Ісабель Альєнде

"Віолета" – гарна історія, що охоплює сто років життя головної героїні, від народження до смерті. Це родинна сага, яка простягається на чотири покоління. Авторка піднімає багато важливих тем, проте більшість із них залишається лише поверхово згаданими, а не повністю розкритими.

Часом Віолета здавалася мені занадто сучасною, і важко було повірити, що деякі події могли відбуватися так у ті часи. Однак загалом історія мене зачепила, а під кінець навіть викликала сльози. Віолета надихає, адже до 90 років залишалася молодою душею і фізично активною.

💭Є час, щоб жити, в час, щоб вмирати. А, між ними - час, щоб згадувати.⠀

Віолета народилася під час епідемії іспанки, а померла під час коронавіруса. Вона прожила дуже довге життя і про нього ми дізнаємося через лист який вона пише.⠀
А про що ж пише Віолета? Про дитинство, смерть батька, стосунки в сім'ї, стосунки з чоловіками та дітьми. І все це на тлі політичних та історичних подій, які відбуваються у країні. ⠀
Загалом це звичайна собі сімейна сага, але вона дуже однобока, бо про все ми дізнаємося через призму сприйняття Віолети і тому я не змогла повністтю зануритись в історію. Особливо такий стиль письма почав мене дратувати в кінці, коли авторка писала від імені Віолети, що їй залишилося жити спочатку декілька років, потім тижнів... Ну як це?⠀
Я люблю логіку в розповіді, а тут вона покинула історію і навіть ті декілька моментів які мене розчулили не змогли врятувати загальні враження від книги. Шкода, бо так хотілося розділити той захват який був у відгуках інших.

"Зміни не приходять самі, їх отримують у важкій боротьбі".

Це книга великої чилійської письменниці Ісабель Альєнде є автобіографічною. У ній вона описує свій шлях до фемінізму, журналістики та письменництва.

Спочатку я думала, що ця історія абсолютно не для мене, бо вже з першої сторінки мене відлякати терміни: фемінізм, патріархат, гендер, чоловічий шовінізм. Як добре, що я продовжила читання!

Авторка оповідає, що з раннього дитинства її рідні були заклопотані її феміністичними ідеями та боялись, щоб вона не перетворилась на "бабохлопа". Чого, на щастя, не сталося, бо Ісабель вийшла заміж та народила двійко діток. Але її не вдовольнило становище дружини та матері. Сильний характер, сталева воля, енергійність спонукали Ісабель боротися за права не лише чилійських жінок, а й жінок усього світу.

У книзі письменниця згадує тих жінок, які надихнули Ісабель на її діяльність: свою матір, доньку, літературного агента, подруг, відомих письменниць-бунтарок, які так чи інакше вплинули на її світогляд.
Вона розповідає про неосвічених, забитих, збідованих жінок, які постраждали від насильства та тих, чия цнотливість виявилась ціннішою, ніж життя.

Ісабель описує і своє власне життя: теплі відносини з рідними, її чоловіками, дітьми. І робить це так щиро, відверто, що ти сумуєш та посміхаєшся разом з нею. Її оповідь пересипана відбірним гумором та висловами, які хочеться перечитувати.

У цієї палкої жінки, яка вийшла знову заміж у сімдесят з хвостиком, реалізувала себе в письменництві, є чому повчитися. Її життєва мудрість захоплює, дивує та точно не залишає байдужим. Ісабель надихає жити на повну, насолоджуватися кожною хвилиною, мріяти та творити.

📌"Я не хочу, аби властива рокам обачність знищила моє пристрасне захоплення життям".
📌"Ми хочемо приємного світу, де пануватиме мир, емпатія, порядність, правда, і милосердя. А понад усе ми хочемо веселого світу. До цього ми, добрі чаклунки, прагнемо".

У мене дивні враження від книжки, але більше позитивні, ніж навпаки. Ця книжка мені однозначно краща за "Віолету": тут проникливіша історія, цікаві сюжетні лінії і, зрештою, мене весь час цікавило як же перекинутися ці всі лінії героїв, які, здавалося б, ніяк не пов'язані між собою. Тут все стане на свої місця і все стане зрозумілим.
Деякі герої мені дуже імпонували: містер Боґарт найперше 💔, маленька дівчинка Аніта. А от Надін - це ніби ще одна Віолета, хоч історії життєві ніби різні, але якийсь в них спільний вайб. Ця жінка має, мабуть, заворожувати і захоплювати читача, але мене не зачепило.

