Нові відгуки

Якщо подивитись на назву книги українською (як це зробила я), складається враження, що в своїй роботі Ірене Вальєхо плавно розповідає про винайдення книги від її витоків (папірусу, глиняних дощечок, …) до форми, в якій ми бачимо її зараз (пейпербеки, тверді палітурки, електронні книги, аудіокниги). Не скажу, що згадок про це все в книзі немає, але співвідношення «давнина : сьогодення» десь приблизно 99:1. Назва книги дуже вдало ввела мене в оману. Та орієнтуватись потрібно було на назву оригінальну. А вони суттєво відрізняються. Що в результаті я отримала? Історію Древньої Греції та Риму, дуже багато інформації про Александрійську бібліотеку, ще трохи історії, чимало відгалужень на дивні не пов’язані або пов’язані дуже опосередковано з історією виникнення книги теми (на кшталт, «а давайте я вам переповім тут певний міф») і всього декілька згадок про часи більш сучасні. Отже, «Від папірусу до кіндла» дуже перебільшена сентенція. Насправді на сторінці 270, ба навіть 400 ми все ще знаходимось в Античності, заледве переступивши межу «до н.е. – н.е» декілька разів. Згадки ж про сучасність радше побіжні й не дуже структуровані. Можу виділити декілька позитивних моментів Авторка частенько акцентує увагу на історіях жінок. Це можуть бути письменниці, героїні епосів. І це супер, бо: чи багато ви можете пригадати авторок доби Античності? Дуже помітно, що авторка захоплюється Стародавньою Грецією та Римом. Пише про них з запалом та пристрастю. Та може дуже легко передати цей настрій читачу. Але читачу, який теж зацікавлений в темі. А я, на жаль, точно не такий читач. І головне: чи купила б я книгу, якби запримітила оригінальну назву відразу? Швидше за все, ні. І зробила б правильно. Бо це не те, на що я очікувала. А тематика книги не моя.

Я часто купую книжки за обкладинкою. І іноді вони мене розчаровують. Цю книжку я купив за назвою. І знову розчарування. Я вважав, що це буде щось на кшталт історії розвитку книгодрукування, книги як речі, а отримав історію літератури. Іноді авторка тут дійсно включала елементи історії книжки, але їх було дуже мало, добре якщо відсотків 5 назбирається. Також хочу зазначити, що часовий проміжок, який охоплює ця книжка, також не відповідає назві. Події тут відбуваються лише в часи античності. Читати мені було нудно. Книжка абсолютно не тримала уваги.

Почну з того, що авторка в тексті згадує письменників та твори країни-терориста, що мені особисто дуже неприємно, зараз такий час, що реакція на російську мову та на росіян викликає тільки негативні емоції і ріже очі та слух, в якому контексті це б не звучало. Щодо самої книжки, я очікувала, що текст буде про шлях створення книжки, а виявилось, що книжка більше про історію Стародавнього Єгипту, Александрії, Античної Греції, про правителів цих країн, їх вподобання та захоплення, про війни і побут тих часів. І хоч і одразу впадає в око, що авторка проробила дуже велику роботу, опрацювала багато матеріалів, але все одно в книжці занадто багато її особистих припущень і уроків історії, що не пов’язані з створенням книги. Є розчарування, бо тематика тексту не відповідає назві, я не розумію всіх премій та регалій авторці за цю книжку, взагалі, а від тексту я або засинала або думала про своє, на стільки воно мені не заходило. Але в той же час я не хочу знецінювати працю авторки, редактора та команди, тому що авторка дійсно дуже-дуже багато опрацювала матеріалу для написання книги, і я все ж декілька цікавих фактів взяла для себе, і команда проробила дуже велику роботу, але не моє, взагалі не моє.

"У буремному світі купівля книжок - це пошук рівноваги на краю прірви" Це подорож триває так довго. На щастя. Від глиняних табличок до папірусу, пергаменту, друкарського верстату, паперових книжок і книжок електронних. Але це не лише про книжку як матеріальний предмет. Це про літературу. Про міфи, історію, поетів і драматургів, учителів і завойовників. Читати Вальєхо це як розмовляти з гарно освіченою подружкою, яка перестрибує з теми на тему, одне зачіпається за інше, і ти ось щойно чула про спалення Александрійської бібліотеки, а тут вже дізнаєшся про спалені нацистами книжки і демонстративне спалення Корану пастором Джонсом у річницю теракту 11 вересня. І все цікаво. Тут ти киваєш "так, так, ефект Вертера, знаю", а вже за мить "про це я ще не чула". Можливо, моя любов до цієї книжки пояснюється ще й любов'ю до античності, бо саме про цю епоху у книжці дуже багато. А можливо чарівним стилем викладу. Чи розсипом нової інформації, серед якої так приємно знаходити знайоме. Мистецтво літератури не існує відокремлено, і у книжці багато ниточок зв'язку з історією, театром, фільмами і т.д. Авторка залишає за собою право на гіпотези; часом додає легкої іронії. Зрештою, чи є книголюби, які не люблять книжок про книжки?

Іспанською мовою я, на жаль, не володію, однак інтернет-перекладач стверджує, що оригінальна назва цієї книги приблизно така: «Вічність у тростині. Зародження книги в стародавньому світі». Цій назві зміст цілком відповідає. Спочатку про плюси. Книга має два великих розділи – про стародавні Грецію і Рим. Мені дуже цікава історія літератури (зокрема, античної), тому читання було дуже захопливим. Хотілося б більше матеріалу про месопотамську, індійську, китайську, єгипетську і мезоамериканську літератури, але авторка їх постійно згадує, відступаючи від класичних грецької та римської. Вийшла доволі містка оповідь про перших книжників, зародження і становлення цього мистецтва як такого. Одразу видно, що авторка перечитала купу матеріалів, аби зібрати дійсно цікаві і важливі історії. Крім того, повністю відсутній зайвий неймдропінг – читача спокійно проводять крізь історичні епізоди і не навантажують непотрібними фактами з купою наукових термінів. До речі, я очікував більш хронологічно-послідовного стилю оповіді, але і той, що пропонує Ірене Вальєхо, – цілком ок. Історії перетікають одна в одну, і за потреби авторка просто розставляє таймкоди. Заплутатись майже неможливо. Тепер про мінуси. Їх буде лише два: 1. Авторка періодично робить паузи і розбавляє оповідь епізодами з власного життя і навіть невеликими (на кілька абзаців) філософськими етюдами. Я не проти такого, але в деяких місцях подібні паузи виглядають не зовсім органічно, а згадані життєві історії не дуже перекликаються із тим, про що зараз ідеться в основній оповіді. Іноді вставки затягувались, і я вже чекав, коли там знову буде про книжки. 2. Цей мінус не стосується авторки і її оригінального твору, але один бал я зняв саме через нього. Українська назва «Подорож книжки. Від папірусу до кіндла» дещо вводить в оману. Так, авторка дійсно згадує і неантичну літературу, але на неї припадає десь 5-7% всього тексту (а на епоху кіндлів взагалі десь 0,1%). Підбиваючи підсумки, можу сказати, що якщо вас цікавить стародавня література, і ви хочете знати більше про те, як перші книжки взагалі з’явились, то я сміливо можу порадити цей твір. Але якщо ви шукаєте книжку із загальної історії літератури, де увагу рівномірно розподілено між усіма епохами, то будьте обережні😊. В мене такого запиту не було, а натомість був запит на цікаву книжку про книжки із фактами, яких я раніше не знав. І я отримав те, чого хотів. 8/10