Люсі Кларк

"Одна з дівчат" - книга про жіночу дружбу, відносини між чоловіками та жінками, про прийняття та любов до себе, та про вчинки і слова, які можуть змінити життя людини.
Читаючи цю історію, я ніби була там, на тихому острові, де сонце гріє твою шкіру, а океан манить своєю красою. Перейнялася цією атмосферою та історією кожної з дівчат. Співпереживала, дратувалась, захоплювалась та врешті розуміла їх.

Чи рекомендую я дану книгу? Однозначно так! А чи всім вона сподобається? Навряд.
Та не страшіться поринути в історію цих шести молодих жінок і розчаруватися. Нема нічого ідеального, що підійде усім. Але треба пробувати, що б знайти саме своє.

На правду я б не назвала цю книжку трилером. Це більше про долі героїнь, про несказанне та незбагненне, про чоловіків та сприйняття себе, про дружбу та ненависть, про біль, розчарування та підтримку. Книга неймовірно легко читається і розбиває вас.

Придбала дану книгу за порадою одного котика з книгарні, який запевнив мене в тому, що я не пожалкую, і… це була просто неперевершена книга😍
Сюжет тримав мене до кінця і ще навіть декілька днів я ходила і розмірковувала над фіналом, тому дуууууже всім раджу звертатись за порадою котиків, вони в цьому профі 👌🏻
А також дуже раджу прочитати цю книгу, важко писати без спойлерів, бо сама їх не люблю, але ця історія варта уваги кожного!

Моя оцінка це 9/10, бо я не люблю читати про лгбт, а так як воно згадується, то знизила оцінку😅

Кінець літа, дівич вечір у компанії подруг, Грецькі пляжі, холодне просеко і секрети. Круто, правда ж? 😏

Мені сподобалось.
Написано легко.
Спостерігаючи за відпочинком дівчат було враження, що я разом з ними.

Сюжет без особливої динаміки, але напруга, яка наросла ближче до кінця, змусила понервувати.

Компанія подруг шаблонна: красуня - подруга нареченої, наречена, тиха сестра нареченого... Жодна з них не викликала в мене особливої симпатії.

Історія підкорила мене саме атмосферою, але фінальний вчинок дівчат... Не такі вони й егоїстки)

Перегорнувши останню сторінку, я можу з впевненістю сказати, що це книга про дружбу, дружбу, яка долає страх, відчай,  заздрість і брехню.

Хоч сюжет не прям новий, але я, можливо, хотіла б перечитати знову ближче до літа)

Новий психологічний трилер Люсі Кларк "Одна з дівчат" найкращий приклад теплого словосполучення – бути своїми. Спробую розповісти без рефлексій. На дівич-вечір, який організовують у сонячній Греції, приїжджає наречена і її 5 подруг. З першої сторінки відомо, що когось уб'ють. Цікаво, кого і хто.

Дрібка рефлексій: жіноча дружба можлива, коли немає чоловіків. Осісьо жінки – бабусі, матері, сестри, подруги, а десь отаам (наприклад, на війні) – чоловіки. Ми здатні підтримувати одна одну, любити, піклуватися, як не зможе жоден чоловік. Жіноча енергія – розмови, творчість, душевність, містичність – тільки в жінках, що логічно. Ми можемо приїхати, поприбирати, наготувати їсти, привести до тями, заколисати. Чоловіки не вміють, не можуть, не здатні. У них своя суперсила. Важливо, особливо зараз, коли чоловіків менше, коли їх ставатиме все менше, бути своїми для своїх посестер.

Книжка значуща, хоч і написана в такому жанрі, та спробуйте рушити з нею в спільну подорож вздовж рядків до власних рефлексій. Чому серед шести подруг троє лесбійок? Жінки можуть любити жінок, як і чоловіки чоловіків. Тоді навіщо ми один одному взагалі? Про що мовчать дівчата? Як вибрати в житті головне і позбутися зайвого? А якщо позбутися зайвого, то чи залишиться в житті чоловік?

Я плакала від книги. Несподівано детектив змусив мене відчути цілий спектр емоцій: жалість, захват, злість і теплий цілющий смуток. Те, що мені потрібно, щоб відчувати себе живою.

Сонячна Греція, дівич-вечір, компанія дівчат та веселі гуляння. Але за сонячним антуражем цієї історії приховано безліч таємниць. І це навіть не трилер у чистому вигляді (хоча вбивство тут буде, куди без нього), але глибока драма, в якій переплелися психологічні травми, ревнощі, старі рани і розбиті серця. Післясмак історії - трішки гіркий, як солоні краплі моря у Греції, але все одно приємний.

Тянуча і повільна історія, що поступово тліє, аж доки у самому фіналі полумʼя не спалахне - буквально на якусь одну мить.

Вона охоплює 4 дні і купу спогадів, і протягом майже всієї книги майже нічого значного не відбувається - тож вже у цьому місці історія на любителя.

Нічого не відбувається, але атмосфера, що вже відпочатку трохи натягнута, стає все більш напруженою. І саме це поступове наростання напруги сподобалось мені найбільше.

Одна з дівчат - наречена.

