Нові відгуки

Вирішила придбати цю книжку з трьох причин. По-перше, десь прочитала, що вона за вайбом нагадує Скубі-Ду, по-друге, мені сподобалась попередня книжка авторки і по-третє, гриби на обкладинці повинні світитися в темряві. І хоч сама книжка невеличка, лише 100 сторінок, та дуже цікава. В центрі сюжету 5 людей: журналістка місцевої газети, колишній міколог, адміністраторка готелю, водійка таксі та власник бару. Ці, здається ніяк не пов'язані між собою люди, щоночі збираються на старому кладовищі, щоб покурити. І одного разу вони бачать вириту могилу. Але хто її викопав? Навіщо? І що хоче приховати? Саме на ці питання ми знаходимо відповіді протягом повісті. Історія справді була мені схожою на Скубі-Ду. Лише герої вже дорослі і побиті життям, та й собаки немає. Але всім фанатам раджу прочитати. А ще тут є гриби. Помітила, що вони стали доволі популярними в таких книжках. До речі, гриби на обкладинці справді світяться. Правда лише в повній темряві. Це перша така книжка в моїй колекції.

чудова моторошна повість!! сподобалося все - опис героїв, стосунки між ними, сюжет, невеликий обсяг і звичайно ж тішить око неймовірне оформлення книги..)

Це просто… 💔 Під час читання ніби переносишся до тієї художньої академії, де семеро близьких друзів, одержимі Шекспіром, живуть театром і один одним. Вони настільки захоплені автором, що в деяких ситуаціях спілкуються рядками з його творів. Але за масками, ролями й високими сценічними текстами приховується щось темне… 🖤 Зрештою стається прикра подія, одного з них знаходять мертвим, а іншого увʼязнюють. Відсидівши термін він розповідає детективу таємницю минулого, ті страшні події, що призвели до катастрофи. Книга читається на одному подиху, попри маленький шрифт і значний обсяг. Вона просякнута тривогою, болем, стражданнями й страхом — часом мені справді було моторошно гортати сторінку, боячись дізнатися, що станеться далі. 😢 Винуватця я здогадалася одразу, але фінал… несподіваний, дещо обірваний і хочеться продовження. Це книга, яка залишає слід. Ідеальна для тих, хто любить темну академію, драму, глибокі психологічні конфлікти та шекспірівські пристрасті.

Коротко про книгу одним реченням: сварка собутильників, що закінчується смертю одного з них, щедро залита пафосом і цитатами з творів Шекспіра. Атмосфера класна, книга нудна. Це був своєрідний експеримент для мене, я раніше не читала дарк академію. Прочитавши анотацію очікувала трилер, але це більше драма/трагедія. Якщо ви в захваті від класики, п'єс, театру і Шекспіру, гадаю вам сподобається. Персонажі. З такими друзями і ворогів не треба. Персонажі викликають гидке відчуття. Єдина, хто більш-менш непогана, то Філіпа. І те, через те, що тримається від всіх осторонь і її характер не розкрит. Ще мені не вистачило розкриття Ричарда, його агресивної поведінки та вчинків. Несподіванки і інтриги не було, бо після фрази (на самому початку) одного з героїв, що він втомився від амплуа і хоче інших ролей, мені було зрозуміло хто вбивця. А після спроби утоплення не було сумнівів хто стане жертвою. Єдина інтрига це остання сторінка, щоб читач сам додумав як бачить фінал.

Я зовсім нічого не очікувала від цієї книги. Я навіть не читала анотації, тому певний час мені здавалося що це буде щось типу детективу 🙈 Початок дався трохи важко, але далі мене дуже затягнуло і я дочитала на одному диханні. Мені дуже подобається атмосфера цієї закритої елітної спільноти студентів. Персонажі яких актори втілюють на сцені немов частково відображаються в характерах самих героїв. Я не зрозуміла вчинку головного героя, як на мене, все закінчилося дуже передбачувано. Відкрита кінцівка дає приводи для роздумів. В цілому мені сподобалось. Ставлю заслужених 10 зірочок)

