Керолайн О’Доног’ю

Для мене це якась невдала пародія на Саллі Руні. Головна героїня, яка зображена у період свого становлення, не викликає жодних позитивних емоцій чи симпатії. Може тому що мені ніяк не відгукуються пияцтво, безпринципність та сексуальні експерименти 20-річної дівчини, але кинула читати десь на третині.

Склалось враження, що ця книжка про "зламаних" людей. Проблеми стосунків і їх традиційності, соціальне становище ірландців, особливо жінок.
Мені взагалі не імпонував тут жоден герой. Хоча бекґгаунд доволі цікавий. Криза 2010 років в Ірландії чимось нагадує період 90х. Здавалось, що Рейчел постійно на "дні", і що шляху назад немає. Якось депресивно, а в плані стосунків — якось недолуго і по-дитячому все виходило. Словом, не моя історія. Враження якісь такі неповні, як, в принципі, й анотація)))

Не скажу що мені не сподобалось, авторка навіть дуже гарно описала проблеми студентського віку, коли батьки втрачають свої роботи, через кризу і змушені відправити дітей в трохи інше життя ніж ті до того звикли, аборти і проблема ірландських жінок, котрі були змушені збирати гроші і прямувати в іншу країну зробити його.

Гг Рейчел класна, дещо легковажна, та ми всі такі були коли вперше закохувались, дивились на все через збільшуване скло рожевих окулярів. Так само й поступав її друг думав що його кохання буде вічним, а життя не справедливим.
Фінал дещо розчарував, чогось мені все ж забракло.💁🏻‍♀️