Книга відповідає заявленій темі: «уроки людяності». В ній Залужний розкривається саме як людина. Відчувається великий пієтет авторки до генерала. Крім того, є трохи пізнавального про його життя і про деякі віхи війни. З недоліків: занадто бравадно написано; відсутність критичного погляду; дуже багато самої авторки в тексті; місцями проскакує політика. Але якщо ти, як і я, ставишся до Залужного з повагою, то книга має зайти. Та все ж вона трохи поверхнева. Нещодавно читав «Фактор Черчилля» Джонсона, то в порівнянні, не беручи до уваги самі постаті, а лише форму і подачу, Фактор на голову вище. Книга Боріса теж цілковите зізнання в коханні, але він не ігнорує той факт, що Черчилль як і всі люди мав недоліки. Резюмуючи: це перша книга про генерала най буде - яка є, ще буде час для глибших текстів.

Я чесно радію тому, що такі книжки з'явились в Україні і що їх люблять. Вони модні: їх хвалять, критикують, але читають. Це власне була перша книжка про Валерія Залужного та ще й авторства його радниці Людмили Долгоновської. Одразу скажу: ця книжка не має нічого спільного із писаниною Юлії Мендель під назвою «Кожен із нас Президент». Я читала той витвір. І він жахливий. На відміну від «Залізного генерала». Просто я вже бачила у відгуках порівняння. Мені вони видаються недоречними і такими, що їх писали ті, хто або не читав обидвох книжок, або прочитав лише якусь одну. Мені «Залізний генерал» видається такою книжкою, яка мала бути схожою на «Велику Президентку маленької країни» — історію Далі Грібаускайте, Президентки Литви. Обидві книжки написані професійними медійницями, які були в команді видатних людей, про яких пишуть. Обидві історії — дійсно про видатних людей, які багато чого змінили у своїх країнах і чиї дії викликають захоплення. Чимало схожого і у стилі викладення. Але книжки все ж таки різні. Я не розділяю також і думки про те, що «Залізний генерал» — це ода керівникові. Такі відгуки я теж бачила. Ні, то не ода, хоча книжка дійсно написана в дуже позитивному ключі. Але якою має бути книжка з назвою «Залізний генерал. Уроки людяності»? Мабуть позитивною. Книжка написана доволі легко — її можна швидко прочитати. Можна навіть в дорозі. Хоча, як на мене, в дорозі не дуже зручно: захочеться записати щось, законспектувати для себе. Але в цілому ці 200 сторінок читаються доволі легко. Приємне оформлення, якісний папір та друк. Є фото з особистих архівів: нічого особливого — просто фото, яких немає у вільному доступі. Принаймні наразі. З книжки можна дізнатись про ті речі, про які можливо здогадувались, але важко було довести. Поведінка Валерія Залужного під час критичних моментів — особливо добре описаний початок масштабного вторгнення. Є опис бункера, де на початку масштабної війни перебувало військове керівництво. Цей бункер, за даними авторки, ремонтували у 2015 — 2017 роках. Тобто за Президента Порошенка. Непогано описана і біографія самого Валерія Залужного: є спогади його брата, є маловідомі або невідомі факти з біографії генерала. Чимало рис характеру, про які можливо я здогадувалась (людяність, вдячність, любов до родини тощо), але не знала точно, подані в книзі. Спойлер: ці риси ви зможете потім віднайти вже і в книзі самого Валерія Залужного. Людмила Долгоновська — комунікаційниця, тобто не військова. І цю книгу вона писала саме як комунікаційниця. Це відчувається — і мені це дуже сподобалось. Це додало книзі легкості. Хоча можливо саме це спричинило і кілька відвертих «ляпів». Я не буду їх цитувати — їх легко побачити людині, яка живе в Україні. Як комунікаційниця, авторка приділяє багато уваги особистим деталям. Мені це також подобається — це доповнює образ Валерія Залужного як людини, а не «залізного» генерала: тут є і про стосунки Валерія Залужного з побратимами та підлеглими, родиною, про риси його характеру тощо. Як на мене, книжці не вистачило редакторської роботи. По-перше, є ті самі відверті «ляпи» (вони не змінюють картини сприйняття в цілому, але враження псують). По-друге, як на мене, забагато одруківок і помилок, яких явно припустились ненавмисне. Все справляє враження «сирості» книжки: мені здається, їй трошки не вистачило довершеності, цілісності. В ній багато цікавої інформації, яка наче і видається очевидною, але до виходу книги підтверджень не мала. Втім, як на мене, цій інформації не вистачило трошки більш впорядкованого оздоблення. Мені книжка дуже сподобалась попри всі технічні недоліки, бо недоліки в ній дійсно суто технічні — їх можна швидко прибрати. Книжка гідна. Я дуже радію, що у вирі книжок про генералів Другої світової з різних країн, тепер нарешті в моді книжки про українських військових.

? Ця книга — офіційний переможець в категорії «Найкращий нон-фікшн року» на моїй книжковій полиці!! Читаючи її, я наче занурився в життя військового головнокомандувача, прожив моменти від навчання до становлення разом із ним, став його другом, знайомим родини чи то колегою. Це — «тотал метч» із перших рядків. Особливо потішили спогади й коментарі про Валерія Залужного не лише з точки зору авторки, а й від однокласників і близьких. Це надало певної зони комфорту, певною мірою рідності та «safe спейсу» для найпотаємніших розмов. Сподобалися також візуальні матеріали: милі селфі з колегами у важкі часи та архівні фото «із того життя». Книгу «проковтнув» за два дні й здебільшого сприймав як таку от дружню розповідь. Написано легко й зрозуміло, без води, без зайвої титулованості, без пафосу?? Пані Людмила вкотре провела успішну комунікацію, цього разу — цією чудовою історією, небаченої раніше історією юнака із Житомирщини, що мав мрію й власними амбіціями, працею, волею перетворив на справу свого життя. Мастрід!? P.S: Пишу це й сподіваюся, що одного дня мій примірник окраситься автографами авторки та героя «Залізного генерала». Настільки цей часопис виявився для мене цінним??