Нові відгуки

«Додому» — це багатошарова сімейна сага, що розгортається у двох часових вимірах: у далекому минулому та в теперішньому. Кейт Мортон майстерно поєднує особисте з історичним, розкриваючи таємниці, які десятиліттями зберігали мовчання. У центрі сюжету — давній злочин, що трапився в одному затишному австралійському будинку. Злочин, який змінив життя кількох поколінь. Головна героїня намагається дізнатися правду, повернувшись у місце свого дитинства, і саме розслідування у сучасній часовій лінії слугує поштовхом до поступового розкриття родинної драми. Мене більше захопила лінія минулого. Саме там, у ретельно виписаних деталях, атмосфері старого дому та болісних емоційних переживаннях персонажів, відчувається справжня сила оповіді. Минуле в цій історії живе й дихає, викликає співпереживання та інтерес до кожного натяку, кожної згадки. Сучасна частина — дещо сповільнена, і хоча вона потрібна для цілісного сприйняття роману, емоційного залучення в ній менше. Загалом сюжет розгортається досить повільно, вимагає терпіння, зате винагороджує тих, хто вміє читати між рядків. Це книга для тих, хто любить неспішні розповіді з драматичним підтекстом, родинними таємницями й глибокими почуттями. «Додому» — це не просто історія про повернення до місця, де все почалося. Це подорож у глибини людських взаємин і болю, що передається крізь покоління.

Мені цей трилер сподобався. Дуже красива мова, прекрасні описи природи 😍 Деякі рослини та квіти я гуглила, поки читала - тож, можна легко уявити атмосферу, у якій були герої цієї історії. Мені також сподобалося, що кінцівка неочікувана. Поки читала, мені чогось здавалося, що там одна героїня під кінець якось з'явиться. І вона з'явилася, але прямо дуже неочікувано 🔥 Тож, я цю історію рекомендую до прочитання, але оповідь дуже повільна, багато описів - тож, якщо ви не любите повільні історії, ця книга не для вас

Це книга, яку я читаю вдруге. І цього разу вона відкрилася ще глибше: емоційніше, гіркіше, значущіше... Спершу здається, ніби сюжет не поспішає — повільний, як літній день у спекотній Австралії. Але після 150 сторінок історія починає набирати обертів так, що відкладати вже просто неможливо. Знаєте, як буває, ніби планувала трохи почитати перед сном, а вже світанок 😅 🔍 Події відбуваються в двох часових лініях і стрибають від 1959-го (коли щось трагічне сталося в родинному маєтку Дарлінг-Гаус) до сучасності (де журналістка Джесс намагається зрозуміти, що ж насправді сталося тієї Різдвяної ночі). Так клубок спогадів, мовчань, родинних зв’язків і травм, про які ніхто не хоче говорити, починає розмотуватись. 🏡 Тут не просто історія з минулого постукала у двері, ні, тут атмосфера, де все має значення. Кожна дрібничка. Австралія у Мортон — не тло, а жива дійсність. Історія наче проростає в цьому середовищі. Дуже живо відчуваються пахощі розарію чи гарячий вітер, прохолода у затінку біля маєтку та крики какаду. Так живо це все уявляла, ніби дивилась фільм. Герої… не ідеальні. Не завжди зрозумілі. Але справжні. Найбільше мене зачепила бабуся Нора, така сильна зовні й така розтрощена всередині 💔 Це роман, до якого треба підходити без поспіху, з терпінням. Він віддячує. Для мене ця книга сповнена інтриги та драматизму, навіть свого роду трагізму. Вона про пам’ять, яка іноді рятує, а іноді тягне донизу. Про родину, яку не завжди легко прийняти, але яку не перестаєш любити. Рекомендую, якщо шукаєте історію, яка залишиться у ваших думках надовго, принаймні зі мною це й сталося 🤍

Так, розумію, що для трилера книга трохи товстенька. Так, дійсно, події розвиваються дещо повільніше, ніж очікуєш від гостросюжетної прози. Так, усі мінусові відгуки — правда. Але, все ж таки, треба дати цьому роману шанс — і атмосфера поглине настільки, що ці 600 сторінок будуть проковтнуті за один раз.

Історія захопила мене після повільного початку. Історія Джесс, яка розслідує давню трагедію сім’ї Тернерів, пов’язану з її родиною, виявилась напрочуд глибокою. Чергування часових ліній 1959 та 2018 років, насичені персонажі й вигадана книга всередині книги створюють багатошарову оповідь. Хоч описів природи було забагато, сюжет з кожною сторінкою захоплював дедалі більше. Фінал вразив.

