Для мене це дуже готичний і меланхолійний роман. Книга настрою: якщо читати її не в той момент, є ризик відкласти й більше не повернутися. У центрі історії — дружба двох дівчат. Всепоглинаюча, майже симбіотична, така, що поступово стирає межі між реальністю й вигадкою, платонічним і тілесним, невинністю та досвідом, творчістю і руйнуванням. Це зв’язок, у якому одна людина неминуче починає жити життям іншої. Події розгортаються у сільській післявоєнній Франції 50-х років. Атмосфера цього місця відчувається майже фізично: вона повільна, трохи брудна, проста, не надто освічена. І саме з цього середовища виростає дивна, тривожна історія цих двох дівчат. Напруга між Фаб’єн — лідеркою — та Аньєс — тією, що слідує за нею — стає внутрішнім двигуном роману. Весь час відчувається, що ця конструкція надто крихка, і рано чи пізно щось має зламатися. Питання лише в тому — коли і якою буде ціна. Цікаво, що з самого початку ми знаємо: дівчата більше не спілкуються, їхні дороги розійшлися. Але як саме це сталося? Це питання не відпускало мене протягом усієї книги. Як читачка, я майже одразу відчувала, що така дружба не може закінчитися добре. Але було цікаво спостерігати, як саме все розсиплеться — чи стане це усвідомленим вибором, чи просто випадковістю. Окремо хочу відзначити цитати — у книзі їх дуже багато, і вони справді сильні. Це той тип роману, який хочеться читати повільно, зупинятися на окремих реченнях і трохи довше залишатися з ними. Для мене це книга «на подумати» — про дружбу, залежність і про те, як легко можна втратити себе поруч з іншою людиною. Моя оцінка: 8/10.