Марія Олекса

Алкоголь — зло.

На цьому можна було б відгук і завершити в цілому, але я все-таки ще дещо напишу.

🎀 Естер, яка надто рано подорослішала, дві проблеми. Перша: її батько запийний алкоголік, в чому не зізнається навіть собі. Друга: вона віддає перевагу жити у Кімнатах, створених власною уявою, а не у реальному світі. Ззовні це виглядає страшно — дитина просто сидить годинами втупившись в одну точку і хитається із дурною посмішкою на обличчі.

🎀 Це має назву — дезадаптивна мрійливість — і навіть лікується. Безуспішно лікується, зрештою, бо, виявляється, для того, аби дитина не сиділа китайським болванчиком у кутку, треба їй знайти заняття — танці, малювання, театральний гурток, коло авіалюбителів, гончарні мистецтва на швидку руку etc, дивина, правда? (ніт)

🎀 Мама Естер, дружина алкоголіка Валіка, також зрештою починає віддавати собі раду у тому, що вона залишається з цією скалкою людини не тому, що переживає, як дитина сприйме розлучення, а тому що сама обрала з ним жити. Коли вона, нарешті, промовила, що прекрасна бачила, як він пив, ще на етапі залицянь та бездітності, почався її власний шлях виздоровлення.

🎀 Бо до того вони бісили мене всі (це, зрештою, також ознака гарної літератури, коли персонажі бісять своєю реальністю, а не картонністю). Цей чмо, який без пляшки не може думати; ця ненормальна, яка в вісімсотп'ятнадцятий раз вірить, що ото вчора був останній раз, і ця нещасна дитина в кутку, який нема куди податися, бо тут батько слюнями по підлозі їздить, поки мама його шпиняє "ти ж обіцяв, ти ж обіцяв". Тьфу блін.

🌸 Може здатися, що весь текст — суцільні неприглядності родини, де батько алкоголік. Насправді він дуже ліричний і красивий, адже при втечі у Кімнати все стає чудовим, привабливим та здоровим.

🌸 І написано так, що я майже не шпорталася об дивні конструкції чи недолугі епітети (буквально одне речення в мене відмічено, яке викликало "што?" — "Медик адресував їй кульгаве «стежте, щоб приймав ліки»". Кульгаве? Рілі?).

🌈 Моє щире #Дафа_радить і сприйміть за пораду до нашого марафону #сучукрліто

Історія про те, як кохання змінює людей, формує їхній світогляд і залишає відбиток навіть через роки.
Сподобалася й дуже 🥰
Для мене ця книга відчулася як книга-ностальгія, книга, яка повертає у ті часи, коли емоції здавалися обурливо сильними, а світ – безмежним.

Все розпочинає зустріч у літньому таборі, а потім буде Київ, який дихає минулим, але вже впевнено крокує у майбутнє.
Листи, довгі розмови, вагання, рішення, які здаються фатальними 💔

Це історія про Равлика та Вла, підлітків, які вперше стикаються з глибокими почуттями. Їхні стосунки – це суцільні гойдалки: пристрасні, драматичні, емоційні. Тут і радість, і біль, і моменти, коли хочеться добряче тріснути героїв по макітрі... (вибачай, люба Вла, але найчастіше хотілось тріснути саме тебе 🫣)

Авторка вдало передала атмосферу юності та нульових. Так багато деталей змушують відчувати цю епоху: телефонні розмови по домашньому телефону, перші мобільні, смс, прогулянки містом, старі будинки Києва. Це вкупі створює особливий настрій.

Герої неоднозначні, але живі. Я не завжди розуміла їхні рішення, але це тільки додавало реалістичності. Адже хто з нас у підлітковому віці не робив того, що потім здавалося безглуздим? 😅
А цей підлітковий максималізм, ммм... Тут немає ідеалізованого кохання, зате є справжні почуття, які змінюються від ніжності до болю, від ейфорії до розпачу (гойдалки, пам'ятаєте)

Текст легкий, живий, без надлишкових описів чи роздумів. Все просто, лаконічно, проте емоційно. Книга читається швидко і відірватися від неї складно.

А от фінал для мене виявився неочікувано... змазаним, хоч і життєвим 🤔
Хотілося чогось іншого, якоїсь більш виразної крапки, та й взагалі я очікувала іншого (це звісно мої проблеми та не можу про це не сказати)

Якщо у вас є бажання зануритися в атмосферу юності, згадати свої перші почуття або нульові 😏 чи просто насолодитися теплою, щемкою історією, то спробуйте і думаю, що не пошкодуєте.

Прониклива історія про руйнування сім'ї.

Естер дуже любить свого тата. А тато любить алкоголь. Не знаю, чи можна сказати, що більше, ніж свою родину, але підкоряється йому щоразу і щоразу. А Естер не втрачає надії його врятувати.

Книжка має відгалуження двох часових ліній, дозволяючи нам переміститися у минуле за допомогою уявних кімнат Естер. Що це за кімнати? Як туди потрапити?