Варто сказати, що Альєнде цікаво пише: просто, але не відірватись. Мені подобається, що їй добре вдається писати про складні й важкі події. В її романах багато історичних подій, багато історій, де страждають жінки, і навіть діти, часто гинуть намарне..(

Авторка не є серед моїх улюблених, але її творіння за нагоди читатиму.

Невеличка і душевна книжка - маніфест. Трохи автобіографія, але у загальних рисах. Письменниця розповідає про родину: батьків, чоловіків, дітей і внуків. Про свій шлях і фемінізм. І ділиться роздумами і досвідом.
⠀
Альєнде - чилійська письменниця, але з 1973 року вона живе у США. Її дядько, Сальвадор Альєнде, був президентом Чилі до 1973, і загинув під час перевороту, організованого Піночетом.
⠀
Альєнде - не лише письменниця, а й журналістка, активістка. Вона бачить, як змінився світ з часів її молодості, і що ще треба зробити.
⠀
Значна частина книги присвячена темі фемінізму, але є ще багато інших тем. Це і бідність, і право жінок на аборт, і право на евтаназію. Альєнде ділиться своєю точкою зору на речі, які вважає важливими: старість, пристрасть, любов, родину.
⠀
Ця книжка дуже свіжа: Альєнде пише про початок пандемії коронавірусу і те, які висновки може людство з цього зробити - у вдосконаленні медицини, покращенні стану екології і т.д.
⠀
Книжка буде цікава не лише фанатам Альєнде. Формат мені нагадав велике інтерв'ю, лише без питань. Можливість дізнатися, що людина думає про те чи інше. І зрозуміти, чи є у вас точки зіткнення. У мене з Альєнде точно є.

Таких суперечливих вражень від книги у мене давно не було.

З одного боку - щімка, глибока і захоплива історія, дуже нетипова і майже до самої розвʼязки непередбачувана.
З іншого - холодний і відсторонений стиль оповіді, який притлумлює емоції і тримає дистанцію між читачем і персонажами.
Було дуже цікаво, але поринути у книгу я так і не змогла.

Можна виділити дві глобальні сюжетні лінії.

👦🏻 Перша починається з Другою Світовою, точніше - з єврейськими погромами, ніччю довгих ножів, коли маленький хлопчик в одну мить вирачає все, бо батьки відсилають його до Англії задля безпеки.

🙍🏻‍♀️Друга ж матиме досить сумбурний початок, але багато спільних рис з першою. Приблизно наш час, точніше - початок Ковіду-19. Маленька дівчинка тікає з матірʼю з Салівадору, але на кордоні зі штатами їх розлучають, тож вона лишається зовсім сама.

Одного дня ці двоє зустрінуться, щоб порятувати одне одного.
А до того один матиме довге і складне життя, а друга - не таке довге, але травм та жаху там буде не набагато менше.

За структурою мені нагадало сімейну саґу, хоча це й не зовсім вона.
Дуже багато драми, дуже багато тригерних подій. Іноді навіть прориваються сильні емоції.
Але здебільшого таки відчувається відстань, бо авторка ніби стисло та спішно переповідає події, але не занурює у них. І цей стиль мене іноді так втомлював, що виникало бажання відкласти книгу.

До речі, це мабуть перша книга (з тих, що я читала), де згадується ковід. Навіть не просто згадується, а прям займає значне місце в сюжеті. Досить незвичне відчуття🙃

В фіналі трохи перегиб у бік казковості, як на мене - але іноді всім необхідно трохи казки у житті.

Читати рекомендую, історія дійсно хороша, але навряд залишить глибокий слід через усю цю сухість і холодність.

"Я народилася 1920 року, у час пандемії іспанки, і помру 2020-го, під час нової пандемії"💔

Саме так закінчується книга "Віолета" Ісабель Альєнде, яку я так хотіла прочитати. Цей неймовірний роман розповідає історію однієї родини. Незважаючи на всі потрясіння ХХ століття, які випали на їх долю, вони проходять їх разом та з гордістю.

Життя Віолети дель Вальє було складним, але те, як вона ділиться ним зі своїми онуком, розчулює та змушує задуматися. Виписала для себе декілька думок, які мені сподобалися:

• Із дядьком Бруно я тішилася диву життя в кожному ціпятку, яке вилуплювалося з яйця, і в кожному помідорі, який потрапляв з городу на стіл; з ним я навчилася уважно спостерігати і слухати, орієнтуватися в лісі, плавати в річках та озерах, розпалювати багаття без сірників, з насолодою вгризатися зубами в м'якуш сочистого кавуна і приймати неминучу печаль прощання з людьми і тваринами, бо – як він стверджував – життя без смерті не буває.

