Кім Еран

Кім Еран авторка родом з Кореї, її батьки хотіли, щоб дівчина стала викладачкою, але вона обрала драматургію і, на мою думку, не промахнулась, адже її твори це майстерно дібрані слова та тиша, недомовки та дрібниці, вони затягують неначе вир і не відпускають, навіть після прочитання, бо думками повертають до того, про що йшлося і про те, що лиш натяком проскочило в тексті.

Її збірка оповідань має дуже теплу, назву, але твори в ній глибокі, разючі, від деяких мороз поза шкірою, а деякі задушливі й ось це в них від літа, але саме через них авторка показала деякі глибинні аспекти людського буття та характеру, показала яким різним може бути сприйняття ситуації залежно від деталей та погляду.

В цих оповіданнях є біль, втрата, розчарування, таємниці... Ця книга може достукатися і відгукнутись кожному, головне дивитись і відчувати.

Особливою рисою є недосказаність, але це не відкритий (читайте злитий) фінал, ні, тут недосказаність відкрита і дуже зрозуміла, вона говорить більше, ніж сказали б слова.

Я не можу стверджувати, що ця книга для всіх і кожного, але вона варта спроби її прочитати, посмакувати її філософію, відчути великі та маленькі драми людської душі.

Книга про біль, втрати, смуток, трагедії, розчарування. Ця книга буквально переповнена осінньою хандрою та меланхолією.

В середині 7 історій. Є історія про велике горе, про біль вибору, про забуття, про розчарування в людях, про буденні негаразди, про почуття дорослих та малих, людей та тварин.
Поки читала я все думала, що це ніби збірка жахливо-сумних історій. Коли її читаєш то тільки засмучуєшся. Хоча мабуть в цьому й суть.

В анотації вказано, що речення авторки крім смутку ще й передають надію та віру в людей. Цього я не помітила. На жаль...
Її історії просякнуті журбою, такою ніби до неї можна фізично доторкнутись.

Одна розповідь мені дуже відгукнулась - про музей забутих мов❤️‍🩹 На фоні того, що зараз переживає українська мова, мені хотілось ще більше плакати, хоч та історія була мабуть найбільш емоційно суха.