Якось так склалося, що в Тарантіно я бачила всього декілька фільмів, але «Одного разу в Голлівуді», який був першою моєю переглянутою в нього картиною, став улюбленим. Але одного улюбленого в нього фільму для мене виявилося замало, аби ставити високі оцінки і виправдовувати це тим, що це Тарантіно.
Чи розширило ця книга цей кіновсесвіт? Ні, як на мене. Персонажі, які так майстерно зображені на екрані, тут змальовуються грубо і кострубато, перекреслюючи їх глибину і читацький інтерес до них. Чому ж так? бо Тарантіно не письменник, яким би талановитим сценаристом він був. Іноді мені щиро волілося, аби це було видано у формі сценарію, адже тоді б ця книга нічого не втратила. Це був нескінченний потік імен, фільмів, гуртів, згадок про якесь голлівудське минуле, про яке не цікаво читати. Але було б, безумовно, цікаво дивитись. Це був нелінійний вінегрет із подій, у яких людина, яка не дивилась фільм, заплуталась би. Так, Тарантіно хоче похизуватися, як він грається із вигадкою і реальністю, але чи має це якісь сенс? Ні.
Висновок: Тарантіно геніальний режисер та сценарист, але не письменник.