• Любов треба плекати, її треба поливати, як квітку, а ми дозволяємо їй зів'янути.

• Життєва мандрівка здійснюється довгими нудними переходами, крок за кроком, день за днем, під час яких не відбувається нічого вражаючого, але спогади складаються з несподіваних подій, якими помічений шлях.

• Насправді кожен із нас відповідальний за своє життя. Ми народжуємося з певними гральними картами і граємо ними свою гру; декому дістаються погані карти – і вони все програють, інші тими самими картами грають майстерно і виграють. Карти визначають ким ми є: наш вік, стать, расу, родину, національність тощо і ми не можемо їх змінити, а лише можемо використати якнайкраще. У цій грі є перешкоди і шанси, стратегії і пастки.

• Є перехрестя в нашій долі, які ми не можемо розпізнати в ту мить, коли вони нам являються. Там, де перехрещуються шляхи, нам треба вирішити, який напрям ми оберемо. Це рішення може визначити курс нашого подальшого життя.

• Ми проживаємо життя, відкидаючи той неспростований факт, що помремо.

" Насправді кожен з нас відповідальний за своє життя".


🌼 У великому домі з камеліями в багатій родині, де вже було шість хлопців, ніхто й не сподівався, що на світ з'явиться дівчинка, яка згодом стане улюбленицею свого батька.

Ця історія довжиною у 100 років. Вона розпочинається з народженням головної героїні у часи пандемії іспанки і закінчується у пандемію коронавірусу. Це зворушлива розповідь жінки про своє бурхливе життя, сповнене неймовірних випробувань.

Велика депресія, бідність, часи Другої світової війни, воєнний переворот, репресії уряду - це історичне тло, на фоні якого ми спостерігаємо за життям Віолети.

Шалена пристрасть, що затьмарила розум, вирвала дівчину з розміреного життя.
Та насилля у сім'ї, непорозуміння, відсутність тепла у взаєминах з донькою розбили на тисячі осколків її сподівання.

Неймовірні злети та болючі падіння, тепло від спілкування з рідними та людьми, що стали родиною, з однієї сторони та душевний біль від втрат - з іншої.

🌼 Дуже щиро, відверто пише авторка. Вона чесна з собою, з навколишніми та з таємничим Камілло, якому власне й адресує свою сповідь.

Авторка не називає країни, яку описує. Але читач здогадується, що мова йде про Чилі, а також про другу батьківщину авторки - Америку.

У романі Ісабель Альєнде, яка є феміністкою, приділяє велику увагу боротьбі за жіночі права, подоланню емоційної залежності, допомозі жінкам, що постраждали від токсичних стосунків.Тут є пошуки власного шляху та ігнорування презирливого ставлення з боку суспільства.

Та особливо щемко Ісабель описує відносини головної героїні з власною донькою. Саме цей зворушливий момент найбільше торкнувся мого серця.

🌼Ця книга містить багато життєвої мудрості.
І ще жодного разу я не зустрічала такого особливого відношення до смерті. Відхід людини зображено як природній перехід, як крок до воз'єднання з найріднішими.

Ця прекрасна родинна сага зігріє вас, наповнить надією на краще і навчить цінувати найважливіше у житті - близьких людей.

Ця історія просякнута складними темами: геноцид, біженці, права жінок і дітей в часи громадянських воєн, беззаконня та епідемій. Оповідь почнеться в Австрії у Ніч розбитих вітрин, але згодом ми перемістимося у країни Північної і Південної Америки. І там на нас чекають трагедії не менш страшні ніж у часи Другої світової війни.⠀

Враховуючи сучасність кожного українця мене не могли не вразити історії людей, які тікають з домівок у пошуках безпеки та біль батьківЯ, які бачать жах в очах своїх дітей🥺.⠀
Через цю тотожність відчуттів книга викликала емоції, але у авторки дуже своєрідний стиль. Під час читання мене не покидала думка, що я читаю переказ іншої великої історії, де увага приділена тільки моментам які точно видавлять сльозу, а всі інші події зображені досить стисло.⠀

І ось я перед вибором: чи достатньо мені трохи емоцій та історичного контексту, тоді як я не отримала задоволення від тексту? Я люблю коли все в рівновазі, тому для мене це мінус. Але якщо вас цікавить творчість І. Альєнде, то раджу познайомитись з історією, тим більше що книга зовсім маленька🤏.

