Катерина Калитко

Збірка містить різножанрову поезію, доповнену ілюстраціями Юрія Іздрика. Для мене це складна, глибока поезія, яка вимагає роздумів і аналізу. Авторка майстерно підбирає слова, формуючи рядки, сповнені змісту та емоцій. Калитко використовує метафори, щоб передати історії переселенців і відчуття втрати минулого життя. Різноманітні образи окреслюють важливі проблеми сучасності. Напруженість та емоційна насиченість цих текстів утримують увагу читача від першого до останнього рядка. Це вірші про мову, страхи, війну, самотність і людські взаємини.

Анонім

"А вміла б мовчати" - тепер мій персональний гімн. Я теж не вмію)) Дуже важлива збірка для мене. Хоча ніколи не робіть так, як я, не читайте збірки поезій залпом. Тоді вірші зливаються у калейдоскоп, де один фрагмент важко відділити від іншого. Але що робити, від цієї було неможливо відірватися! Вторгнення в Україну, війна в Боснії, наші будинки та міста, сокровенні переживання та історії, про які жінки й чоловіки мовчать. Багато щему й ніжності, що пронизують все це. Для мене вірші Катерини - не зовсім поезія в чистому вигляді. Вони для мене дуже подібні до її збірки "Земля загублених" - формально це проза, але з поетичним серцем. У її віршах навпаки. І те, й інше - цілі емоційні життя, у які поринаєш з головою й виринаєш емоційно оновленою. І, будь ласка, нам потрібно більше поеток, достатньо сміливих матюкатися у віршах! (не сарказм). Жінки - це ж не тільки про фей у прозорих туніках, ну. "Жіноча половина" у збірці вам про це розкаже.

Анонім

Неймовірно красиво оформлена збірка, яку, на жаль, абсолютно не вдалося сприйняти цілісною. ⬇️ П'ять творів. П'ять дуже різних творів від п'яти дуже різних митців та мисткинь. Єдине, що їх мало б об'єднувати (але щось пішло не так) — Луцьк. Прекрасний, затишний, войовничий, історичний, домашній, ностальгічний, сучасний, неповторний, знаний та незвіданий. 🚘 Так, відвідати місто знову захотілося, тут питань нема. Але... 💔 Есе Забужко, як завжди, дає відразу стільки, що перетравлювати цього слона треба по шматочку й поступово. Дуже інтимно і водночас світобудівничо. Оксана Стефанівна показує вам той Луцьк, який не покаже ніхто й ніколи. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ 💔 Оповідка Лаюка максимально драйвова. Перші підліткові поцілунки, перші "серйозні" рішення кинути усе й дременути покоряти Київ (без грошей та з однією парою мешт), якась дуже світла та тепла історія дідового кохання. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ 💔 Калитко обійшлася недбалим копіпастом окремих статей вікіпедії і спробою пов'язати Луцьк та Харків воєдино, але вийшло то недолуго та штучно. ⭐️⭐️ 💔 Дереш вивернувся сподом назовні, розвісив пен'юари, використані презервативи та пахкі амбіції, притрусив то фотонами, невизначеністю Гейзенберга і заполірував зверху цей шмурдяк Світлим Шляхом до Бога. Такоє. ⭐️⭐️⭐️ 💔 А Кідруку взагалі було з гори плювати на концепт збірки, на те, що у тексті мав бути Луцьк, роздуми, особисте і він просто впердолів там шматочок "Колонії" 🤡 ⭐️ От і думай тепер, як її оцінити в цілому? Окрема подяка ілюстраторці Валерії Печеник. Колажі просто неймовірні.

Анонім