Зустрічаючи молодого Валентина, ми бачимо творчого чоловіка, сповненого ідей для розвитку парку пригод "Емовера". Так, він час від часу випиває. І уже ми бачимо тривожні дзвіночки, але чи побачить їх майбутня мама Естер? Як часто ми не помічаємо недоліків і шкідливих звичок тих, кого любимо...

Кімнати Естер — це ідеальна метафора порятунку дітей, у родині яких є людина з залежністю. Хтось втікає у реальності, хтось замикається у собі. А хтось оселяється у світах, створених власною уявою. Та чи здатна уява змінити реальність?

"Кімнати Естер" дуже тонко відображають почуття рідних алкоголіка. Гнів, провина, любов, безсилля, сором. З цими емоціями важко справитися і дорослим, не те що дитині. Вона страшенно хоче врятувати, вберегти. Вона хоче жити з своїм тверезим татом, який буде питати про математику і жартувати, а не лякати. Але виявляється, такого тата зустрінеш хіба що у "кімнатах"...

Це книжка також про розуміння і підтримку. Про важливість справжніх друзів, професійних психологів, довіри.

І вчасне усвідомлення, кого поставити на перше місце. Попри всю любов.

Від книги нічого не очікувала, думала ще один ромком.

А книга так захопила, що я її прочитала за вихідні❤️

Історія про перше кохання, в якому так і не поставили крапку.
Таке чисте, щире.
В якому немає місця неповазі, насмішкам.
Книга розповідається в 2 часах: минулому та поточному.
Мені не імпонувала героїня в теперішньому.
Розгублена, тікає і в той же час біжить вперед. Адже з першим коханням у них не обʼявлені перегони - хто перший?

А ось історія про перші стосунки дуже сподобалась.
Я очікувала на інший кінець)) Але в душі знала, що він не буде відповідати моїм очікуванням 😁

Хто з Шулявки йде пішки до станції Університет, щоб зробити фото з книгою, той Я)

Про що? А ось тут так просто і не відповіси) Насамперед, про перше кохання, що стало майже одержимістю на ментальному рівні. Про життєвий вибір та розвиток чудових людей. І це не лише про головних героїв - Владиславу та Павла, це і про їхнє оточення. По-третє, - це ода Києву. З таким знанням та любов'ю він описаний. По-четверте, про необхідність не втрачати можливості. Вражає? А ще додайте сюди чудовий стиль написання та не штучні діалоги, то лише вам вибирати, за що саме вам варто прочитати книгу. А прочитати варто!

"За одну коротку розмову здається, що знаєш людину все життя. Один повільний танець видається вічністю, в якій встигаєш народитися, прожити життя й померти на останньому акорді. А один дощ може зв’язати людей міцніше, ніж потенційна спільна нерухомість, діти і собака."

Буду наполегливо рекомендувати усім дівчатам цю книгу як посібник з пошуку щастя, бо ми інколи просто не помічаємо, що нами керують "духи тіла", і що треба суттєво очистити свій мозок, щоб побачити можливості, що пропонує нам життя

Ця книга, мабуть, не може не зачепити за живе, тому що кожна людина проходить етап першого кохання. Так, воно буває у різному віці, і усюди різне по рівню серйозності: у садочку, у школі, університеті і т.д., але воно завжди незабутнє.

У цій історії ми відслідковуємо відносини Вла і Равлика протягом 15 років, їх дорослішання, формування, взаємовплив.

Дуже цікаво було спостерігати за всіма подіями, намагатися зрозуміти чому все так, а як би було, якщо...

"Хай що я роблю, цього завжди буде мало, і коли хтось найкращий, то він найкращий у всьому".

"У кожного є якийсь талант. Просто потрібно мати час його розвивати".

"Буває таке відчуття, що певна людина все життя впливає на твої рішення, а ти майже ніколи не впливаєш на її".

"В ту мить мені здалося, ніби вся я, від голови до п'ят, була затаврована хлопцями, яким віддала свою невпевненість і сумніви. Скільки я носилася з наклейками їх уваги і раділа їм?"

"Інколи для того, щоб бути чесною з самою собою, потрібно опуститися якомога нижче. Десь до рівня лінолеуму".

Цей роман загалом мені сподобався, бо розумієш, що потрібно вчасно все відпускати і рухатися далі.
Як на мене, фінал вийшов досить реалістичним.
Не дарма мама Влади сказала, що пара занадто рано зустрілася. 🤔

Це дуже світла та мила історія, з фіналом, який я не очікувала)

Легка та проста, на перший погляд, але поміж рядків захований глибокий сенс про досвіди, які ніколи не повторяться — перші поцілунки, перше кохання, безмежні мрії та плани на майбутнє. Історія двох юних людей — Равлика та Вла, які зустрілися надто рано, щоб зрозуміти, ким вони можуть стати одне для одного.

З плюсів:
🔸Розповідь, по черзі, ведеться у двох часових проміжках, кожен з яких завершується на самому цікавому.

🔸Без зайвої води. Діалогів небагато, здебільшого це особисті спогади Влади.