Розсип трупів, пучок загадок, родинні таємниці та незаплановані вагітності — надійний рецепт книг Кейт Мортон (за те і люблю). 💎 "Додому" не стала чимось видатним (але й поганим теж не стала), та зрештою я б полюбила її більше, якби там було сторінок на 200 менше 😅 ❤️ З іншого боку, це були прекрасні кілька днів, коли навколо новини неслися так, що за 20 хвилин можна було отримати три інфаркти та один інсульт, занурення у флору та фауну Австралії працювали як терапія уповільнення та самозаспокоєння. Дивись, он там люди десятиліттями щось там вошкаються, згадуючи одну-єдину пригоду на 50 років, значить, і в нас можливо таке колись буде. 🐾 Жіночка в Англії, яку виростила бабуся в Австралії, отримує повідомлення, що ця сама бабуся навернулася з горища, куди нащось полізла у свої поважні 89 рочків. Жіночка миттю їде до бабусі, адже тут в ній партнер пішов, оренда дорога, на роботі скорочення та урізання зарплат — буквально все підказує, що треба змінити середовище. 🐾 В Австралії жіночка раптом дізнається, що Та Сама Подія, Що Сталася 60 Років Тому і Сколихнула Весь Штат, має до її родини безпосередній стосунок. Поки бабуся лежить в лікарні, жіночка починає в'ялу імітацію розслідування, що ж трапилося сьогодні з бабкою (на кой ляд їй був потрібен той тріп на горище?) та тоді, про що всі досі Пам'ятають. 🐳 А потім вже й будуть ті самі трупи, загадки, родинні таємниці та незаплановані вагітності, з яких я почала оповідь. 💎 Це було, повторюся, повільно та вдумливо. А ще тут POV кількох персонажів, дві часові лінії (сьогодні та 60 років тому), щоденники та вирвані з них сторінки, касети та спогади, і дуже, дуже багато рослин. 💎 Тут можна довго сперечатися з мотивації персонажок, з їхніх рішень та "а от я б на її місці!", знаходити нестиковки та провисання, рояліки в кущах та розаріях, і саме тому ця книга — прекрасна для клубних обговорень. ⭐️ Підійте тим, хто хоче спокійного читання без карколомних пригод, хто цінить класичні детективи в стилі отця Брауна, сімейні страждательні саги та природу Австралії 👀

Головна перевага цієї книги — дякувати РМ — комфортний великий шрифт😁 Головні недоліки - 600+ сторінок та погана структура твору. Один абзац може бути про один час, наступний вже про другий, далі про третій, і вони не послідовні за хронологією, немає вказівок на те, що це різні часи, іноді доводиться перечитувати, щоб це зрозуміти🤷🏻 Я повелася на "гостросюжетну сімейну сагу" та "детективний трилер" - і нічого з цього не отримала, бо ще до середини книги розгадала всі таємниці, хто вбивця, і навіть спосіб вбивства. Про "сімейну сагу" я взагалі мовчу, воно тут дуже поверхнево для цього жанру, а я фанат, і для мене це був головний критерій за яким я обрала цю книгу. Мені не вистачило повноцінної любовної лінії. Десь там трошки у самому кінці авторка нам кидає романсу, але теж поверхнево. Дуже багато описів природи — а я, треба сказати, люблю описи природи — але вони більшістю в недоречних місцях оповіді, і це дратує😡 Наприклад, починає накручуватись динаміка розслідування, а тут опис природи обриває всі відчуття інтриги, ніби секс перервали перед самим оргазмом😡😁 Якби книгу скоротити рівно наполовину, прибрати всю воду, вона б тільки виграла. Все ж таки, у "Додому" знайдеться своя авдиторія, знаю багатьох, хто любить саме нудні нединамічні книжки😁 Але я вважаю, що витрачати час на прочитання 600+ сторінок цієї історії не варто, є багато цікавіших творів💁🏻 Не можу не згадати свою улюблену Сару Джіо, яка є саме майстринею романів-містерій з двома часовими лініями та розслідуванням сімейних таємниць. Її "Ожинова зима" або ті ж "Фіалки в березні" (які є в кожній Аврорі) на голову вище за "Додому"

Книжка цікава, цікавий фінал, але ж як багато лишнього, багато зайвого тексту.