До мене часто вчасно приходять книжки. Чи то я до них вчасно приходжу. А ще приходять до мене люди, які теж розуміють такі книжки. І тоді відбувається повна синхронізація справжніх текстів і справжніх людей, справжніх розмов і справжніх думок. Я не вмію писати про поезію. Я й читати її не вмію. А розуміти - й поготів. Але вчуся її відчувати. Здається, це і є найважливіше. Поезія Твардовського дуже справжня. В ній немає зайвого, пустого, заповнюючого, другорядного. Він писав відважно: про смерть і любов, про Бога і про себе. Поезія-медитація про суть життя, про найважливіші речі в житті. Ці вірші справді можуть бути молитвою. Розворушенням внутрішньої заскорублості. Пом'якшенням затверділого серця. Вірші, що опам'ятовують. Нагадують про нас самих.