Всього їх шість, і вони всі відправляються на грецький острів на дівич-вечір. І всіх їх щось між собою пов’язує, хоча не всі ці звʼязки на поверхні.

Як я вже сказала, історія розгортатиметься дуже повільно. Сплітатиметься з напівнатяків, туманних спогадів і швидких поглядів.

Від першої сторінки зрозуміло, що у фіналі щось станеться. Приблизно навіть зрозуміло, що саме. І вся книга - це плавна підводка до розкриття того, що ж це буде насправді буде, як, і головне - чому.

Книга для любителів дуже повільних психологічних трилерів у стилі «Великої маленької брехні».

Я відразу здогадалась, хто саме стане жертвою і навіть приблизно - чому, але одного пазлу мені не вистачало до самого фіналу, щоб зрозуміти, як. І через це мала на прикметі ше пару потенційних жертв😅

Ну і побічні лінії мені очевидними не були, а щодо однієї з них я мала трохи іншу теорію.

Мені сподобався темп, сподобалась атмосфера, і хоча пара моментів здалися трохи притягнутими за вуха і штучними, загалом мені дуже зайшло, бо за глибоке психологічне і емоційне занурення я легко можу закрити очі на незначні шерухуватості.

Хотілося б ще сторінок 30-40 фінальної рефлексії і трохи більше розкриття головного антагоніста і заглиблення кількох побічних драм для повного задоволення, але в цілому емоцій мені цілком вистачило.

Читалось дуже стрімко незважаючи на низьку динаміку. Перечитувати точно не буду, але подібних історій із задоволенням прочитаю ще пачку😁

Фінал мені сподобався, але перші 300 сторінок занадто повільні та затягнуті. Ну і трохи бісить що увесь час натякають на те що ось ось станеться щось жахливе, і ти читаєш читаєш, а його все нема і нема. Є відносини, є багато взаємодії між головними героїнями, трохи драми(інколи дещо перебільшеної, на мій погляд). Але я чогось очікувала від історії вбивства та розслідування, а вона взагалі не про це. Максимальна кількість подій буде на останніх 100 сторінках і там нарешті буде й дінаміка і все інше. Тож головна порада - не очікуйте вбивства, не очікуйте розслідування, ця книга переважно про стосунки різних людей та таємниці минулого.
І головний мінус книги - після прочитання дуже хочеться на грецбку віллу, на морько, бо сама атмосфера і маленького туристичного містечка і вілли, і моря передана дуже добре.

У один момент навіть здалося, що це буде перша закинута за останні півтора місяця книга. Забагато порожніх діалогів, надто далеких від мене проблем і повна відсутність конфлікту аж до 207 сторінки (з 432-х!)

🔻🔻🔻
Можливо, це тому, що я читала її після "Служниці" (а "Служниця" прям вагінь яка хороша! (https://t.me/daphniasuggests/2273)) і я очікувала геть іншого. 

🔻🔻🔻
Можливо, це тому, що героїні там безтурботно плескаються собі у Егейському морі, живучи на розкошній віллі на одному з грецьких островів, і це геть не суголосно із моїм сьогоднішнім станом. 

🔻🔻🔻
Можливо, все зразу потрошку, але. Дочитавши до 178 сторінки я вже збиралася її відкласти, але вирішила прогортати до кінця й дізнатися, то шо ж там станеться врешті решт? Когось нарешті вб'ють чи шо? Таки втрапила на момент, що лоскоче нерви, тож дочитала.

🎞️Отже, півкниги ми бачимо просто компанію жіночок, в масі своєї лесбійок (як відкритих, так і незізнавшихся), що проводять девич-вечір на віллі, згадуючи, як весело тусили колись (наречена - бувша танцівниця з групи підтримки рок-зірок різного розміру). І як вони клялися, що ніколи не вийдуть заміж і не народять, а тут - бац! друга зміна - і вже кожна друга з дитиною або планує. 

🎞️Глави цього життя-буття переміжані із щоденником (?) однієї з дівчат (назва, ага), який наче обіцяє щось страшне попереду, але стається воно у самісінькому кінці. Майже половину книги мені було нудно, скучно, і — будемо відверті — заздрісно оцьому всьому морю, сонцю, віллі, білосніжному мармуру, загорілим яхтсменам, свіжим морепродуктам і прочая, прочая, прочая.

🎞️Коли нарешті почали вилазити хоча б якісь конфлікти — десь брехня однієї з подружок, десь давнішні травми та їх відголоски — читати стало нарешті більш-менш захопливо. Да так, що друга половина книги просто тобі - вжух! - і промайнула. І це насправді ще один мінус, адже дисбаланс цікавості катастрофічно зміщений і читання скидається на часткову візуалізацію сізіфової праці: спочатку довго й нудно, а потім бумс! і каменюка вже знову на дні.

❌Мені глобально не вистачило рефлексій героїнь після того, як стали відомі усі брехні й гріхи. Я нащось знаю, що вони думали за 10 років до кульмінації (ну окей, це робить їх образи чіткішими), але абсолютно нічого не знаю про те, як розкрита правда вплинула на них сьогодні.

Мій вердикт: читати можна, але можна й не читати.