М. Л. Ріо

Ця книга змусила мене сумувати за місцем, у якому я ніколи не була, і за друзями, яких у мене ніколи не було. Семеро головних героїв — настільки унікальні, створюють світ, у якому панує тільки їхня мова, мова Шекспіра, мова поезії, мова слова. Це замкнене коло, куди глядач впускається лише як свідок.

"Ніби ми злодії" — це похмурий роман, загадка. Авторка не просто розповідає історію — вона будує цілий театр, де персонажі не просто грають ролі, а живуть ними. Шекспір тут не просто фон — це кров, якою пульсує кожна сторінка.

Головний герой — Олівер Маркс, який після багатьох років виходить з в’язниці і нарешті розповідає правду про те, що сталося в його останній рік навчання в консерваторії. Таємниця, дружба, кохання, ревнощі — і трагедія, що розгортається поступово, але невідворотно..

«Що важливіше — те, що Цезар убитий, чи те, що його вбили близькі друзі?.. Ось тут, — сказав Фрідріх, — і полягає трагедія».

Мене особливо вразило, наскільки природно персонажі спілкуються шекспірівськими діалогами — для них це так само просто, як дихати. Здається, ніби весь текст просякнутий театральним пилом, закулісною напругою та запахом сцени.

Книга про те, як легко зруйнувати дружбу, як важко зберегти роль, яка не твоя. Про те, як страшно змінити сценарій, коли всі до болю звик до того, що всі грають "своє".

І знову — відкритий фінал.. Відкритий, але відчувається, ніби авторка встромила кинджал мені прямо між ребрами — і не витягнула..

Це історія про гріх і правду, про те, як мистецтво може бути зброєю. Це книга, яка проникає в голову і залишається там — довго після того, як перегорнута остання сторінка..

Книга розповідає нам про студентів університету мистецтв Деллекр, які вивчають Шекспіра і повністю занурюються у світ театра.
Сім друзів які зуміли пережити чистку студентів, нарешті навчаються на останньому курсі. Це їх останній рік, зірковий рік, вони головні зірки університету. Вони всі різні, і за кожним з них закріплено певне амплуа персонажів яких вони грають. Їх ролі відповідають тому які вони є насправді (лиходій, тиран, герой, спокусниця...). Але одного разу все змінюється... Викладачі вирішують змінити розпорядок ролей, і дружня атмосфера в колективі починає давати тріщину яка з кожним днем все більше і більше.... І от одного ранку знаходять труп одного із студентів....
За цей злочин відсидів наш оповідач Олівер, але в детектива який вів цю справу залишились питання і він хоче отримати на них відповіді...

Книга написана у жанрі дарк академії. Наші герої цитують Шекспіра в повсякденному житті і для них це звичайною справою, вони зациклені їх цікавить тільки Шекспір... Це навіть схоже на Шекспірівську секту. Спочатку читати було важкувато, так як через цитування Шескпіра треба було напрягати мізки, щоб зрозуміти що вони мали на увазі, поступово до цього звикаєш. Розв'язка для мене не стала відкриттям, все було очікувано але це ніяк не вплинуло на оцінку книгу. Книга дійсно дуже цікава, вона занурює у свою атмосферу і не відпускає до останньої сторінки. Ця книга точно буде в топі найкращого прочитаного за цей рік.

Але саме в такий спосіб розбиває серце трагедія, подібна до нашої чи Короля Ліра.- до останньої хвилини змушуючи вірити, що фінал ще може виявитися щасливим. ©М.Л.Ріо Ніби ми злодії Саме цією цитатою, можна коротко описати події які відбуваються в книзі.

P.S. невеликий спойлер, фінал книги відкритий, саме тому мінус одна зірочка

Враження від прочитання цієї книги у мене змішані. Почну по порядку. Початок книги дуже скучний і затягнутий, на мою думку. Пересилити перші сторінок 100 було доволі не просто. Багато часу приділено Шекспіру, адже головні герої грають вистави написані ним. І це найскучніша частина книги. Пробачте мене, але просто читати переказ його творів тут не надто цікаві. Адже там буквально не відбувається нічого важливого для сюжету.

Найцікавіша частина все ж останні 2 акти. Багато емоцій, подій, почуттів і ось це мені сподобалось. Кінцівка розбила мені серце і лишила неприємний згусток емоцій.