🔸Постійні згадки про старі вулички Києва, метро та парки.

🔸Настрій початку 2000-х ( перші телефони, поїздки до табору, розчинна кава на зупинці з ягідним пончиком).

🔸Враження, що я знайома зі всіма героями особисто.

Мінусів, для мене, не було. Хіба що, не вистачило декілька сторінок для якогось епілогу)) цікаво було б дізнатися про подальшу долю героїв)

Спонтанна покупка 📘 виявилась вдалою. Невеликий об'єм, але я встигла звикнути до Вла і Рав, не хотілося прощатись з ними.

Мені дуууже сильно сподобалась ця книга!

Головні герої зустрічають занадто рано і в цьому вся сіль книги. Вони знайомляться в таборі і ми слідкуємо за розвитком оцього першого навіть не підліткового ще, а більш дитячого кохання. Як сторонні спостерігачі, ми бачимо, що вони були б хорошою парою, бо справдді підхоять одне одному, але книга побудована так, що оце все про дитинство - це спогади головної героїні і одразу ясно, що зараз, в дорослому віці вони не разом і давно не спілкувались навіть.

Тут багато Києва, багато ностальгії, а після прочитання лишається таке гарне спокійне відчуття світлого суму. Дуже хочу прочитати ще щось з-під пера авторки, сподіваюсь, скоро вона потішить нас новою книгою.

Перші.
Поцілунки. Торкання. Розчарування. Миті разом. Мрії. Цілі. Усвідомлення.

Я читала і не могла відірватися, ця книга сколихнула у мені цілий калейдоскоп спогадів, думок, відчуттів💔

Вона так ніжно, бережно, красиво, сумно описує перше кохання. Дорослішання. Зростання. Цей злам тисячоліть, початок двотисячних, сюжет, побудований між теперішнім і минулим. Я закохалась в цю маленьку книжку, її хочеться обійняти і прожити ще раз. Від неї так щемко. Ніжно. Сумно.

Я давно не читала настільки легко, з задоволенням, з проживанням спогадів, відчутів, у мене було враження, наче я зазирнула у чийсь щоденник і підглянула всередину душі.

Тут про перше кохання, дружбу, спогади, про те, як минає юність, як ми дорослішаємо і змінюємось; тут про, життя, що крокує київськими вулицями.

Перші.

Почуття закоханості.
Емоції легкості та піднесення.
Побачення. Поцілунки.
Доторки. Бажання.

А потім…

Непорозуміння. Погляди в сторону інших.
Паузи. Мовчання.

Спогади.

Перші враження завжди лишають в памʼять яскравий слід. І хоч як Влада не намагається втекти від них, їхнє минуле з Равликом наздоганяє її.

Вони познайомилися влітку 2002. У гамірному таборі, у легковажні 14. Вона побачила його у светрі свого улюбленого помаранчевого кольору і, попри соромʼязливість, не змогла побороти бажання дізнатися, що то за хлопець такий. Так і почалася їхня історія, яка тривала..

Чи таки триває й досі? Адже парадокс життя Влади полягає в тому, що, намагаючись втекти від підліткового минулого з Равликом, вона не може відпускати думки про нього. І той, як на зло, ставши відомими архітектором, так і вигулькує перед її очима в новинах під солідним імʼям Павло Стельмах, не даючи їй змоги забути.

Я не налаштовувалася на ромком чи ванільну історію про підліткове кохання. Певно, я бралася за перший любовний роман видавництва Віхола a та дебют Марії Олекси без жодного чіткого розуміння, що саме я хочу отримати від нього. І це спрацювало для мене в шалений плюс. Адже мене чекала по-доброму ностальгічна історія з меланхолійною нотою, яка так прекрасно їй пасувала.

Хоч ці історії неможливо порівняти, але перегортаючи останні сторінки я відчула схожі емоції, як наприкінці перегляду фільмів «Перш ніж піти» та «Минулої ночі в Нью-Йорку». Фінал відкритий. Попереду життя. І яким воно буде далі – питання.

Ось так от не очікуючи нічого, я знайшла прекрасну історію. Яку від усього серця раджу і вам 🧡

Книга пахне моєю юністю. І хоча я ніколи не була в Києві в ті часи, всі ми переживали щось схоже. Літні табори, перша закоханість, перші захоплення і перші розчарування.

Ця книжка приємний компрес на втомлену душу, яка забула про що в дитинстві мріяла. Забула, заради чого працює 24/7. І прочитавши її ти ненароком розумієш, що варто перестати гнатися за чимось, чи за кимось. Варто зупинитися і нарешті подумати про себе, про свої мрії, про своє життя. Перестати озиратися на минуле і залишити його лише приємним спогадом, адже все що було в минулому сформувало нас, але аж ніяк не визначає наше майбутнє.

Ця, на перший погляд, легка книжка насправді набагато глибша. І відповідь, яку ви дасте для себе вкінці, зможе розкрити вас для себе. Тому, щиро рекомендую до читання всім, хто з ностальгією згадує минуле.

Цікава книга про життя