Катерина Пекур

Роман у жанрі фантастики та антиутопії. Книга переносить у світ тоталітарного суспільства, де люди живуть у страху перед загадковими істотами — бризами. Через історію лікарки Санди авторка майстерно поєднує пригоди, розслідування та моральні вибори, показуючи, що справжні загрози можуть ховатися не лише зовні, а й у серцях людей. Це історія про відвагу, таємниці і пошук власного шляху у суворому світі.

Анонім

“Діти вогненного часу” Катерина Пекур, Мія Марченко Видавництво Readberry, 2024 ⠀ Якби взяти магічний казанок і додати туди оповідок про Київ, українських міфічних істот, трішки Аліси в Задзеркаллі та присмачити все Хроніками Нарнії - вийшла б нічогенька детективна історія! ⠀ “Нарешті він почував, що віднайшов своє плем’я. Щуровідьма таки мала рацію. Ніщо так не дає сили, як пам’ять. Коли знаєш, хто ти на своїй землі й куди сягає твоє коріння.” ⠀ У Київ прийшла війна. Вона сколихнула не лише світ людський, а й химерний - світ Завокзалля. ⠀ Тут живуть колійники, повітрулі та потяги, що розмовляють. Панує богиня-королева шляхів Києва Маарґ - володарка древньої магії дзеркал. ⠀ На центральному вокзалі моторошний незнайомець викрадає дівчинку Катю, яка намагається евакуюватися з бабусею за кордон, бо її батьки зникли. ⠀ Але вона опиняється в тунелях Завокзалля, де її викрадач називає “людинякою” й проводить дивні ритуали. ⠀ Нажахана Катя тікає й натрапляє на примарного хлопчика Августина - точну копію свого викрадача. ⠀ Так починається їхня дружба та детективна подорож: хоробра дівчинка і нежить-колійник. ⠀ Вони шукають правду, викрадають фоліант, потрапляють у лігво щуровідьми Теплої та стикаються зі зловісним гендлярем, який змінює личини й сіє оману в химерних землях. ⠀ “Якщо запустити сюди Лихо, то не буде нічого - тільки голод і порожнеча. Колись уже траплялося… у радянські часи, коли люди забували нас. Тоді простуєш Шляхами, а потім - раз! - і потрапляєш у повне ніщо.” ⠀ Тим часом київські захисники борються з лихом московським. Архангел Михаїл зі Змієм стоять на сторожі столиці. Живі й неживі єднаються, щоб боронити Київ. ⠀ Але вокзал і королева Маарґ досі тримають нейтралітет… та чи надовго? ⠀ Коли війна торкається навіть Завокзалля, стає очевидно: магія й пам’ять - це теж зброя! ⠀ Це підліткова книжка про дорослі сенси. Про віру і дружбу, які тримають на своїх плечах увесь людський та химерний світ.

Анонім

Книга “Корчма на перехресті світів” виявилася для мене справжньою подорожжю крізь уяву, спогади й невидимі шляхи, які поєднують людей. Вона водночас нагадує народну казку, сучасну притчу й камерний роман, де кожна сторінка дихає особливою атмосферою. Авторові вдалося створити простір, у якому перехрестя стає символом вибору, а корчма — місцем зустрічі з самим собою. Найбільше мене вразило, як у книзі переплітаються реальність і фантазія. Тут межа між світом буденним і світом чарівним зникає: корчма відкриває двері кожному мандрівнику, незалежно від того, чи він шукає прихистку від негоди, чи відповіді на питання, які давно ятрили душу. Кожен відвідувач приносить у цей простір свою історію, і всі вони складаються у велику мозаїку людських доль. Особливою цінністю книги є її мова — вона образна, насичена, але водночас проста й тепла. Ти відчуваєш, ніби сидиш за столом у тій самій корчмі, чуєш потріскування вогню, запах гарячого хліба й тихий гомін чужих історій. У ній є і народна мудрість, і легка іронія, і глибина, що змушує замислитися над власним шляхом. Для мене ця книга стала нагадуванням, що ми всі — мандрівники, які час від часу зупиняються в "корчмах" свого життя, аби перепочити, переосмислити й знайти нові сили рушити далі. Вона дарує затишок і надію, показує, що навіть на перехрестях, де здається, що ти заблукав, завжди можна знайти світло й співрозмовника, який зрозуміє. “Корчма на перехресті світів” — це не лише книжка, а й досвід, який лишається в серці. Вона для тих, хто цінує атмосферні оповіді, любить символіку та шукає відповідей у простих, але глибоких історіях.

Анонім