Історія місцями важка, місцями змушує відчувати безвихідь головних героїв. Безпорадність, ніби нуртує по венах. Спочатку взагалі важко розібрати про кого розповідь у перших розділах. Мені сподобалось, що максимально пропрацьована кожна ниточка розвʼязки історії. Не пропущений жоден фрагмент, навіть здавалося б найдрібніший. Коли вже прочитав розвʼязку цієї історії і спокійно читаєш останній розділ книги, то наприкінці вас чекає неочікуваний сюрприз, який теж дещо змінює тональність закінчення книги) Загалом дуже потужний сюжет.
Анонім
Як часто ви впускаєте незнайомих людей у своє життя?
У своє коло спілкування, свій вільний час, свій дім?
І якщо наважилися на це, чи ставите питання: навіщо, чому мені це треба, що мені з цього корисного чи, можливо, корисливого?
Динамічний трилер, в якому ви натрапите на ці запитання, але не знайдете відповідей, бо ніщо з цього неправда...
Правда лише в одному: дві героїні, Алікс Саммер та Джозі Фейр, народилися в один день, в одній і тій самій лікарні
Але одна з них успішна подкастерка, яка вміє з легкістю витягувати чужі історії, грати на болючому, перетворювати життя інших на контент
Інша - така собі сіра мишка, тиха, наче тінь. Таємнича, тривожна, немов людина, яка щойно втекла з палаючого дому, несучи в собі вогонь. Вона нарешті готова розповісти все
Але що з цього правда?
Що - вигадка, захована за майстерною маніпуляцією, хворобливою потребою бути почутою чи, навпаки, не забутою?
Історія грає з вашими очікуваннями, недомовками, натяками. Вона не страшна у класичному сенсі, але моторошна, бо правдоподібна.
Трилер про межі довіри, токсичне захоплення, жіночу вразливість і небезпеку, яка ховається в буденності
Останні сторінки дійсно шокують і ти вкотре ставиш запитання:
… чи ризикнули б ви розповісти незнайомці свою історію?
І кому повірити: Алікс чи Джозі?
Анонім
Прочитала за 3,5 години.
Бо ця книга реально тримає в напрузі з перших сторінок. Я приблизно передбачала, куди все йде, і не сказала б, що сюжет — якийсь супер-нереальний (як дехто пише). Але втримати таку динаміку — це талант.
Читається дуже легко, місцями аж затягувало — хочеться ще сторінку, і ще, і ще.
А фінал… ого. Він мене не просто здивував — він мене добив. Дуже шкода деяких героїв, не розумієш кому вірити. Бо здавалося б, вже прийняла один фінал… і ось вже сумніви.
І тепер я сиджу і перебираю в голові всі варіанти: “а може, все було зовсім не так?”
Це саме той випадок, коли книга закінчується — а думки після неї ще декілька днів будуть муляти
Анонім
Котолог
