла. Забула, заради чого працює 24/7. І прочитавши її ти ненароком розумієш, що варто перестати гнатися за чимось, чи за кимось. Варто зупинитися і нарешті подумати про себе, про свої мрії, про своє життя. Перестати озиратися на минуле і залишити його лише приємним спогадом, адже все що було в минулому сформувало нас, але аж ніяк не визначає наше майбутнє.

Ця, на перший погляд, легка книжка насправді набагато глибша. І відповідь, яку ви дасте для себе вкінці, зможе розкрити вас для себе. Тому, щиро рекомендую до читання всім, хто з ностальгією згадує минуле.

Цікава книга про життя

Легка книга, яку легко можна прочитати за один вечір. З нею ви поринете у приємні спогади про перше кохання та Київ 20-ти літньої давності.

Якщо ви хочете на деякий час повернутись в дитинство, згадати шкільні роки та романтичні пригоди - ця книга точно для вас! Історія головних героїв Вла та Равлика 100% нагадає вам якийсь сюжет з вашого життя. Шкільний табір, перше кохання, спільні мрії, побачення, сюрпризи. Авторка настільки детально описує всі емоції та переживання, що це не може не зачепити. Дуже сподобались описи архітектури та цікавих мість Києва. Наче гуляєш з героями книги вуличками і проживаєш їх життя. "Перші" - не тільки про те, що щось трапляється вперше в нашому житті, а також про лідерство. Кожен з героїв хотів бути першим, а особливо Вла. Тому історії не завжди закінчуються так, як хоче читач. Діти дорослішають, кожен обрає свій шлях, але залишишаються спогади, які завжди грітимуть душу 💛

p.s. Тому цінуйте кожну мить і читайте цей роман. Сподіваюсь він сподобається вам так само як і мені і поповнить ряди улюблених книжок на вашій поличці 😌

все почалось з помаранчевого.
її сукня та його светр.
Влада і Павло.
Вла і Равлик.
вони обоє помаранчеві у літньому таборі.

саме про це на самому початку згадує Влада, від якої й ведеться вся оповідь. сюжет розгортається у двох часових лініях — минулому, де виникло кохання, і теперішньому, де Влада повертається до нього в спогадах.

дівчина нещодавно повернулась до рідного Києва з Індії, де була на ретриті, і весь час думає про Равлика, про їх стосунки, хоча минуло вже близько 15 років.

за порадою новою знайомого, якого зустріла в барі, Влада починає писати історію про своє перше кохання і таким чином звільняти свою голову від постійних думок. чим закінчиться історія Влада не знає і сама, бо ж життя триває далі.

так читач опиняється водночас у спогадах дівчини і подіях, що відбуваються тут і зараз. й разом з нею ніби дописує історію.

я нічого не очікувала від цієї книги, а отримала багато емоцій, дорослих рефлексій, спогадів про перше кохання на тлі Києва, літніх таборів та метро.

тут про прив'язаність (і ментальну теж), підлітковий максималізм, перші втрати, драми, розставання, злети й падіння, дух суперництва, що втиснувся між почуттями, бажання та очікування, які розпадаються як картковий будинок.

це книга про особистостей, які занадто довго залежали одне від одного — думками, словами, спогадами, вчинками, несказаним. книга про те, що люди з'являються в нашому житті не просто так, та вони можуть йти і їх треба вчасно відпустити.

кохання Вла і Равлик зіткане з дитинства, перших симпатій, перших поцілунків та перших протиріч. ніжні та трепетні почуття переросли себе. всі роки після закінчення стосунків слугували як стимулом для руху далі і все вище, так і постійно тримали та не давали вільно дихати.

не варто думати, що це ромком або ж шукати в цій книзі звичні вже нам закордонні історії про кохання. вона зовсім інша, не схожа на них. але вона така "своя" і така справжня. без зайвих кліше та романтизації. без солодкого банального фіналу, який я таки хотіла бачити. але парадокс, якраз така кінцівка цій книзі зовсім не пасує.

отож, подумати є над чим. а заодно скуштувати декілька ложок хрумкого скла.

дебютний роман і такий вдалий.

"Перші" Марії Олекси – це ромком навпаки. Якщо не брати відвертий треш, то це одна з гірших книжок цього року.

Героїня страждає, обливається потом, погано спить, не їсть, їй щось мариться, але ніяких причин для цього немає. Просто так вирішила авторка. І так буде скрізь в тексті: вводяться герої – виводяться. Навіщо? Бо авторка може так зробити, ну! Приплетена за вуха Індія, Норвегія, є згадки різних місць Києва, але все це слабко, надумано, провально.

Авторка ускладнювала, обтяжувала, надавала надмірного значення простому. Я навіть не зрозуміла, ЩО вона врешті-решт хотіла розповісти! Так буває в розмові з кимось: хтось ніби щось хоче сказати, тужиться, довго-довго щось розповідає, явно прибріхує (ну, добре, дофантазовує), а потім замовкає (нарешті). Ти: нууу, так, що ти хотіла сказати?! А співрозмовниця кліпає очима: я втратила думку... Ну, йопересете! Шкода витраченого часу.

Віхола робила ставку на те, що це перший роман Марії Олекси. Новонароджене, скажу вам чесно, завжди складно читати. Але в цьому випадку його не варто було нікому показувати.