Ми не загубилися. Вітер знає моє імʼя і твоє також. Усі знають, де ми. Я тут з тобою, знаю, де ти, а ти знаєш, де я. От бачиш? Нема чого боятися.⠀

На завершення такого важкого року я взяла собі відповідну книгу і не пожаліла. Я люблю про такі казати: Мала книга з великим серцем. Тут не просто читаєш швиденько і перегортаєш сторінки, тут читає, відкладаєш книгу, думаєш і переживаєш в собі ці емоції.⠀
А потім далі думаєш і в голові не вкладаються людські звірства в імʼя справедливості, держави, релігії і т.д.⠀
⠀
В кінці наведено дані, як авторка збирала інформації для її написання і це мені дуже відгукнулось з нашою українською авторкою Наталії Чайковської. Такі книги не кожен зможе читати, бо від них емоційно і фізично боляче, але вони є надзвичайно важливими. Це не мас-маркет ⠀
⠀
Тут хитрі сплетіння доль в періоди понад 100 років, які пережили війну, поневіряння, злидні, насильство, але вижили і стали сильнішими.⠀
⠀
Людські долі з різних країн, континентів, культур і віросповідань, але їх обʼєднує одне: понад усе жити і йти вперед. Якщо ви вразливі до такої літератури- відкладіть книгу на потім, коли ви розумом дозрієте до неї. ⠀
⠀
Наші герої переживши лихо і горе, подолавши сотні тисяч кілометрів поєднанні однією історією, яку нам розповідає авторка. Доброта серця і самопожертва роблять дива із малими беззахисними дітьми і з старенькими літніми людьми.⠀
⠀
Думаю, що захочу згодом прочитати інші твори авторки, бо до них не можливо ставитесь байдуже: книги вам або сподобаються або ви їх не зрозумієте, золотої серединки тут не буде.⠀
⠀
Історія маленької дівчинки Аніти, вісімдесятирічного скрипаля Самуеля не залишать вас байдужими.⠀

"Усім нам часто буває страшно, Самуелю. Хоробрі чоловіки також бояться, але переборюють страх і роблять те, що мусять".

Ця книга стала моїм знайомством з авторкою і найкращою історією березня одночасно ❤️‍🩹.

Щира, глибока, сповнена болючими та важливими темами, які авторка викладає читачу такою легкою, живою мовою, що відірватись неможливо.
До того ж тут основним є мій улюблений прийом, коли автор знайомить нас з різними людьми, долі яких дивовижним чином переплітаються і стають міцним полотном ближче до фіналу.

Ми слідкуватимемо за долею хлопчика з єврейської родини в розпал антисемітизму в Австрії, а потім разом з ним подорослішаємо у зовсім іншій країні, вже в зовсім інший час.

А ще буде дівчинка, Аніта, яка загубила всіх і все, але точно знає, що є "зірка, на якій всім добре".
Ця дівчинка зможе вразити серця багатьох людей, особливо тих, кого можна було вважати черствими.

Я дивувалась, раділа і плакала разом з героями, переймалась їхніми долями, втрачала і знаходила...

Ця книга вражає своєю простотою і складністю, вона про втрату і про диво, про любов в її різноманітті, вона про життя.
Я щиро захоплена стилем пані Ісабель і безперечно прочитаю ще якусь з її книг (якщо не всі).

Третя книга авторки, але зовсім (як на мене) не схожа на інші. Розповідь суха, мало емоційна, інколи навіть здавалося, що читаю не художню літературу, а документалістику. Ви відчуваєте себе у ролі спостерігача, що записує усі злочини людства для розгляду у суді. Можливо, і Божому

Ісабель Альєнде "Вітер знає моє ім'я", 272 стор., видавництво Анетти Антоненко

Люди не можуть жити спокійно, їм треба знаходити ворогів та знищувати їх. То можуть бути євреї в Європі, бідні верстви населення у Латинській Америці. Тим, кому пощастило вижити, судилося стати мігрантами. А це дуже непевний статус. І тут теж має пощастити, треба зустріти небайдужих людей, що допоможуть тобі вистояти.

Переплетені історії трьох мігрантів. Найближче для мене була доля австрійської єврейської родини, бо ця тема більш дотична і зрозуміла, але болючими є історії усіх трьох переселенців та їх родин.

"Їх могли позбавити всього їхнього майна, як це постійно відбувалося впродовж історії, але ніхто не міг відібрати в них освіти. Ступінь доктора поважався значно більше, ніж капітал у банку. Рудольф походив з родини ремісників, які гордилися тим, що один із них вибився у лікарі".

Історії болю, дружби і кохання. #пані_читає і, в принципі, радить як книгу, що розкриває болючі соціальні проблеми. А щодо художності я вас попередила.