Ізабель Вілкерсон

Книжка на важливу тему. Складну і страшну, навіть в сучасному світі.
Мова йде про кастову систему, яка зародилась на американському Півдні, індійські касти. Поділ людей на касти, раси і класи. Авторка пояснює дуже просто і доступно.
Подекуди дуже страшні життєві приклади, від яких зле. Суворі реалії сучасного світу і те, що касти досі є все одно. Хай би як їх зараз не називали..(

Та попри все, це не той нонфікшн для мене, який перечитуватиму. Інколи складалось враження, що сторінок 100 достатньо. Це така тема, де "вода" зайва.

Ви знали, що у США - кастова система?
⠀
Я не знала. Слово "каста" у мене асоціюється з Індією, але авторка цієї книги доводить, що у США теж кастова система, і головний критерій - колір шкіри. Вілкерсон спробує зробити паралелі з системою в Індії, але відчувається якась натягнутість і відстороненість у цьому порівнянні. Виглядає немов: "ну ось, і про Індію є речення, а тепер вернімося нарешті до головного". Так, темі расизму буде присвячена переважна частина книжки. Я чомусь очікувала більш широкого дослідження всього світу, а отримала інформацію про Сполучені Штати.
⠀
Я читала про расизм переважно художню літературу, але приклади, наведені у цій книзі, перевершують найсміливіші фантазії письменників. Іноді не вкладається у голові, як людина могла робити таке з іншою людиною за схвалення закону і суспільства?
⠀
Найсумніше, що багато випадків дискримінації і приниження не історія, а сучасні нам події. Написана книжка 2020 року, і у ній є і про поліцейське насильство, і про різні підходи у медицині, і про недостойну поведінку оточуючих. Як президентство Трампа погіршило ситуацію? Як пхали палиці у колеса Обамі? Я вважала, що ось, чорношкірий президент, значить, расизм відступає, але насправді все було сумніше.
⠀
Вілкерсон пише важливі речі про емпатію і покарання винних. У зв'язку з цим я не можу не думати про Росію. Як у США ставили пам'ятники генералу Лі, так і в Україні залишалися вулиці/заводи/бібліотеки імені тих, хто нас знищував. Панівна каста розповідає підлеглій, як жити, навіть зараз. Вам це нічого не нагадує? Мені дуже нагадує отих російських псевдолібералів, які розказують нам, як перейменувати вулиці і яких письменників вчити у школі. А могли б просто помовчати. Та впевненість у своїй вищості не дозволяє. Але я відволіклася.
⠀
У "Касті" багато інформації про Америку і расистські упередження, які отримали втілення у законах. Про стереотипи і суспільні правила, які продовжують псувати життя людям навіть після зміни законодавства. І про долі людей, які могли б досягти успіху у іншій, кращій системі. Ми не змінимо минулого. Але нам варто подумати над майбутнім.

Мені здавалося, я не зрозумію повністю цю книгу через її американський контекст. Кастова система, нерівність, расизм – складно відрефлексувати чужий досвід, хоча хотілося про нього дізнатися.

Так думала я сторінки до сотої, коли зрозуміла, що авторка – афроамериканка. До того я вперто уявляла її білою попри тему, попри зміст, попри віру у власну непричетність до формування раси як соціального конструкту,… попри все.

Соромно з цього приводу. Але може так я зможу когось переконати, що ми тут, далеко в Україні, дивлячись “Друзів” і поглинаючи голлівудський контент, теж знаходимося під впливом кастової системи, яка вкорінює расову нерівність. Несвідомість – не виправдання.

Не кажучи вже про те, що Америка – це тільки приклад. Ізабель Вілкерсон також розглядає кастову систему в Індії чи “Final Solution” нацистів Третього Рейху. Нескладно перенести концепцію на український досвід. Навіть надто легко.

“Каста” – це книга про те, як працює зло, залишаючись невидимим. Про те, наскільки глибоко воно може бути в нашій свідомості. Про те, чому для панівної касти (ie. білих американців) расова рівність є такою нестерпною.

Якщо ви ще не маєте цієї книги в кошику чи планах позичити, то ось кілка цитат, на який цей текст можна просто розбирати (що до речі, успішно працює для моїх університетських есеїв):

“Незручне стає прийнятним, а неприйнятне — просто незручним. Якщо прожити з немислимим досить довго, воно стане нормою”.

“Кастова система проводить відмінності там, де Бог їх не робив”.

“Щоб чинити зло, панівній касті достатньо лише сидіти склавши руки й нічого не робити. Усе, що потрібно від байдужих спостерігачів — це мовчазна причетність до зла, скоєного від їхнього імені”.

