Ця книга не для того, щоб відпочити, розслабитися чи посміятися. Хоча посміятися можна - крізь сльози. Це рефлексії авторки про життя і дорослішання в смт на Луганщині в період 90-х років. Тому це загалом про дитинство кожного міленіала, різниця лише у місці народження (місто, смт, село) і досвід цього дитинства ой який різний 🙄 Хоча тут є сарказм, іронія, чорний гумор, але дуже не просто читати цей текст. Якщо ви шукаєте відверту, оголену історію, часто неприємну і навіть огидну, але при цьому щиру - читайте. Якщо ж ваш емоційний стан зараз бажає кращого, тоді краще не додавати собі цю книгу у список «прочитати» p.s нехай вас не обманить обкладинка, бо це не політична книга )

Ніколи не пишу поганих відгуків, але тут змушена зробити виняток. Книга, після якої відразу хочеться помитись. Закрила її на 280-ій сторінці і дуже пошкодувала, що не зробила цього на 20-ій.

Гротескна, болюча, саркастична історія про дорослішання простої дівчинки на просторах Луганщині. Можливість людям зі сходу разом порефлексувати над власним минулим, а всім іншим – зазирнути за лаштунки реальності життя на Донбасі в 90-ті на 00-ві.

Спочатку я була в захваті від книжки, під кінець, коли побільшало чорного гумору, не дуже. Загалом книжка про дитинство майже кожного міленіала, різниця може лише бути, з огляду на специфіку місця народження (столиця, місто, смт тощо). Авторка народилась в Луганській області. Все інше майже однакове, що батьки, що побут, що одяг. Можна одразу згадати китайські плаття, які діставалися по великому блату. В мене було зелене і блакитне. Читаючи місцями сміялась, бо все так схоже з моїм дитинством. Загалом, книгу раджу.