Флобер міцно асоціювався у мене з Францією та мадам Боварі, але виявилось, що якраз після написання цього шедевру він захотів створити щось геть інше. щоб краще розбиратись в історії Карфагену, він листувався з археологом, читав Плутарха, Ксенофонта та інших авторів тієї епохи і навіть 2 місяці подорожував Африкою — ось за що я люблю серйозних авторів, знімаю капелюха за підготовку! 🎩
а ще я люблю таких авторів за багатошаровість тексту. з одного боку, "Саламбо" - це історичний роман про повстання війська найманців проти Карфагену. з іншого боку, це глибоко образний текст про кохання та війну, божественне і людське, патріархат та фемінізм.
історичний замєс у книзі наступний: армія найманців (величезне зборище варварів з різних племен) ображається на Карфаген, який обділив їх зарплатою після участі у Першій Пунічній війні. головним підбурювачем конфлікту є колишній раб, Спендій, який вміло падає на вухо брутальному, але не сильно розумному повстанцю Мато. маніпулюючи Мато і всіма навколо, Спендій розв'язує війну з Карфагеном.
про війну зрозуміло, а що там з коханням? ще до всієї м'ясорубки повстанця Мато угораздило закохатись у доньку свого майбутнього ворога, полководця Гамількара Барки (раптом ви, як і я, у школі фанатіли від Ганнібала, то от це його батя). Саламбо - уособлення чистоти, вроди та невинності — зводить маскулінного повстанця з розуму своєю бажаністю та недоступністю.
але Флобер одразу дає нам натяк на їхнє майбутнє: богинею Саламбо є Таніта, Місяць, в той час як у Мато — Молох, Сонце, тож неважко здогадатись, чи будуть вони разом 🌑☀️
це книга, насичена образами і символами, де невипадковим є навіть положення героїв у просторі — внизу чи вгорі, близько або далеко. де структура тексту складається у замисел, а один предмет може ілюструвати різні ідеї.
це також дуже детальний опис битв, маневрів, тактики і стратегії, гоплітів і пращників, баліст і онагрів. від концентрації східної естетики можна захлинутись: прянощі, пахощі, коштовне каміння, ритуали, церемонії, слони, верблюди, східні страви — все це повністю занурює в епоху, яка знаходиться за 2000 років від нас.
ну, і ще тут спалюють дітей, але загалом все дуже аестетік 😆
Анонім
"Пані Боварі" — це шедевр Гюстава Флобера, який вражає своєю майстерністю та ліричністю мови. Автор володіє неймовірним талантом передавати складність людських емоцій у простих, але в той же час надзвичайно глибоких словах.
Флобер створює атмосферу, яка робить читача свідком внутрішнього світу Емми Боварі. Його вміння детально описувати думки і переживання персонажів додає тексту неповторної чуттєвості. Ліричність мови в "Пані Боварі" підкреслює красу та трагедію її життя, дозволяючи нам відчути весь спектр її емоцій — від сподівань до розчарувань.
Складність у простоті — це те, що робить цю книгу справжнім шедевром. Флобер майстерно поєднує буденність з глибокими філософськими роздумами, змушуючи читача замислитися над життям, соціальними нормами та внутрішнім світом людини.
"Пані Боварі" — це не лише роман про жінку, що шукає сенс у житті, але й твір, що ставить складні питання про людську природу та суспільство. Флобер досконало передає цю складність, і тому його робота залишається актуальною та вражаючою навіть через багато років після публікації.
Анонім
