Нові відгуки

Оцінка: 9.5/10 Тисячі років Світ протистоїть небезпечним істотам - бризам, летючим поріддям Мороку. Потрібно нищити ворогів, коритися мудрим, вірити лише перші. По крайній мірі так кажуть... Головні герої в нас старша лікарка та співробітник КСН, який розслідує справу одного вченого. Здавалося, їхні світи ніколи не мали пересіктися, та одного разу справа звела їх разом і вже не відпустила, їх світ перевернувся з них на голову. Погляди, віра змінюється, розкривається все більше деталей, а те, в що вони вірили... Чи можна вірити цьому далі? На чиєму боці правда? Розслідування триває... Санда, головна героїня потрапила мені в саме серце, я розуміла кожну її дію, хоча не завжди б робила так, як вона. Та мені дуже сподобалося як авторка приписала її. Карун же мені здався трішки не до кінця розкритим, мені хотілося більше дізнатися про його батька, стосунки їх, та можливо це чекає нас попереду, але це не одиночна книга, а цикл. Починаючи читати я хвилювалася, що для мене текст буде складним, адже я більше по роментезі, чи просто романтичним книгам. Та насправді книга далася мені дуже легко і дуже дуже сподобалася! Так, тут є любовна лінія, але вона не основне, що є в даному романі (хоча, мені б хотілося більше цієї пари, аніж вийшло в книзі). Сюжет, ось що справді тут затягує і не відпускає до кінця. А в кінці... Я була шокована, частково зла, в мене не було слів, і... Господи, як же мені потрібне продовження! Книга однозначно варта вашого часу, вона ідеально підійде для любителів цікавого світу, гарно продуманого, але легкого при прочитанні фентезі. Це книга, читаючи яку емоції виринуть на поверхню і не відпустять, поки ти не прочитаєш "ще один розділ". Цитати, які я виділила: "Вибір вже зроблений, його потрібно лише усвідомити" "Іноді влада - це мовчати" "Для кожної людини є речі, про які вона й гадки не має. Але їх можна опанувати, спостерігаючи за іншими людьми. Знаєте, іноді будь-хто, хто... Не помічає, може... Стати другом" "Коли людина сумнівається, вбивати тебе чи ні, це краще, ніж миттєва розправа" "Перемагає той, хто другим складає зброю" "- Чому ми воюємо, майстра? - Гадаю через дурість" "Навіть освічені люди йдуть за фанатиками, бо ті дуже переконливо промовляють" "Є правила і правильно. Але ми часто й гадки не маємо, що є чим. Або, точніше, маємо, проте ціну правильного рішення заплатити до снаги не всім"

