Марія Олекса

10 з 10. Читати "Перші" було так, ніби знову переживаєш власні перші любовні хвилювання, емоції та сумніви. Мене книга змусила згадати своє перше кохання — ті маленькі моменти радості, хвилювання перед зустріччю, страх втратити щось нове і незвідане. Ти закриваєш очі і поринаєш в ті роки. Київ.... Сюжет дуже глибокий і водночас легкий для сприйняття. Авторка майстерно передає відчуття «першого разу» у всіх проявах — перше кохання, перші емоційні потрясіння, перші конфлікти і перші відкриття про себе та іншого. Кожна сторінка книги змушує переживати разом із героями, сміятися та хвилюватися, іноді навіть затискати серце від напруження. Особливо вражає психологічна глибина персонажів. Вони живі, багатогранні, кожен зі своїми слабкостями, страхами та мріями. Читаючи книгу, відчуваєш, що авторка дійсно розуміє людські емоції і вміє показати їх через маленькі, але дуже точні деталі. Ще одне, що варто відзначити — це стиль Марії Олекси: плавний, музичний, із відчуттям легкості, яка робить читання справжнім задоволенням. Навіть коли сюжет напружений або драматичний, він не стає важким — навпаки, завдяки тонким емоційним нюансам книга читається легко і залишає після себе сильне враження. Для мене "Перші" — це не просто книга про перше кохання, це історія про щирість, відкритість, про те, як важливо відчувати, переживати і вчитися на власних помилках. Це книга, яка залишає слід, змушує замислитися і хочеться повертатися до неї знову, щоб заново пережити ті емоції. Рекомендую всім, хто цінує глибокі, емоційні історії про життя та любов. Вона зачепить навіть тих, хто зазвичай не читає романтичну літературу, бо у ній більше, ніж просто любов — у ній життя у всіх його проявах.

Анонім

Чудова, легка, зворушлива історія про перше кохання та Київ. Мені сподобалось - мене ця книга перенесла спогадами в мої перші побачення на тих самих місцях, де гуляли Вла та Равлик. Я поностальгувала. Вони познайомились в єдину поїздку Вла до літнього табору - як і я з першим коханням! Я здивувалась як давно вже ми живемо у викривленій реальності - що ми не можемо поїхати в Крим, чи гуляти ночами Києвом. Уявляєте, а вже є ціле покоління, яке не їздило до Криму на канікулах? Так, Вла неоднозначний персонаж - але це ж прекрасно. Я б не хотіла читати про ідеального непроблемного підлітка та сильного дорослого. Це історія про справжніх підлітків, зі своїми приколами в голові - я повірила. Я точно буду перечитувати цю книгу знову. Це добра історія, а це саме те, що потрібно в наш час.

Анонім

Один, два, три - Естер на пляжі. Один, два, три - Естер на футбольному полі. Один, два, три - Естер в обіймах бабусі. Один, два, три - Естер дивиться на знайомство своїх батьків. Один, два, три. Естер може все. Валентин працює в парку атракціонів. Він ненавидить весь світ, і особливо його дратує Руда і Зла. Чого це вона їздить в Місто, а він застряг тут? Валентин ненавидить весь світ, аж раптом він зустрічає маленьку Естер, яка показує йому свої кімнати. Один, два, три. Естер повертається з кімнат до тихої квартири, де батько приходить в себе після чергового запою. Мама злиться, а Естер понад усе на світі хочеться врятувати гармонію вдома. Магічний реалізм. Магічний. Але все ж реалізм. Історія про дорослішання, втрату, пошук різних шляхів власного порятунку, надія врятувати інших. Така велика відповідальність для такої маленької дівчинки. Історія про те, як алкоголь руйнує все навколо себе. Історія про те, що іноді люди не хочуть бути врятованими. Історія про те, як важливо бути почутими. І про те, що іноді доводиться приймати важкі рішення, які все одно не дадуть гарантії щасливого фіналу.

Анонім