Головні герої книги, на мою думку вийшли живими та цікавими. Проте навряд їх можна назвати позитивними. Адже в кожного є свої скелети у шкафу. Мені дуже сподобалося спостерігати за ними та зміною їх стосунків після певних подій. Я прониклась драмою (і не прониклась Річардом). Якщо говорити про того, за ким мені було найцікавіше спостерігати то це Олівер та Джеймс. Їх стосунки на протязі всієї книги це щось дуже цікаве.

Чесно, для мене це в більшій мірі не дʼАрк академія, а просто книга про те як одна подія може змінити все. Як дія яка ніби мала бути правильна, руйнує все.
Я книзі поставила 7/10, адже направду я очікувала трішки іншого. Наявність Шекспіра для мене було більше мінусом ніж плюсом. І хоч книга говорить, що герої занадто вживаються у ролі персонажів, які вони грають. Я цього не відчула, для мене вони які були від самого початку такі і були до кінця.

Окремо скажу за оформлення. Хоч я і читала електронний варіант, мала змогу пощупати книжку у живу. Вона дійсно дуже красива і неймовірна. Дякую видавництву за працю.

Коли я прочитала анотацію, то подумала: "Чорт, як цікаво. Треба взяти!" І знаєте, мабуть, у моїй голові говорив той самий Чорт. Я у захваті від книги і в той же час ненавиджу її. Фінал історії загнав кинджал у моє серце і кілька разів прокрутив, щоб напевно боліло.

~

"Ніби ми злодії" – це історія згуртованої групи семи схиблених на ліриці Шекспіра акторів, які віддають перевагу компанії одне одного, над іншими. Але з часом щось темне та зловісне сіє серед них ненависть. Дружба, що раніше здавалася прекрасною, стає чимось збоченим, чимось, чого варто остерігатися. В якийсь момент усі зв'язки у цій компанії плутаються, і вже невідомо хто ворог, хто друг, а хто коханець. Неминуче стається вбивство...
Тепер, 10 років потому, детектив, що весь цей час не міг відпустити справу, йде у відставку і хоче нарешті дізнатися правду. І Олівер Маркс єдиний, хто, відбувши покарання за вбивство, готовий нарешті її відкрити.

🎭
Оповідь велася від Олівера, тому до нього я найбільше прикипіла від початку історії. А потім сторінка за сторінкою цінувала лиш більше. Вірний, чесний, дещо наївний, він беріг таємниці друзів, як свої власні. А те, що так само ховали від нього, розбило вдрузки його доброту.

Історія заманила мене, мов ту мишку в мишоловку, вайбом темної академії, шекспірівською естетикою, гомоеротизмом, четверокурсниками, що спілкувалися цитатами із Шекспіра. Якимось чином авторка змусила мене полюбити їх усіх, затягнула у божевільну дружбу, що зруйнувала кожного, і оп'янила хімією двох закоханих, які трималися разом, але їхні тіла завжди були окремо. Було просто неможливо не почуватися загнанню в кут від виру почуттів: суперництва, провини, пристрасті, розпачу, одержимості. Всього було багато і мало водночас.

Хитрі повторити сюжету, кропітка робота над кожним персонажем та атмосферою, і приголомшливі одкровення – все це створює книгу, яка не відпускатиме вас кілька годин читання, а потім кілька днів усвідомлення.

~

Зі мною грали, а сценарію не дали. І я програла. А чи вплутуватися вам у це, вирішуйте самі!

"You can justify anything if you do it poeticall enough." - Act 4, Prologue

Усім любителям напруги, драми, театру та жанру dark academia присвячується. Книга відкривається тим, що головний герой Олівер виходить з в'язниці, але детектив, який вів справу впевнений, що вбивство скоїв не він. То чому Олівер так тримається за своє зізнання і що насправді трапилося 10 років тому?

Семеро друзів-однокурсників відвідують престижний університет, куди важко потрапити і ще легше вилетіти, якщо ти справді не гориш мистецтвом. Кожен з них має певний типаж — героя чи лиходія, впевненої красуні чи сором'язливої "дівчини-у-біді" - і Олівер серед них другорядний персонаж. Ніколи не на першому плані, завжди у чийсь тіні. Але чи погано це? Чи кожен з нас готовий бути головним героєм, чи здатні переманити на себе погляди усіх присутніх? Та і, на мою думку, знайти роботу для актора другорядних ролей набагато легше. Вміти підіграти іншим і висвітлити їхню роль — це теж важливе театральне уміння.

Але вся їх тонка напрацьована рутина ламається, коли друзям видають ролі, не типові для їхнього звичайного поділу. І театр стає реальністю: заздрість, ревнощі, агресія, сльози, напруга у кожній сцені. Доки один з них не помирає. Ми знаємо, хто в кінці кінців розплатиться за цей злочин, але хто ж таки винний?