“Багато хто з мешканців Заходу співчували здалеку, якщо взагалі виникали якісь емоції в безпечному комфорті по інший бік морів і океанів”.

“Ніхто не був білим до прибуття в Америку”.

100/10

Приємного читання 🙂

Як мають співіснувати люди у світі? Кожен сам за себе чи краще групами? Чому ми завжди розмежовуємо та ставимо якісь рамки між людьми за певними ознаками? Це свідомий вибір наш чи традиція нав’язана суспільством? Ці та безліч інших питань пробує нам пояснити лауреатка Пулітцерівської премії Ізабель Вілкерсон.
Вона досліджує вісім основ кастових систем у різних цивілізаціях. Описує маловідому усім кастову систему Америки, Індії та нацистської Німеччини і проводить паралелі між ними, розкриває усю правду про штучно створену ієрархію суспільства.
⠀
Звичайно, найбільше уваги приділено історії расової дискримінації, перш за все — в американському суспільстві та пошуку вірного шляху вирішення цього питання на сьогоднішній день. Але картина поділу та відносин між «вищими» чи «нижчими» існує практично скрізь. Кожен займає певне місце у ланці кастової системи і це прямо може впливати на якість життя, здоров’я та право вибору. Так тривало тисячоліттями, однак раніше наслідки могли бути жахливими, якщо згадати расизм, рабство, Голокост.
Дуже шкода, що не зачіпалася тема «радянського совка», було б з чого почерпнути матеріалів.
⠀
На сьогоднішній день відголоски расизму трапляються ще надто часто, а межа між жорстокістю та несправедливістю надто розмита. Людство саме ускладнює все та робить світ страшенно несправедливим. Важко уявити, що після усіх історичних процесів ми і досі маємо виборювати толерантне ставлення, боротися з дискримінацією за віком, статтю, рівнем заробітку чи зовнішністю.
⠀
Раджу до прочитання і осмислення. Знаю, що з часом буде потреба перечитати.
⠀
🖋️ Раса- це соціальна концепція, а не наукова.
🖋️ Мовчання перед лицем зла саме собою є зло.
🖋️ Коли нам відводять певні ролі, ми перестаємо бути собою.
🖋️ Якщо прожити з немислимим досить довго, воно стане нормою.
🖋️ Ніхто не може ухилитися від щупалець кастової системи. Ніхто не може уникнути впливу ідеї стосовно того, що одна група людей за своєю природою розумніша, талановитіша й заслуговує більшого порівняно з іншими групами, яких вважають нижчими.

Неймовірна книга, яка мені розбивала серце сторінка за сторінкою, тому що всі ми знаємо про рабство, поділ людей на класи і касти, але… всі ті подробиці, - це до мурашок на тілі. Важливо читати і памʼятати про ті злочини в минулому, щоб рухатись в майбутнє без поділу людей на різні групи в залежності від кольору шкіри, походження і тд.
Ніколи не читала нонфік так швидко, бо книга не відпускала.

Це однозначно цікава книга та соціально важлива для того щоб її прочитати.
Ізабель Вілкерсон провела досить колосальний обсяг дослідження, щоб достукатися до кожного з нас та пробудити, щоб висвітлити як воно насправді бути «іншою» та відчувати це через погляди, ставлення, можливості, і … зрозуміти це?!
Як жити без простору для помилок, як бути завжди досконалим, щоб просто триматися на плаву - коли кастова система тебе опустила на нижні щаблі ієрархії.
Історій і приклади, які розгортаються на сторінках книги, змушують раз за разом переусвідомлювсти людську сутність, вони як холодний душ, постійно тримають в тонусі вас, вони вражають відчуття вашої реальності.
Спробуйте пропусти через себе усі суперечливі відчуття при прочитанні даних досліджень.
Спробуйте переосмислити все прочитане.
Думаю мене ця книжка буде тримати ще довший час😔

*Якщо достатня кількість людей вірить у брехню про природну ієрархію, тоді це стає істиною або вважається нею.
*Коли нам відводять певні ролі, ми перестаємо бути собою.
*Усунути розломи, які ми успадкували - це завдання власників, тобто кожного з нас.
*Зло - це не одна людина
*Ми залатаємо тріщини, однак глибші розломи залишаємо поза увагою протягом десятиліть і навіть століть.
*Якщо прожити з немислимим досить довго, воно стане нормою.
*Наша сутність - це не зовнішність, а те, що ми робимо з тим, що маємо, що робимо з того що нам дано, як поводимося з іншими людьми й зі своєю планетою.
*виявляється, якщо суспільство задовільняє потреби знедолених, це приносить користь нам усім.