Уявіть собі світ, у якому перемогу здобув Воландеморт, незгодних винищили, чи запхали у глибоке підпілля, а магли стали рабами, або ще краще – світ, де панує дистильований тоталітаризм у гармонії з інквізицією. Саме таку світобудову вимальовує авторка у першій книзі циклу про таємничих створінь – бризів. Як і притаманно поневолювачам є панівна раса аллонга, тобто білошкірі, світловолосі люди, які фактично є «господарями» (проведіть історично відому паралель самі знаєте з ким), пригноблені – хупара, темношкірі, добродушні та творчі люди, що фактично перебувають у власності аллонга (знову хочу провести паралель, але уже з Доббі; правда тут навіть пара шкарпеток від господаря не порятує), а також невловимі «морочники» - руді бризи, яких демонізують та винищують, бо так склалося історично. Ось у такому «ідеальному» суспільстві доводиться жити та працювати лікарці Санді, постійно ковтаючи образи за свою інакшість, бо бачте не вийшла кольором волосся – воно у неї, як скаже потім один із антагоністів «медове», не здатна піднести у куб у голові двозначне число і повинна постійно доводити свою лояльність «третьому відділу», аби не втрапити у страшний підвал на Ріногійя, 8. Самі зрозумієте, які паралелі тут просяться. Так і жила б собі Санда у постійному страху і покорі, якби до її лікарні не потрапив видатний конструктор богами забороненої літаючої машини – з цього моменту майже руду дівчину закрутить у шалі шпигунських ігор, роботи зі спецоперу та пізнання власних прихованих можливостей, що здивують навіть найрідніших. Більш того, доведеться їй стояти на краю леза між зрадою і вербуванням до найстрашніших державних структур, ухилятися від підозр у співпраці з демонами-бризами, і все це не без допомоги агента Каруна – моторошної легенди третього відділу, який чомусь має приховані мотиви не пустити дівчину «у розхід». Попереджаю, що кожен знайде на сторінках історії купу паралелей і свій тригер: третій відділ – як нквд, гірський світ бризів та їх розвідка – ніби воїни УПА, Санда у Гірській країні – ніби переселенка, що тікає у зловісні націоналістичні краї, стерта і переписана історія – як наша історія, що роками була схована в архівах московитів. І останнє, та не менш важливе – любовна лінія роману. Нехай повільна і легка, та на піку свого розвитку вона змусить вас зненавидіти фінал. Вердикт: якби Багряний писав фантастику – могло б бути дуже схоже. А тому – швиденько брати книгу до рук і насолоджуватись/біситись. Тут як у кого вийде. Єдине, що не припало мені до смаку – імена та назви, всі вони немов на індуїстський чи африканський лад – складні до вимови та сприйняття, проте це буде майже непомітним, бо цей ураган точно затягне вас у самісіньке його «око».

Я довго хотіла прочитати цю книгу! Мене зацікавила ідея корчми між світами і наявність різноманітних історій. Починала читати з великими очікуваннями та на початку виникло невелике відчуття розчарування (деякі історії були "не мої"). Але чим далі просувалося читання, тим більше затягувало, ставало цікавіше! Тут переплелися магічний реалізм, фентезі, фантастика, припорошене дрібкою гумору, іронії та сарказму - кожен знайде для себе щось цікаве і захоплююче. І тепер я хочу продовження - нових історій, а також зустрічі зі "старими" героями. А ще я б залюбки сходила на каву з кардамоном!

Задум класний. Але не всі оповідання зайшли (особливо ті шо були із відсилкою до теперішньої ситуації в країні). Хотілося відволіктися. Не вийшло. Але є і класні цікаві оповідання.

Корчма на перехресті світів. Видавництво Ранок, 2024 р. Це збірка оповідань різних авторів, які поєднанні в одну історію — роман. Дійсно цікаво переплітаються між собою абсолютно різні історії і відчувається осінній вайб. Бариста, кава та містичний антураж корчми на початку книги дуже інтригують, але потім з'являється відчуття, що не книгу читаєш, а дивишся реаліті-шоу. Сюжет швидкий, простий і не напружений. Жанри оповідань різні. Початок містичний, більшість фентезі і трошки легкої фантастики. Не всі оповідання мені сподобались, але деякі викликають захоплення.

Почну з похвали назві та оформленню — дуже вдалі і зразу настроюють на певний лад та сприйняття прочитаного. Окрема подяка людині, яка зуміла поєднати, на перший погляд, не поєднувальні історії в один цілісний сюжет і ще й так вдало. Бо поєднати Івана Сірка, драконів, відьом та космос в одній книжці, при тому, щоб це було логічно, казково, магічно, технічно, містично, інтригуюче — це треба мати неабиякий талант. І головне, щоб у це все повірили читачі. Я повірила, що таке можливо. І навіть хотіла б сама потрапити в таку корчму хоча б на пару годин. Але потрапляє в неї звичайний (а може і не звичайний) хлопець Юджин, якому і випала нагода попрацювати у корчмі та почути всі ці неймовірні історії про пригоди відвідувачів. Не всі історії мене захопили чи сподобалися однаково, були ті, які зачепили більше, і ті, які не зовсім мої. Але, якщо б це була звичайна збірка, я б напевне їх пропустила, а в цій, коли всі поєднані в один цілісний сюжет — то змушена була прочитати всі і не жалкую. Фінал в історії дає достатньо простору для продовження такого формату розповідей і якщо вийде така книжка, я її теж прочитаю обов'язково. Бо коли під однією обкладинкою різні жанри, при тому такі різноманітні і неочікувано поєднані в одне ціле та такі різноманітні пригоди — це зацікавлює, а створені авторами світи, що межують з нашим сьогоденням у вимірах історії та фантазій їх авторів, не відпускають.

