Йозеф Рот

Нові відгуки

1. “Йов. Роман простого чоловіка” Як випливає з назви, цей роман є сучасним переказом притчі про Йова. Роман про віру, батьківщину, сім’ю, відчай, випробування та життєвий вибір. Я вважаю, що в цьому романі Рот відповів на питання про значення страждання (з точки зору релігії, бо це ж такий собі сучасний переказ про біблійного Йова), які має знести віруюча людина, але тут це є відповідь скептика. Рот проникає в серце і розум свого головного героя, описуючи його повсякденне життя та його міцну віру, а потім його відчай і рішення повстати проти Бога, коли на героя навалюється Божий гнів і занадто багато страждань. Наприкінці є «диво», яке я хоча і розгадала на початку, але воно все одно мене здивувало і книга тримала в напрузі до кінця. Роман читався як ліричний вірш; тобто проза колоритна і музична. Однозначно рекомендую до прочитання. 2. “Фальшива Вага. Історія одного айхмістра” У «Фальшивій вазі» Рот показує поступове перетворення головного героя, який думав, що знає себе, тому що знав свої установки, на зовсім іншу особу. А може бути, він не змінився, а просто не знав, ким він є, тому що його чітко визначені установки були стабільними до певного часу (поки не вмішалось зовнішнє середовище) і він був “фальшивим”? Тут, на відміну від попереднього твору, підіймається інше питання і, як на мене, це – самотність та те, як несподіване щось чи хтось може змусити душу втратити рівновагу і конкретно змінити людину. Для цього автор обирає кордон, пограниччя, місця, де людина близька до межі, де можна йти на край. В цьому романі я не дуже співчувала героям, якщо чесно, а просто спостерігала за подіями збоку з запитанням “куди, чорт забирай, воно все котиться?”. Мені здається, в результаті Айбеншютц через свої неправильні вибори сам став тією фальшивою важкою, які він так не любив і за які запроторював торговців у в’язницю.

Анонім

▫️«Одного дня я став журналістом із відчаю - жодна інша професія мене не захоплювала, здавалася непридатною» Це збірка есеї, репортажів та фейлетонів самого автора 📝 Йозеф Рот народився в Бродах, що на Львівщині. З часом, у 1920-х роках подорожує світом. Одночасно він майстерно передає емоційне забарвлення, людей та культуру міст 🥹 В книзі поєднується турист та журналіст, адже ми бачимо не просто сухі факти, а цікаві, іноді дотепні, розповіді від людини, що побувала в зовсім-зовсім різних місцях… ▫️«Найвищий рівень асиміляції: щоби бути тутешнім, чужинець має залишатися собою, тобто чужинцем» Це було цікавим експериментом. Адже, такий жанр зовсім не є моїм 🤓 Але зізнаюсь, що таки в деяких описах я занурилась в той час. Особливо мені сподобалось, що автор був максимально відвертим і чесно описував міста такими, якими вони були… Дуже сильно вражають есеї «Євреї: дороги та бездоріжжя», де автор зворушливо описує їх життя в Західній Європі та Америці після Першої світової війни 😢 Зазначу момент: ми зараз живемо в такі часи, що мені було тяжко читати про країну, яку ми всі щиро не любимо, хоч описані події відбувались більше, ніж 100 років назад… Загалом, було пізнавально, але я розумію, що це таки не мій жанр 😌

Анонім

Хороший роман про сліпе захоплення лідерами і жертовність народу. Не дивно, що твори цього автора були заборонені в Німеччині з приходом до влади нацистів. Сам Йозеф Рот - австрійський письменник та журналіст єврейського походження, що народився й виріс на Галичині. Його доля цікава та трагічна, як і його твори. Фіалка - його квітка, Париж - його столиця, французи - його народ... "Хай живе імператор!" - лунало звідусіль навіть тоді, як Бонапарт зрікся престолу після трагічної поразки під Ватерлоо. І один із голосів, що славили імператора, належав Анжеліні П'єтрі. Вона дарує своє тіло іншим чоловікам, але її серце незмінно належить імператору Наполеону. Але яке діло йому, великому, до почуттів малої пралі? Тоді як всі при дворі знають про його любовні втіхи (такі ж швидкі, недбалі і нетерплячі, як він сам) з герцогинями, придворними дамами і служницями. Анжеліна пере його одяг, мастить крейдою білосніжні штани, витирає його мокрі сліди у ванній і їй того достатньо. А що ще вона може віддати? Життя сина чи своє власне? Що ще в неї є? Трагічні ноти "Марсельєзи" допоможуть зрозуміти, чим ця пісня така дорога французам.

Анонім