"Actors are by nature volatile - alchemic creatures composed of incendiary elements, emotion and ego and envy. Heat them up, stir them together, and sometimes you get gold. Sometimes disaster." - Act 1, Scene 11

Книга про людські емоції та почуття, висвітлені під збільшувальним склом театральної сцени. Герої не вміють зупинитися і так вживаються у свої ролі, що на секунду стають реінкарнацією Макбету, Цезаря чи Ромео. Кожна сцена тримає в напрузі, і навіть коли нам розкривається розв'язка, вона не дає чіткого розподілу між реальністю та Шекспіром. Все могло б бути простіше, якби це було реальне життя, але у акторів ніколи не було варіанту зробити "просто". Все заради театру. Заради лірики. І кінцівка так само залишає по собі магічну трикрапку, наче читач може додумати сам кінець історії, який його задовольнить.

Автор добре передає атмосферу театру. В тексті ви знайдете багато посилань до Шекспіра й це захоплює. Мабуть, для мене це була б дуже складна робота. Але цитати підібрані влучно.

Книга розповідає про події, що стались під час навчання 10 років потому. Від лиця одного з семи друзів, що весь цей час сидів за ґратами за вбивство Річарда (одного з друзів). Та щось весь час все ж таки непокоїть детектива Колборна, щось не стикується в цій загадковій історії. Він хоче знати правду. Нарешті Олівер готовий її розповісти.

Правда потрохи відкривається, книжка має несподіване закінчення. І дійсно історія написана добре. Ми дізнаємось більше про життя кожного героя, детальніше про складне навчання в університеті та про складнощі, які виникають у цей період. Кожен грає свою роль і в реальності, а не на сцені, дуже важко позбутися її. Все це призводить до жахливих наслідків, або може таки полегшення для інших?

| Що буде далі, коли ми опинимося на краю урвища?
Спочатку розплата. Потім падіння |
⠀
М. Л. Ріо
«Ніби ми злодії»🕯️
⠀
ця книга вражає своєю химерною атмосферою. манера написання, настрій книги, події та емоції героїв мене підкорили і я з впевненістю можу сказати, що ця історія буде мною перечитана😍
⠀
ви ж знаєте, як то буває? думаєш, що то просто ще одна гарна книга ззовні, але по факту отримуєш роман із домішками детективу та ЛГБТ лінією. скажу, що вона тут не яскраво виражена, бо задум історії будується зовсім на іншому.
⠀
скоріш за все, ця історія матиме другу частину. бо ну хто ж так завершує книгу?😩
⠀
ділюся з вами невеликим уривком з книги, щоб ви могли зрозуміти, як елегантно автор жонглює порівняннями🥰
⠀
«Над головами в нас безжально виблискували зірки, ніби дружки скла, розкидані по небу. Кожен нерв у моєму тілі перетворився на оголений дріт, що тремтів від подиху холодного березневого
повітря».
⠀
ну і скажіть, що це не вау!😃
⠀
вже після прочитання книги я все одно маю запитання до Олівера: чому саме так він вчинив? невже не можна було залишити все, як є, або ж хоча б, спробувати зі всіма друзями поговорити?
⠀
якщо ви шукаєте книгу з атмосферою дарк академії і ви не відійшли ще від Геловіну — можете сміливо брати цю книгу. тут і любов, дружба, мистецтво та інтрига.
⠀
полюбилася мені історія за детально прописані образи головних героїв, їхні почуття та тонку натуру кожного з них🤎
⠀
а ви вже читали книгу, чи тільки плануєте?

P. S. тепер я хочу прочитати деякі книги, що згадуються в цій історії: «Король Лір», «Гамлет» та перечитати «Ромео та Джульєтту»😏

Коротко і ясно:
Мені дуже сподобалося, історія просто неймовірна❤️‍🔥 читалася легко, дуже гарно поєднали сюжет із Шекспірівськими поезіями

Одна з найкращих прочитаних книг за останній рік! Спочатку було незвично читати, адже формат іноді переходить на той, що у п'єсах, але до цього швидко звикаєш. Атмосфера дарк академії дуже влучила мені у настрій, адже я читала книгу якраз похмурою осінню. Шалено сподобалося переплетення шекспірівських сюжетів із реальним життям героїв, це було справді геніально і трагічно. Кінцівка змусила мене лити сльози декілька днів, однак це було варте того. Однозначно буду перечитувати!