Пісня бризів — книга, від якої не хочеться відриватися. Неможливо однозначно визначити належність книги одному жанру: тут у нас, як зазначив Олексій, і виробничий роман, і пригоди, і світ-антиутопія, і навіть — як на мене — дорослішання. Хоч головній героїні 30 років, проте вона потрапляє в такі обставини, коли світ довкола неї і вона сама змінюються з карколомною швидкістю, і треба встигнути за цими змінами. Ми бачимо тоталітарний світ, жорстко закутий кайданками правил, які мають вберегти душі людей, залишити їх “чистими”, і навіть запобігти страшній смерті від доторку Мороку. Все підкоряється вченню Книги. У Книзі сказано, що всі діти творця рівні, але, як доводить життя, деякі рівніші за інших. Головна героїня, Санда, пізнає це змалечку, бо має колір волосся, що на дещицю відрізняється від “чистого”. Інша “вада” ще у шкільному віці перевела її у ряди “неповноцінних”, відкинула на один з найнижчих щаблів негласної ієрархії. І маючи таке комбо вона мусить міцно вчепитись зубами, аби мати роботу та житло — дещицю незалежності від Родини у Світі Книги. Ми не бачимо цього шляху, але ми відчуваємо його у спогадах та поведінці дорослої Санди, її думках та реакціях на повсякденність. У цьому світі сяк-так можна жити і працювати, навіть “неповноцінним”, навіть хупара, проте все летить шкерберть і неймовірно швидко, коли до лікарні, у відділення Санди потрапляє особливий пацієнт. І згодом вступає в дію Комітет Спасіння Нації. І приходить страх. Цей страх, ця постійна напруга настільки реальні, що їх можна просто помацати. Ти не просто віриш, ти завмираєш разом із Сандою, не можеш дихати, настільки напружений, що можеш у будь-яку мить просто вибухнути, якщо вчасно не “стравити тиск”. І на тлі цього страху, невпевненості — кохання. Кохання, якому ти віриш. І гірка дрібка щастя від того кохання наприкінці оповіді, коли герої розуміють: це все, що вони можуть вирвати у Світу. Хотіла написати ще багато чого, і навіть написала, але потім стерла пів сторінки тексту (навіть шкода було). Чому? От, наприклад, я не боюся спойлерів навіть прямим текстом, а дехто не любить їх хоч прикритими, хоч завуальованими. Тому, аби нікому не псувати враження, ніц не скажу. Крім одного ;) Після прочитання стає зрозумілішою (але не до кінця) обкладинка. І це бомбезно. До речі. В кінці книги є словничок. Я прочитала його першим. Це допомогло краще зрозуміти, що до чого, глибше розкрити світ.

Що — у сучасній уяві — роблять бармени, крім як підносять напої з наїдками? Правильно, вислуховують оповідки відвідувачів. А якщо цей бар (чи корчма, чи тратторія) розташований в "тонкому" місці, і двері туди відкриваються з різних світів і в різні світи: споріднені і дуже далекі? Які історії принесуть відвідувачі? Книга позиціонується, як міжавторський роман, який складається з оповідань, проте, як на мене, це швидше збірка оповідань з одним наскрізним героєм — тим самим барменом, який взаємодіє з усіма іншими персонажами. Чим цінна міжавторська збірка оповідань? Кожен читач може знайти "свого" автора чи авторів, і потім уже впевнено купляти і читати їх самостійні твори. Читайте "Корчму на перехресті світів", отримуйте задоволення від читання та відкривайте для себе нові імена українських письменників.