Ця книга змусила мене сумувати за місцем, у якому я ніколи не була, і за друзями, яких у мене ніколи не було. Семеро головних героїв — настільки унікальні, створюють світ, у якому панує тільки їхня мова, мова Шекспіра, мова поезії, мова слова. Це замкнене коло, куди глядач впускається лише як свідок. "Ніби ми злодії" — це похмурий роман, загадка. Авторка не просто розповідає історію — вона будує цілий театр, де персонажі не просто грають ролі, а живуть ними. Шекспір тут не просто фон — це кров, якою пульсує кожна сторінка. Головний герой — Олівер Маркс, який після багатьох років виходить з в’язниці і нарешті розповідає правду про те, що сталося в його останній рік навчання в консерваторії. Таємниця, дружба, кохання, ревнощі — і трагедія, що розгортається поступово, але невідворотно.. «Що важливіше — те, що Цезар убитий, чи те, що його вбили близькі друзі?.. Ось тут, — сказав Фрідріх, — і полягає трагедія». Мене особливо вразило, наскільки природно персонажі спілкуються шекспірівськими діалогами — для них це так само просто, як дихати. Здається, ніби весь текст просякнутий театральним пилом, закулісною напругою та запахом сцени. Книга про те, як легко зруйнувати дружбу, як важко зберегти роль, яка не твоя. Про те, як страшно змінити сценарій, коли всі до болю звик до того, що всі грають "своє". І знову — відкритий фінал.. Відкритий, але відчувається, ніби авторка встромила кинджал мені прямо між ребрами — і не витягнула.. Це історія про гріх і правду, про те, як мистецтво може бути зброєю. Це книга, яка проникає в голову і залишається там — довго після того, як перегорнута остання сторінка..

Книга розповідає нам про студентів університету мистецтв Деллекр, які вивчають Шекспіра і повністю занурюються у світ театра. Сім друзів які зуміли пережити чистку студентів, нарешті навчаються на останньому курсі. Це їх останній рік, зірковий рік, вони головні зірки університету. Вони всі різні, і за кожним з них закріплено певне амплуа персонажів яких вони грають. Їх ролі відповідають тому які вони є насправді (лиходій, тиран, герой, спокусниця...). Але одного разу все змінюється... Викладачі вирішують змінити розпорядок ролей, і дружня атмосфера в колективі починає давати тріщину яка з кожним днем все більше і більше.... І от одного ранку знаходять труп одного із студентів.... За цей злочин відсидів наш оповідач Олівер, але в детектива який вів цю справу залишились питання і він хоче отримати на них відповіді... Книга написана у жанрі дарк академії. Наші герої цитують Шекспіра в повсякденному житті і для них це звичайною справою, вони зациклені їх цікавить тільки Шекспір... Це навіть схоже на Шекспірівську секту. Спочатку читати було важкувато, так як через цитування Шескпіра треба було напрягати мізки, щоб зрозуміти що вони мали на увазі, поступово до цього звикаєш. Розв'язка для мене не стала відкриттям, все було очікувано але це ніяк не вплинуло на оцінку книгу. Книга дійсно дуже цікава, вона занурює у свою атмосферу і не відпускає до останньої сторінки. Ця книга точно буде в топі найкращого прочитаного за цей рік. Але саме в такий спосіб розбиває серце трагедія, подібна до нашої чи Короля Ліра.- до останньої хвилини змушуючи вірити, що фінал ще може виявитися щасливим. ©М.Л.Ріо Ніби ми злодії Саме цією цитатою, можна коротко описати події які відбуваються в книзі. P.S. невеликий спойлер, фінал книги відкритий, саме тому мінус одна зірочка

Враження від прочитання цієї книги у мене змішані. Почну по порядку. Початок книги дуже скучний і затягнутий, на мою думку. Пересилити перші сторінок 100 було доволі не просто. Багато часу приділено Шекспіру, адже головні герої грають вистави написані ним. І це найскучніша частина книги. Пробачте мене, але просто читати переказ його творів тут не надто цікаві. Адже там буквально не відбувається нічого важливого для сюжету. Найцікавіша частина все ж останні 2 акти. Багато емоцій, подій, почуттів і ось це мені сподобалось. Кінцівка розбила мені серце і лишила неприємний згусток емоцій. Головні герої книги, на мою думку вийшли живими та цікавими. Проте навряд їх можна назвати позитивними. Адже в кожного є свої скелети у шкафу. Мені дуже сподобалося спостерігати за ними та зміною їх стосунків після певних подій. Я прониклась драмою (і не прониклась Річардом). Якщо говорити про того, за ким мені було найцікавіше спостерігати то це Олівер та Джеймс. Їх стосунки на протязі всієї книги це щось дуже цікаве. Чесно, для мене це в більшій мірі не дʼАрк академія, а просто книга про те як одна подія може змінити все. Як дія яка ніби мала бути правильна, руйнує все. Я книзі поставила 7/10, адже направду я очікувала трішки іншого. Наявність Шекспіра для мене було більше мінусом ніж плюсом. І хоч книга говорить, що герої занадто вживаються у ролі персонажів, які вони грають. Я цього не відчула, для мене вони які були від самого початку такі і були до кінця. Окремо скажу за оформлення. Хоч я і читала електронний варіант, мала змогу пощупати книжку у живу. Вона дійсно дуже красива і неймовірна. Дякую видавництву за працю.