Ця книга — справжній виклик для читача. Вона більше зосереджена на розкритті персонажів, ніж на подіях, тому якщо ви шукаєте динамічний сюжет, то можете розчаруватися. Атмосфера повільна, розтягнута, а детективна лінія не надто захоплююча 🥲

Основний акцент тут на героях, їхніх внутрішніх переживаннях, репетиціях вистав та нескінченних цитатах Шекспіра. Якщо ви любите поезію та глибокі роздуми — книга точно вам зайде. Якщо ж ні, то кількість вставок може здатися надмірною 😅

Загалом, це не легке читання, але варте уваги. Вона не така важка, як Таємна історія, проте має схожу атмосферу 🤪

Книга з атмосферою Dark Academia, театру, Шекспіра, кохання, пристрасті, дружби та різних почуттів. Чоловіку книга не сподобалась, тому в якийсь момент я навіть сумнівалась чи варто мені її читати. Я прочитала і зовсім про це не пожалкувала.

Головні герої Олівер, Джеймс, Рен, Річард, Мередіт, Філіппа та Александр. Багато дійових персонажів, але доволі швидко починаєш розуміти хто є хто. Лінія ведеться у двох часових проміжках і мені подобалось переключатись між ними. Детектив Колборн викликає симпатію, хоч він і не дуже позитивний персонаж. Але його діалоги з Олівером мені подобались.

Атмосфера була чудова. Навчання, студентство, театр і драма. Як на мене, забагато випивки на їх вік, але це ж американці. Їх завжди змальовують схильними до пиятики і наркотиків. Тому ці моменти були не дуже приємними. І сумно було за ситуації в родинах головних героїв. Покинуті і без розуміння з боку рідних, звичайно вони семеро зблизилися і стали сім'єю за ці 4 роки.

Олівер, Джеймс та Мередіт. Цей любовний трикутник, якщо його таким можна назвати, був вау. Накал пристрастей, ревнощі та вибір, тут дійсно є на що звернути увагу. А ось детективна складова була слабувата. В якийсь момент ти або розумієш хто винен і тебе все веде до того осяяння або просто забуваєш що хтось винен і просто насолоджуєшся атмосферою.

Що важливіше: те, що Цезаря вбили, чи те, що зробили це його найближчі друзі?
⠀
Те саме питання про смерть Цезаря, поставлене викладачем на початку книги надзвичайно влучно описує весь сюжет книги — Ви з самого початку точно знаєте що саме відбуватиметься, але насправді сюжетна канва — геть не важлива. Головне — це люди та їх маленькі особисті драми, які інколи зачіпали інших, а місцями спліталися в одну велику колективну трагедію. Головне — це вчинки, на які наважуються чи не наважуються люди. Головне — це совість та почуття провини, що може з’їсти людину з середини.
⠀
Протягом усього твору мене не покидало тривожне відчуття — усе просто наскрізь просякнуте духом тотальної руйнації — ніби ти стоїш у залі прекрасного античного театру і спостерігаєш: як сантиметр за сантиметром стінами повзуть маленькі тріщини, поєднуючись та утворюючи нищівне хитросплетіння; як маленький вогник чіпляється за краєчок куліси, розгортається, та перекидається на багряну завісу та арлекін; як повільно, майже не помітно руйнується фундамент будівлі...

Атмосфера історії абсолютно чарівна. Уявіть собі: Ви, ваші найближчі друзі, престижний мистецький університет на старовинній території, гуртожиток у замку, навчання справі, якою ви дихаєте, марите та живете... Звучить як ідеальне життя, еге ж? Але не все так просто — університетська політика — жорстка і невблаганна, омріяну освіту отримають тільки кращі з кращих, цей постійний тиск та надскладні завдання можуть зламати будь-кого та будь-що, навіть, здавалося б, міцну дружбу. Темна, напружена атмосфера ідеально доповнює трагедію, що розвертається перед нашими очима.
⠀
Хтось нарікає, що герої занадто часто розмовляють цитатами Шекспіра, але, як на мене, це тільки зайвий раз наголошує, що вони знаходяться на захмарному рівні залучення у світ Шекспіра та служить чудовою демонстрацією того, наскільки сильно митці можуть втікати від реальності та жити у своєму delusion world. Нічого нового, просто еліта займається незначущою для решти світу фігнею, яка є для них самих цілим світом.
⠀
Це щемка та трагічна історія, яка наприкінці обов’язково розіб’є ваше серце та залишить по собі забагато запитань, але це дійсно того варте ❤️‍🩹